Сергій розгублено стояв у магазині з квітами. – Що ж робити? – думав він. – Дівчину завели, діду? – засміявся, хлопець у черзі. – Не соромно тобі? – образився Сергій. – Дружині вибираю. У нас діамантове весілля. – Мені цей букет, – сказав хлопець. – Здачу діду віддасте, – і вибіг з магазину. Сергій взяв квіти, сів у маршрутку і вийшов аж на кінцевій. – Діду! А що ви тут робите? – там був той самий хлопець. – Тут же ніхто не живе, а у вас весілля, казали

Сергій сів на лавку. Від довгої ходьби ноги трохи втомилися.

-От трохи відпочину і піду далі, – подумав він. – Треба зібратися з силами і дійти до квіткового магазину.

Сергій Іванович трохи замислився. Сьогодні визначна дата – рівно шістдесят років тому вони з його Ганнусею розписалися.

Весілля не було. Прийшов друг Андрій та подружка Ані. Він забув, як її звали… Худенька така, руда, зі смішним ластовинням.

Вони сиділи в альтанці, відкрили ігристе. Весело балакали…

А потім розбрелися по своїх кімнатах у гуртожитку. Тільки через три тижні їм дали кімнату.

Яке це щастя, своя окрема кімната! Біля вікна стояв маленький столик. Біля стіни односпальне ліжко. Більше нічого не поміщалося.

Сергій Іванович натягнув дріт між стінами. От на ньому й сушили одяг…

Ганнуся пошила квітчасті фіранки на вікна з ситцю. Було дуже красиво і затишно. У цій кімнатці й народився Ігорчик…

Сергій Іванович важко зітхнув і продовжив свій шлях.
Асортимент у квітковому магазині його здивував. Багато квітів він бачив уперше. Букети рясніли фарбами і чарівно пахли.

Він розгубився. Одягнув окуляри і придивився до цін. Такого він не очікував…

У потертому з роками гаманці лежали величезні для нього гроші, цілих двісті гривень. Він відклав їх з його маленької пенсії. Готувався до цього дня. Планував купити квіти й ігристе.

-Що робити? – почав міркувати Сергій Іванович. – Якщо куплю букет квітів, на інше не вистачить. Дуже шкода. Шикарного свята не вийде…

-Ви будете купувати? – пролунав за спиною чоловічий голос.

Від несподіванки Сергій Іванович здригнувся. Окуляри впали. Хлопець, що стояв позаду, швидко нахилився і підняв їх.

-А поштучно у вас квіти продаються? – запитав Сергій Іванович продавчиню. – Троянди є? Скільки коштують?

-Є. 60 гривень. Братимете? – чемно відгукнулася продавчиня.

Сергій Іванович почав швидко підраховувати. Купити виходило, але на проїзд грошей не вистачало. Він замислився.
-Вам, що грошей не вистачає? Дівчину собі завели? – засміявся, хлопець позаду нього.

-Не соромно тобі, – образився Сергій Іванович. – Дружині вибираю. У нас із нею сьогодні діамантове весілля…

Хлопець уважно глянув на старого.

-Вибачте. Невдало пожартував, – усміхнувся він. – Давайте я заплачу. Гроші у мене є, не збіднію. А ось дідуся з бабусею зроду не було. Не пощастило мені…

Хлопець швидко витягнув тисячну купюру і кинув на прилавок.

-Я беру ось цей букет за 700 гривень, – звернувся він до продавчині. – Дідусь нехай вибере квіти, якщо буде здача, йому віддайте.

З цими словами, хлопець вискочив із крамниці. Сергій Іванович від подиву навіть не встиг подякувати йому.

Він вибрав хороший букет, купив у найближчому магазині ігристе і вирушив на зупинку. Їхав довго. У дорозі трохи задрімав.

-Діду, кінцева. Ви свою зупинку не проїхали? – розбудив його водій.

Сергій Іванович насилу вибрався з автобуса. Піднявся вітер. Починав іти сніг. Він одягнув на голову капюшон. Окуляри знов випали з рук. Нахилитися він не міг – заважав букет і пакет з ігристим.

Переклавши всі покупки в одну руку, він спробував дотягнутися до окулярів, але не зміг.

-Дідусю, у вас же весілля? – підхопив його, знайомий уже хлопчина. – Що ви тут робите? Вам до дружини і сім’ї треба.

-А в мене і дружина, і син тут. А ти що тут робиш? – відповів тихо Сергій Іванович.

-Я маму провідував. Сьогодні в неї день народження. Квіти їй купував. Давай я вас доведу. Он погода яка. Людей майже немає. Нікому й допомогти. Потім додому відвезу. Я на машині…

Сергій Іванович кивнув головою.

-Давно ваша сімʼя тут? – сумно запитав хлопець.

-Син давно. Служив він. А дружина вісім місяців як пішла. Погано мені без неї. До неї хочу. Що мені тут робити?

-Не можна так говорити, дідусю, – заперечив хлопець, – у кожного своє життя і своя доля. Поки ти живеш і пам’ять про них живе. Рідні є у вас ще?

-Невістка, але вона заміжня давно і внучка. Красуні. Відвідує мене, коли до нашого міста приїжджає. Скоро правнук народиться, – з гордістю відповів Сергій Іванович.

Тихенько, потрохи перемовляючись, вони дійшли до двох горбочків. Сергій Іванович поклав квіти біля віночків.

-Привіт, Ганнусю. З днем ​​весілля тебе. Гарне у нас свято вийшло. Красиві квіти. Твої улюблені. Син із нами. Навіть гості прийшли…

Сергій Іванович заплакав. Заплакав тихо, майже беззвучно…

Хлопець відійшов убік, не став заважати. Сергій Іванович довго стояв біля памʼятника. Щось тихо бурмотів, витирав сльози. Потім мовчки вклонився рідним.

Хлопець підскочив до нього. Підтримав за лікоть.

-Ідемо, діду. Промок весь. Не дай Боже, заслабнеш. Поїхали, відвезу додому…

Сергій Іванович кивнув, взявся за хлопця і тихенько пошкандибав по стежці…

Через два дні пролунав дзвінок у двері. Сергій Іванович, човгаючи ногами, дійшов до дверей. На порозі стояла внучка з чоловіком.

-Дідусю, як я рада тебе бачити. А я от народжувати до тебе приїхала, – вигукнула вона. – Чоловік на заробітки їде ненадовго. Мені потрібна твоя допомога. Так що приймай гостей! Ми надовго до тебе, а може й назавжди!

Сергій Іванович заплакав. Заплакав від щастя…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.