Сашко прийшов з роботи пізно.
-Ти де так довго ходиш? – визирнула з кухні його дружина. – Давай сідай вечеряти! Остигне ж усе!
Сашко швидко перевдягнувся в домашнє і сів за стіл.
-Я щось не зрозумів, – раптом сказав він. – А що це таке?
Сашко здивовано показав рукою на тарілку.
-Як це що? – здивувалась Валя. – Картопля тушкована. Ось і салат з огірочків.
-А котлетки де? Чи мʼясце якесь? – запитав чоловік.
-Як це де, – сплеснула руками Валя. – Так у гаражі ж усе стоїть!
-Як це в гаражі? А що воно там робить? – Сашко не розумів, що відбувається.
-Так машина ж у гаражі. Ти ж сам хотів машину. Гарну, модну, дорогу… Кращу, аніж у Василя! А я тобі казала, що грошей не вистачить! А ти ж вперся, брата захотів перевершити. Перевершив?!
Сашко задумався.
-Так зроби щось! – нарешті сказав він.
-А я й зробила, – відповіла Валя. – Картопля тушкована, салат, все зі свого городу, домашнє.
А завтра на обід овочевий суп без м’ясця. Бо нема м’ясця! І грошей нема! Кабачок скоро підросте – рагу буде овочеве…
-Не можу я так…
-Кумедний ти, – посміхнулася Валя.
-То придумай, як чоловіка нагодувати!
-Я то придумаю, а ти придумай, як більше грошей заробляти. Я більше свою зарплату на машину не дам. Ти казав, що вистачить грошей. Вистачило?
-Ну добре, – пробурмотів Сашко. Я щось придумаю…
Сашко і Валентина одружилися рік тому.
-Гарна наречена, роботяща, будинок свій, город, і родичів майже немає. Пощастило тобі, – говорила мати Сашка.
Сашко і сам давно до Валі придивлявся. Гарна вона, та й будинок у неї свій, майже поряд із батьківським домом. Від дідуся їй дістався…
Бабуся з дідусем її і виховали. Батьків не стало рано… Бабусі з дідусем теж уже немає…
Зустрічалися вони з Сашком рік. Потім одружилися.
Сашко одразу до дружини й перебрався. Давно мріяв від батьків жити окремо…
Все було добре. От тільки старший брат Сашка машину дорогу і модну купив. Ходив по селу, всім хвалився.
І Сашкові весь час, жартома, говорив:
-Перевершив я тебе, малий! Тобі ніколи таку не купити.
Сашко аж місця собі не знаходив. Що ж це він гірший за Василя, чи що? І почалося…
Валентині весь час тільки про машину й казав. А вона не підтримала.
-Не потягнемо, – рішуче сказала Валя.
От і не потягли. На машину гроші є, а на смачно поїсти вже нема…
Пішов Сашко до батьків грошей позичити, а вони не дали.
Виявляється, на Василеву машину усю пенсію батькову віддають. А той сказав, що все виплатив…
Задумався Сашко. Це ж треба було таку нісенітницю зробити… Адже ж права була Валентина, а він взяв і не послухав…
Але тепер пізно. Треба щось робити. Перевершив брата…
Доведеться на овочах домашніх сидіти. І роботу треба поміняти, його давно кликали водієм в агрофірму.
Там зараз і зарплати хороші, щоправда, роботи багато.
Важко… Але треба. Не все ж таки працювати за копійки…
Вирішив він одразу й сходити, запитати за роботу.
І взяли! Добре, що літа навіть не довелося чекати, поки зі старої звільнять…
-Картопля! Ох, як я люблю картоплю! – весело сказав Сашко сідаючи за стіл.
-Ти якийсь дивний, – здивувалася Валентина. І м’ясця не хочеш вже?
-А я потерплю! Але тепер у мене нова робота і за машину ми самі виплатимо, а не так, як Василь! – радісно сказав Сашко.
-Та я знаю про твою роботу вже… – сказала Валя. – Вітаю!
-Звідки? – здивувався Сашко.
-Все село вже гомонить, – посміхнулась дружина.
Все в них налагодилось. Позичати ні в кого не довелося.
Валентина з Олександром усе вчасно поплатили, залишилося ще півтора роки…
У цей час не стало батька Сашка. Мати залишилася сама і Василеві допомагати більше не змогла.
Василь взяв десь ще, щоб закрити першу позику. Потім ще, щоб погасити другу…
Грошей нікуди не вистачало. Дружина у нього в декреті, а сам він багато працювати не хотів.
Усе якісь дрібні підробітки… Сашка його до себе в агрофірму кликав, але той не захотів…
Сашко пішов до матері, провідати та й по господарству допомогти.
А там Василь! З матір’ю сваряться. Точніше свариться тільки він.
Сашка вони не одразу помітили…
-Та я не вірю, що в тебе немає. Але, мені дуже потрібно. Усі Сашкові мабуть віддаєш. Он як вони живуть! Усе в них є! А мені тепер єдину машину продавати доведеться!
-Я ж тебе не просила її купувати, сам вирішив, – тихо говорила мати. – Звідки в мене щось взялося…
-Та чи багато тобі треба? Картопля і капусти…
-Небагато, але все моє. І Сашкові я не допомагаю. Самі вони все. Рада б допомогти, але нема чим…
-Неправду ти кажеш. Нехай тобі тоді Сашко й допомагає і з городом, і з дровами.
-Я й так допомагаю, – не витримав уже Сашко. – А ти йди працювати, я ж пропонував, у нас постійно потрібні водії і трактористи.
-Малий ще мене вчити буде, – сказав Василь і швидко вийшов з хати.
Мати засмутилася. А що тут зробиш? Діти дорослі. Самі мають відповідати за свої вчинки.
-Мамо, не хвилюйся. Скоро прийде вибачатися…
-Ага, знову проситиме. А де я візьму. От батько був, то нам вистачало. І йому допомагали. А він не розуміє. Тільки ось ти один…
-Ми з Валею поруч. Завжди допоможемо тобі. І добре, що мені не допомагали. Роботу я хорошу знайшов. Все гаразд тепер. Я зараз город пополиваю і підемо зі мною до нас на вечерю! Валя котлетки приготувала! Дуже смачні…
Василь приходив до матері рідко, коли гроші були потрібні.
Ну, дасть мати тисячу, а йому мало.
Машину довелося продати. Розплатився. Але працювати так і не хоче, все по випадкових підробітках.
А Сашко з Валентиною матері допомагають. На машині новій їздять. Уже виплатили все.
Перевершив Василь брата, називається…