– Що ж сьогодні на вечерю приготувати? – думала Лариса, повертаючись додому по занесеному снігом тротуару. – Хочеться чогось смачненького. Хоча каструля із супом, звареним з вечора, стоїть у холодильнику, думка про нього далеко не тішить.
Жінка неспішно поверталася з роботи, насолоджуючись погодою. Було відносно тепло, всього градусів п’ять-шість морозу. Безвітряно. Сонця не видно вже кілька днів.
І раптом з неба полетіли великі сніжинки – одна, друга, третя, четверта. Потім багато посипалося, закружляли хороводом.
Додому Ларисі йти зовсім не хотілося. Чоловік, мабуть, вже вдома. А донька-шестикласниця швидше за все у школі. Вона цього року навчається у другу зміну.
Іде тихенько Лариса, поглядаючи вгору, постійно підставляючи долоні в яскравих рукавичках під сніжинки, що падають пластівцями.
Крокує, згадуючи минуле. Здається, зовсім недавно вийшла заміж, а вже чотирнадцять років за плечима.
Чому ж немає радості у житті? Куди поділося, куди випарувалося їх із чоловіком кохання… Адже заміж вона виходила за коханого.
Лариса давно помітила, що в останні рік-два чоловік почав її частенько дратувати. Здається їй, що він все не так робить, не так говорить, не так їсть.
А ще він не дає їй заснути. Вона навіть купила собі беруші, але навіть вони не допомагають.
Жити з чоловіком Ларисі ставало з кожним днем все важче. Їй здавалося, що він її зовсім не розуміє і що вони з ним різні, не підходять один одному. І дивувалась, як вона могла колись вийти за нього заміж.
– Може розлучитися нам? – Почала закрадатися у її голові несподівана думка.
Спочатку Лариса й сама переживала від цієї думки. А потім та поступово почала опановувати її.
– І справді, швидше за все, треба розлучитися…, – говорила сама до себе жінка.
А чоловік наче й не помічав її холодності. Тримався з нею як завжди – рівно, спокійно. Іноді, правда, ловила вона на собі його погляд, сповнений смутку.
Йшли дні за днями. Нарешті настав час, коли Лариса вже була готова поговорити з чоловіком про розлучення.
– Все, у ці вихідні поговорю з ним. А там буде, що буде, – вранці у вівторок вирішила Лариса, коли збиралася на роботу.
У середу вони, як завжди, обидва вирушили на роботу. Але додому Віктор чомусь не повернувся.
– І де він ходить? – сварила чоловіка Лариса, коли приготувала вечерю.
Жінка вирішила зателефонувати до Віктора, але телефон ніхто не піднімав. Лариса вже почала хвилюватися, як раптом на її телефон надійшов виклик. Ларисі подзвонили колеги чоловіка та розповіли, що йому несподівано стало зле. Викликали швидку, але поки та приїхала, Віктора не стало.
Після його відходу Лариса довго не могла прийти до тями. Порожнеча в квартирі нагнітала її.
Тільки тепер вона усвідомила, як їй не вистачає чоловіка, який він був рідний та коханий. А вона… Вона стільки часу ображала його своєю нелюбов’ю. А він любив її та все терпів. Поки вистачало сил.
Повернути б час назад. Але нажаль це неможливо…