Ірина повернулася з роботи. Переодяглася, поставила вечерю в мікрохвильовку, а чайник на плиту. Пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв ніхто інший, як Сергій, її старший брат. Сергій, не вітаючись, запитав: – Можна я в тебе поживу тиждень? Ліза хоче зі мною розлучитися

Вечір після робочого дня обіцяв бути тихим і приємним, тому Ірина вийшла з автобусу на дві зупинки раніше і, не поспішаючи, пішла вулицею, милуючись сніжинками, що кружляють у світлі ліхтаря. Біля будинку вона зайшла до міні-пекарні, купила два тістечка, а в сусідній кафешці – готову картоплю з котлетами. Готувати сьогодні не хотілося. Хотілося відпочити в тиші та спокої.

Ірина переодяглася, поставила вечерю в мікрохвильову піч, а чайник на плиту і завмерла перед шафкою, в якій, як на параді вишикувалися баночки з колекційним чаєм. “Так… що ж мені сьогодні хочеться?…” – Запитала себе Ірина, але відповісти не встигла, тому що одночасно з сигналом мікрохвильової печі пролунав дзвінок у двері. “Не відкривай,” – прошепотіла інтуїція. – “А раптом це сусіди, і в них щось трапилося?” – обурилася совість.

…Але на порозі стояв ніхто інший, як Сергійко, її старший брат. Він був сумний, а поруч із ним, на підлозі, стояла велика спортивна сумка. Недобре передчуття кольнуло серце і тут же отримало підтвердження, тому Сергійко, не вітаючись, запитав: 

– Можна я в тебе поживу тиждень? Ліза хоче зі мною розлучитися. Треба пересидіти, поки вона охолоне … – у сумці Сергія щось брязнуло. 

– Проходь, – зітхнула Ірина і пішла до холодильника у пошуках закуски.

– І головне – на рівному місці, уявляєш? – почав Сергій звідкись з середини після другої чарки. – Я нічого не розумію … Все ж таки добре було!.. А сьогодні … 

– Так що сьогодні?  – уточнила Ірина. 

– А сьогодні вигнала. Ні, якусь дурну відмазку знайшла, звичайно, так, щоб самій, мабуть, не соромно було… 

– А докладніше?

А якщо докладніше, то сьогодні вдень Ліза написала чоловікові, що їхня дворічна донька заслабла, був лікар, призначив ліки. Ось ці – фото листочка додалося. Ні, замовити доставку вона не могла – по-перше, це дорого, а по-друге, сказали, що буде вона лише завтра вранці, поки основних ліків зі списку вони не мають. А в аптеці біля будинку – є. Вона зателефонувала, дізналася. Але сходити не може – боїться дитину залишати вдома одну.

“Куплю,” – відповів Сергій і… забув. Зате не забув після роботи зайти в магазин і купити пляшку по хорошій знижці, про що і заявив з порога дружині. Але вона його радість не розділила, навпаки, стала лаятись, що він забув про ліки. Слово за слово – вони посварилися, і Ліза раптом вказала йому на двері.

“Уявляєш? Через якусь нісенітницю! Істеричка… Ну хіба таке буває? Жили-жили, все чудово було, і раптом через якийсь сироп – розлучення… Іро, скажи, всі жінки такі? На порожньому місці катастрофу влаштовують?

Ірина дивилася на брата і думала, як їй підібрати слова, щоб вийшло не дуже образливо. 

– А ти впевнений, що раніше у вас все ось добре було? – ледве стримуючись, спитала вона. 

– Звичайно! Ми і не сварилися майже ніколи! Та Ліза вона взагалі така… неконфліктна… Слабохарактерна. Загалом… ніяка. У всьому поступається, аби не сваритися… І тут така зміна… 

Ірина зітхнула.

– Давай так, – почала вона. – Рішення про дитину було вашим спільним? Так? Відмінно. А скільки разів ти вставав до доньки ночами? Скільки разів годував? Памперси міняв? Ах, “це бабські справи”… І Ірина тебе ніколи не просила допомогти?.. А ти?.. Так, працював.

Ти втомлювався на роботі. А скажи, будь ласка, хіба після народження доньки ти роботу змінив? Чи знайшов підробіток? На другу влаштувався? Ні? Тоді чомусь раніше після цієї ж роботи ти йшов у спортзал або гуляти з Лізою, або ви йшли в кіно, в клуб. Тоді ти не втомлювався? Тільки тепер почав?

А я знаю, що Ліза просила тебе про допомогу, але ти сидів на роботі та грав на комп’ютері – аби додому не йти. Ти приходив, коли донька вже спала, а йшов, коли вона ще спала. Ти знаєш, особисто я вже тоді б тобі влаштувала скандал. Але Ліза дала тобі другий шанс.

Коли твоїй доньці виповнився рік, ти поїхав на тиждень у відпустку – у похід із друзями. Тому що тобі треба було відпочити від дитини. А як ти думаєш, Лізі, яка з дитиною була цілодобово, відпустка була не потрібна? Ах, вона ж мати…

Вона тоді дуже сильно образилася на тебе, намагалася пояснити, щоб ти дав і їй можливість відпочити, але ти тільки відмахнувся – чому втомилася? Від своєї дитини? Знову ж таки, я б на її місці сказала, щоб ти з цього походу не повертався. Але вона дала тобі третій шанс.

А ти? А ти в цьому поході закрутив романчика… Думаєш, Ліза про це не знала? Та твоя пасія писала їй і навіть надсилала ваші спільні фотки – як ви обіймаєтеся на березі річки і цілуєтесь у променях заходу сонця. І знову Ліза вирішила дати тобі шанс схаменутися. Ти одумався? Чи продовжуєш зустрічатися з цією дівчиною досі?

Скажи, Сергію, ти справді нічого цього не бачив і не помічав? Чи не бачив, як твоїй дружині погано, як вона переживає? Як вона тебе любить і сподівається, що ти одумаєшся?

Сергій здавався приголомшеним: 

– Іро, ти чого? Які шанси? З чого ти взяла? Та її просто все влаштовувало, ось вона й мовчала. Куди вона з дитиною подінеться? Та й взагалі… Ти помиляєшся. Ти її характеру не знаєш – це ж ві_ця. Вона завжди терпітиме. Ну раз брикнула, так… Але щоб розлучитися… Через якісь ліки… Та ні… Фігня повна…

Ірина з силою провела по обличчю руками та зітхнула. Вона чудово розуміла, що переконати брата не зможе, але не спробувати не могла. Звісно, ​​він їй не повірив. І нічого не зрозумів.

– Сергій. Послухай мене. Ліза дійсно довго терпіла. І давала тобі стільки “останніх шансів”… Але знаєш… Є приказка “бійся гніву терплячої людини”. Схоже “терплячка” у Лізи скінчилася. А, може, ще не зовсім пізно. Але тобі треба дуже постаратися. Як мінімум, зараз купити квіти а, головне, ліки доньці. Поїхати додому і сказати, що ти був неправий …

Сергій усміхнувся і покрутив головою: 

– Маячня! Ну накосячив я. Але я ж, до речі, вибачився! А вона все одно кричати почала і вигнала мене. Так що тут дуже велике питання, хто тут неправий… А якщо ти на її боці. … Проти рідного брата… Тоді я, мабуть, у Юри переночую. Через пару днів вона охолоне – і сама перша дзвонитиме і вибачатиметься. А я ще подумаю, прощати чи ні…

– Ід_от! – голосно сказала Ірина братові слідом, але він навіть не обернувся. Їй не вдалося переконати його. Жаль… Вона зателефонувала Лізі і запитала, як там племінниця і що з ліками. 

– Збігала, купила, поки вона спала. Зараз температура майже нормальна,” – втомленим голосом промовила Ліза. 

– Сергій був у мене, – сказала Іра. – Я спробувала йому пояснити, але безуспішно…

– Нічого. Знаєш, мені вже все одно. Ще рік тому я б переживала, а тепер – як випалила все. Порожнеча. Вибач, але я більше не хочу з ним жити…

На розлучення Ліза подала – на превеликий подив Сергія. 

– Ну жінки!… – обурювався він. – Адже не гуляв не кривдив… А вона… На рівному місці – через якийсь сироп!.. Все ж так добре було…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.