Сергій купив собі квартиру. Через знайомих. Хтось їхав жити за кордон і йому терміново треба було продати величезну квартиру в центрі міста. Оглянувши житло, Сергій зрозумів, що це його шанс. Але коли папери були оформлені – чоловік взявся за голову! – Що ж я наробив?! – кричав Сергій. – Як же тепер бути з дружиною?

Місяць тому Сергієві запропонували купити квартиру. Через знайомих. Хтось кудись їхав за кордон жити і йому терміново треба було продати величезну квартиру в центрі міста.

Подивившись квартиру, Сергій зрозумів, що такий шанс випадає не так часто. Але коли він купив квартиру, то Сергій взявся за голову.

-Що ж я наробив? – переживав Сергій. – Я ще не розлучився, а квартиру купив. От же ж. І що мені тепер робити?

Справа в тому, що Сергій вже збирався сказати своїй дружині, що не любить її і хоче розлучатися, і чекав лише відповідного моменту.

А тут йому раптом запропонували цю квартиру. А коли Сергій її побачив і зрозумів, що такі варіанти розбирають дуже швидко, він, звичайно ж, забув, що збирається йти від дружини.

А згадав про це тоді, коли йому передали ключі від його нової квартири.

Згадав і… Оторопів.

Тепер же ж виходить, що це не йому квартира належить, а ними з Людмилою спільно нажита в шлюбі власність.

-Три роки, цілих три роки, що ми з Людмилою разом, я приховував від неї свої доходи і збирав тишком-нишком, – скаржився Сергій, лежачи на дивані і дивлячись у стелю. – Кожну гривню беріг. Відкладав. У всьому собі відмовляв, бо жили, можна сказати, на зарплату. А що виходить? Що все марно? І хто ти, Сергію, після цього? Га? Ні, я не перенесу цього! Я просто не витримаю такого! Ну який же я…

Сергій уткнувся обличчям у подушку і почав голосно кричати.

Кричав, доки не заспокоївся. Накричавшись і заспокоївшись, Сергій обернувся на спину і почав міркувати далі.

-Але, – сказав він. – Робити нічого. Потрібно жити далі. Треба переносити та терпіти. А як інакше? Ось що робити з Людмилою? Піти від неї я тепер не можу. Доведеться з розлученням почекати…

-Необхідно переконати Людмилу в тому, що нормальна, чесна жінка, коли її залишають, ставить свою гордість вище за всякі там матеріальні претензії, – продовжував міркувати Сергій.

-Чесна жінка йде від чоловіка з високо піднятою головою, кидаючи йому наостанок:

-Мені від тебе нічого не треба! Я і без тебе впораюся. Можеш навіть аліменти не платити, обійдусь!

Сергій дуже сподівався, що його Людмила виявиться чесною жінкою, яка має гордість. Але!

Про всяк випадок вирішив діяти акуратно…

-Почну з нею розмову, – міркував Сергій. – Здалеку. Ніби і ні про що. Мовляв, так і так, у житті чоловіка буває будь-що… Щоб дізнатися, як вона в принципі ставиться до розлучень і всіх цих суперечок щодо розподілу майна.

У п’ятницю він отримав ключі від квартири, у суботу переживав і кричав у подушку, а в неділю розпочав розмову з Людмилою.

-Шлюб, як такий в сучасному світі себе вже зжив, Людмило, – сказав Сергій.

Сказавши це, він уважно дивився на дружину. Нічого особливого не помітивши, Сергій продовжував далі.

-Дійшло вже до того, що сьогодні стали всі сходитися, розходитися, знову сходитися, – сказав він. – І нікого це особливо не хвилює. Так же ж?

-Так, – байдуже відповіла Людмила. – Якщо люблять, то сходяться, а як не люблять, то розходяться. Все зрозуміло. Чого жити разом, якщо немає кохання?

Сергію сподобалося сказане Людмилою.

Щось на кшталт світла в кінці тунелю побачив він у її цих словах.

-Я теж вважаю, Людо, що якщо люди не люблять один одного, то чого їм жити разом. Розлучатися, і діло з кінцем.

-Цілком з тобою згодна, – сказала Людмила.

-А ось ще кумедно, Людо, – продовжував Сергій промацувати ґрунт. – Є такі подружжя, які зовсім не має ні совісті, ні гордості, які під час розлучення починають якісь матеріальні претензії пред’являти один одному, майно ділити. Гидко навіть чути про це. На мою думку, якщо тебе залишають, то прийми це спокійно і… Не принижуй себе якимись дрібними сварками з приводу якогось там майна. Так?

-Так воно, звісно, так, – сказала Людмила. – Але в житті бувають такі обставини, які змушують людину пред’являти вимоги і влаштовувати суперечки.

-Це що за такі обставини? – поцікавився Сергій і застиг.

-Ну, наприклад, – сказала Людмила і багатозначно подивилася на Сергія. – Чоловік свої прибутки від сім’ї приховує. Збирає гроші. І на ці гроші квартирку купує. Таємниця від дружини, зрозуміло. Дружина все дізнається і при розлученні, звичайно, починає вимагати своє.

-Та як же це? – голос Сергія тремтів. – Купити без відома дружини? Невже сьогодні люди і так опускаються? Та що ж це таке робиться сьогодні?

-За законом, Сергію, – сказала Людмила. – Подружжя може купувати нерухомість і без згоди одне одного. А ось продати не можуть. Ось і доводиться їм жити все життя з нелюбимою або ділитися.

Світло в кінці тунелю, яке начебто раптово зʼявилося для Сергія, так само раптово й погасло.

-Оце так, – сказав Сергій. – Невже такі чоловіки сьогодні є, які від жадібності готові все життя жити з дружинами, яких не люблять?

-Аякже, звісно є, – тяжко зітхнула Людмила. — Жадібність і дурість будь-кого можуть змусити піти на таке. Не тільки чоловіків, а й дружин.

Людмила ласкаво подивилася на Сергія і посміхнулася, згадавши, як півроку тому зрозуміла, що Сергій хоче піти від неї.

Людмила подумала про наслідки розлучення та про те, з чим вона залишиться після нього.

-А залишусь я з маленькою дитиною на руках, без грошей та без квартири, – думала Людмила. – І доведеться мені їхати додому, до мами, за місцем реєстрації мене та дитини.

За три роки, що Людмила та Сергій прожили разом, вони так і не купили квартиру. Хоча Сергій обіцяв це Людмилі, коли кликав її заміж. Вони жили на орендованій. Але Людмила розуміла, що можливість купити квартиру у Сергія є. Але чомусь він цього не робить.

-А не робить саме тому, що хоче піти від мене, – абсолютно вірно думала Людмила.

Все добре зваживши, Людмила зрозуміла, що до розлучення необхідно зробити все можливе, щоб Сергій купив квартиру. А для цього потрібно знайти таку квартиру, щоб у Сергія від жадібності не було виходу.

Людмила задіяла всіх своїх знайомих і знайшла потрібну квартиру. І зробила все, щоб Сергій дізнався про неї і купив її.

І виходило, що Людмила була в курсі всього, тоді як Сергій нічого не знав.

-Суперечки, кажеш, – задумливо продовжив розмову Сергій. – Майнові? Жадібність і дурість, кажеш?

-Але ж нас це не стосується, – сказала Людмила. – Ми з тобою в шлюбі нічого не купували, тому нам і ділити нічого.

-Ну так, – погодився Сергій. – Нічого ділити. Ну, а якби все ж таки довелося б. Ти як?

-Що як? – запитала Людмила.

-Чи стала б претендувати на куплене мною таємно від тебе нерухоме майно? – весело, наче жартома, запитав Сергій.
-Звісно, ​​- відповіла Людмила. – З чистою совістю забрала б половину. Жаль тільки, що в тебе немає квартири.

-Жаль, – погодився Сергій, але одразу схаменувся. – Чому жаль?

-Тому що ділити нам нічого, Сергію, а значить, ми з тобою просто розлучимося, – сказала Людмила.

-Як розлучимося? – тихо прошепотів Сергій. – Чому?

-Тому що мені здається, що ти мене не любиш, – сказала Людмила.

-Хто не любить? – Сергій розгублено дивився на дружину. – Я не люблю? Дурниця якась. Людмило! Де ти цього набралась? Це не правда. Я дуже тебе люблю.

-Так? – здивувалася Людмила. – Дивно. А я цього не відчуваю. А оскільки ділити нам нічого, я спокійно йду від тебе.

Протягом години Сергій переконував Людмилу, що любить її.

-Ну гаразд, – сказала Людмила. – Якщо так, то… Мабуть, залишусь.

І ось тепер Сергій не знає, що робити далі. З одного боку, він і Людмилу не любить, і треба розлучатися. А з іншого боку…
-Віддати їй половину квартири? – дивувався Сергій. – На це я не можу піти.

І Людмила тепер теж у роздумах. Розлучатися і забирати половину чи… Чи почекати. Може, він ще щось купить.

У Людмили на прикметі була гарна дача. Віддавали за півціни. Вона вирішила, що Сергія це зацікавить…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.