– Привіт, Світлано, як у тебе справи?
Дівчина здивовано подивилася на слухавку, вона не зовсім розуміла, хто їй дзвонить – номер був невідомий, а голос незнайомий. Хоча останнім часом, після того, як мами не стало, Світлані часто дзвонили незнайомі чи малознайомі люди.
– Хто це? Я вас не знаю.
– Світланко, це твоя тітка Дарина, сестра твоєї мами. Я чула, що з мамою трапилося, от і приїхала. У біді рідні люди повинні підтримувати один одного. Правда ж? Бідолашна ти, сиріточка наша… Як взагалі житимеш далі? Без мами…
Світлана зітхнула, чогось такого вона чекала. Дзвінки співчуваючих і не дуже родичів, подібні до приїздів і зустрічей. Все-таки мама залишила їй квартиру у Києві, і тепер можна було очікувати набігу охочих взяти свій шматок. Якась частина таких людей уже була на прощанні матері, а тепер ось і решта почали підтягуватися.
– Тіто Дарино, я в порядку. Мама давно нездужала, тому я була готова до її відходу. Хоча я сумую за мамою. Дуже…
Світлана зітхнула і витерла сльози, що набігли, хоч вона і була готова, але все одно матері не вистачало. І взагалі, до такого не підготуєшся.
– Зрозуміло, – зітхнули на тому кінці дроту. – А в я гості зайти хотіла. Ось вже біля вашого будинку стою. Пустиш мене? Я ненадовго, тільки поговорити хочу про твою матір. Та й ми з тобою, не чужі люди…
Зрозуміло було, що тітка Дарина для цього і їхала у Київ. Світлана не дуже хотіла бачити родичів, але якщо це сестра мами, то, мабуть, треба з нею поговорити. Хоча дивно, що мати нічого не розповідала про неї. Зовсім нічого. Світлана знала звичайно, що в неї є якась там тітка, але хто вона і що з себе представляє, не має ніякого поняття.
– Так, заходьте, – сказала Світлана.
– Нагадай номер квартири, давно не була тут.
Світлана назвала номер, і вимкнула телефон. Вона сумно подивилася у вікно, було видно, як під’їзною доріжкою до будинку йде жінка приблизно одного віку з її мамою. Вона оглядалася на всі боки, ніби оглядала місцевість і Світлана зітхнула, розуміючи, що жінка оцінює оточення будинку – магазини, зручність розташування та все інше.
– Привіт, племіннице моя! Привіт, сонечко … – Тітка Дарина відразу полізла обійматися. – Як ти? Я, як тільки дізналася про маму, одразу приїхала.
Світлана ввічливо похитала головою, говорити їй не дуже хотілося. Вона м’яко усунула жінку від себе і відповіла.
– У мене все нормально. Вибачте, у мене часу небагато. Давайте швидко поговоримо про що ви хотіли. Я поспішаю просто.
– Звичайно, – тітка Дарина скорботно посміхнулася. – Прощання Рити вже було?
– Так, позавчора, – дівчина витерла сльози, що набігли при цьому спогаді.
– Шкода, твоя мама була такою молодою… Кращі йдуть першими! – пафосно сказала Дарина.
Світлана сумно подивилася на фото матері з чорною жалобною стрічкою, що стоїть на тумбочці. Їй хотілося забратися в ліжко і поплакати за матір, але вона не хотіла розклеюватися, тим більше перед чужою людиною. За ці дні й так було пролито чимало сліз.
– Будете чай? – Вирішила вона проявити гостинність, хоча і не знала цю жінку. Чи мало які стосунки були в неї з матір’ю.
– Так, не відмовлюся. Втомилася з дороги. Я випадково дізналася про те, що Рити не стало. Знайомий сказав, то я одразу кинулася збиратися. Думала, ще на прощання встигну, а все одно запізнилася.
Світлана слухала, кивала і сподівалася, що хоч мамина сестра не буде робити натяк на її квартиру. Бо після відходу мами дівчина вже встигла наслухатися багато чого. Особливо від жалісливих родичів. Вони спочатку зображували розпач, а потім питали, чи є заповіт. Або прямо говорили в лоба, що вони теж мають право на квартиру. Натякали на те, що Світлана повинна їм віддати якусь їхню міфічну частку.
– Ми ж з твоєю мамою давно не спілкувалися, – тим часом казала Дарина. – У дитинстві найкращими подружками були, а потім дороги якось розійшлися. У свята дзвонили один одному, а потім і це перестали робити. Я телефон втратила, сімку не відновила і якось ми з твоєю мамою загубилися.
Світлана слухала з цікавістю, їй були важливі ці невеликі розповіді про матір. Наче якась її частинка все ще була поряд.
– Я тільки знала, що ти ростеш у неї. Твоя мати якось розповідала про тебе. Говорила, як ти дорослішаєш і стаєш такою красунею. Бачу, що вона не помилялася, ти справді виросла дуже гарною.
– Дякую, – задоволена Світлана навіть почервоніла.
– Що робитимеш тепер? Ти десь навчаєшся чи працюєш? Я просто знаю, як буває важко оговтатися після втрати рідної людини.
– Так, я працюю тут недалеко, – Світлана не стала говорити, що обіймає досить високу посаду у великій організації. Їй не хотілося поширюватись на цю тему.
– Зрозуміло, – Дарина бачила, що дівчина не має бажання говорити.
Жінка втомилася ходити навкруги. Вона вже бачила квартиру і розуміла, що це ласий шматочок. Тим більше в одному з найкращих районів Києва. Можна було б продати квартиру і купити іншу в її рідному місті, а на гроші, що залишилися, спокій жити й не працювати до самої пенсії.
– Світлано, а з квартирою що робитимеш?
Дівчина зітхнула, таки вона не помилилася на самому початку, і ця жінка теж розраховувала на свою частку. Як усе передбачувано.
– Тітко Дарино, ця квартира по праву належить мені! І я робитиму з нею те, що захочу.
– Я знаю, хоч і не вважаю, що це чесно.
– Чому? Це моя мати купила квартиру! Я – її єдина дочка і перша у порядку спадкування.
– Так-так, я розумію. Але знаєш, скільки я зробила для твоєї матері? Я допомагала її все життя! Все життя!
– І що? – Світлана незворушно знизала плечима. Вона вже чула таке і від інших родичів.
Обличчя Дарини стало невдоволеним, вона сподівалася, що племінниця виявиться зговірливішою.
– І те, що я хочу частку від цієї квартири!
– Я не збираюся її продавати чи розмінювати! Це мій будинок і мама не дозволила б продавати квартиру.
– Твоєї матері вже немає! Включи голову і подумай, що це неправильно!
– Що саме? Що неправильно?
– Я твою матір буквально виростила. Я їй, як мати, завжди у всьому підтримувала.
Світлана зітхнула і несподівано для Дарини посміхнулася.
– А скільки вам років?
Дарина зніяковіла, але назвала цифру.
– Виходить, мама була на рік молодша за вас. Цікаво навіть, як це ви її виростили? Та й мама розповідала про своїх батьків. Вони були добрими людьми. Ось тільки про вас вона не згадувала. Цікаво чому?
Дарина зітхнула і кинула:
– Посварилися ми… Через гроші, до речі. Твоя мама не позичила мені потрібну суму, хоча могла б, а купила цю квартиру. У мене потім проблеми були…
– Тобто, ви не були найкращими сестричками-подружками.
– Колись були, але твоя мати сама винна. Дуже винна! Вона сама зі мною стосунки порвала! І за цю квартиру вона мені винна.
– Нічого вона не винна. Її вже немає на цьому світі. А я вам нічого не дам.
Дарина схопилася і сердито подивилася на дівчину.
– Світлана, ти що, не розумієш? Мені потрібні гроші! Мені жити ніде і нема на що! Та я тобі… Я зараз…
– Вибачте, але це не мої проблеми, – Світлана твердо стояла на своєму. – Вихід он там. Я не збираюся розмовляти з вами.
– Будь ласка… – Дарина змінила тактику, її голосу звучав благаюче. – Заради твоєї матері допоможи мені. Заради її пам’яті…
Світлана завагалася, але тільки на мить. Вона багато встигла поспілкуватися з родичами і розуміла, що вони просто тиснуть на її жалість.
– Ідіть з мого будинку, а то я викличу дільничого!
– Ось як? На рідну тітку викличеш? І не соромно тобі?
– Ні! Я вас не знаю. Якщо у вас були проблеми з моєю матір’ю, не треба їх переносити на мене! Грошей ви не отримаєте, квартиру також.
– А я думала, що ти нормальна дівчина! А ти та ще штучка! Хитра та жадібна! Сама хоч копійку заробила, щоб господарювати? Я в суд подам!
– Двері он там! Та хоч куди подавайте! – роздратована Світлана ткнула пальцем у бік виходу.
Дарина зрозуміла, що в неї немає шансу переконати племінницю і мовчки попрямувала у вказану сторону.
Коли двері зачинилися, Світлана полегшено видихнула. Їй не хотілося сваритися, тим більше із сестрою матері. Дуже хотілося з кимось поговорити про маму, згадати минуле життя, то якою її мама була, але багато хто, дізнавшись про квартиру, починали щось просити.
То просили грошей. То просили притулити на кілька днів, а деякі, як і тітка Дарина, просили розміну квартири. У всіх були якісь причини. І ніхто не прийшов просто, щоб поговорити, спитати, як їй живеться без матері. Ніхто не дізнався, що говорила мама останніми днями і чого вона хотіла. Як і чим жила останнім часом…
Дівчина сумно зітхнула, дивлячись, як іде сестра матері. Світлана розуміла, що тітка Дарина може ще повернутися і знову качати права, але вона твердо вирішила боротися. І відстояти спадщину матері. Тим більше, що воно належить їй по праву.