У свої майже тридцять Роман усе ще жив із мамою. На роботі деякі поглядали на нього – мовляв, мамин синочок. Та йому було все одно.
Про весілля він не думав, а в рідному домі відчував себе чудово, особливо останні пʼять років.
Раніше вони мали велику родину. Потім не стало батька, не стало бабусі…
Старший брат одружився і поїхав в інше місто, сестра вийшла заміж.
І Роман, середній син і загальний улюбленець, залишився з мамою.
Йому дуже подобалася роль «єдиної» дитини у сім’ї.
Мама вийшла на пенсію, клопотала по господарству, готувала всілякі смаколики.
У Романа і роботи було вдома, хіба продукти купити, сміття винести і пропилососити раз на тиждень.
Робота, риболовля, друзі… Нудьгувати було ніколи.
А дівчата? Були, звісно. Але серйозних стосунків ні з ким не склалося.
Мама щоразу надіялася, а потім багатозначно зітхала, а якщо іноді й заводила розмови про весілля, то син жартував:
-Мамо, жодна дівчина у світі не любитиме мене, так як ти! Ось вони й не затримуються тут!
Того дня Роман повернувся з роботи пізно. Ще на порозі він відчув аромат свого улюбленого пирога.
Мама відкрила двері і якось загадково на нього подивилася.
Роман раптом зрозумів – відбувається щось явно цікаве!
Він роззувся, зайшов у залу і застиг від здивування.
-Галя?! – тільки й вигукнув він.
-З випускного ж не бачились, – подумав хлопець. – То ж скільки років минуло? Десять, майже. А здається, буквально вчора за нею бігав…
Ну не те щоб він всерйоз був закоханий в Галю. Подобалася вона, звісно, йому дуже. Але кому вона не подобалась? Своєю енергійністю і веселою вдачею вона привертала увагу усіх навколо себе.
Вечори, свята, походи, екскурсії, конкурси від шкільних до обласних – всі більш-менш важливі та цікаві події в класі відбувалися за участю Галі.
Вона сама все це і вигадувала, а потім усіх вела за собою.
Здавалося – якщо Галя щось пропонує, значить, так і має бути!
Ось і зараз однокласниця прийшла не просто так. І тягнути не стала.
-Привіт, Романе, – почала вона. – Пробач, що без попередження прийшла – телефона в мене немає, а в соцмережах тебе не знайшла.
-Немає мене там… – пробурмотів Роман.
-Ну й даремно, корисна річ іноді. Ну я вирішила до мами твоєї заскочити – адресу візуально пам’ятаю, а ти, виявляється, тут і живеш. Коротше, справа в мене на мільйон!
-Хто б сумнівався, – усміхнувся Рома. – Чаю хоч давай зроблю!
-Роби, а я поки що тобі все розповім. У Алли Сергіївни незабаром ювілей – сімдесят років. Майже всі наші, хто з міста не поїхав, уже готуються: шукають фото, роблять колажі, пишуть вірші, малюють плакати. Святкуватимемо у школі – інші випуски теж беруть участь.
-Не дивно, Аллочку всі ж любили…
-Це так, але вона ще працює.
-То добре!
-У тому й справа – її і сучасні діти люблять. Вона, на відміну від деяких, у соцмережах є і з учнями листується. На ювілей прийдуть навіть ті, у кого вона не була класною керівничкою. Її багато вдячних, хочуть привітати. Ти коли в школі був останній раз?
-Не пам’ятаю. На випускному, мабуть…
-А вечори зустрічей?
-Ходив перші роки два – але не в школу, ми в кафе збиралися, а потім не кликали…
-Чи знайти не могли?
-Хотіли б – знайшли, я на місці. Ти ж знайшла…
Галя розсміялася. Вона в рідне місто нещодавно повернулася – відучилася в Києві, там же й працювала, а потім мама у неї заслабла, вибору не було.
Тепер ось у рідних краях життя налагоджує і хоче старих знайомих побачити.
За пирогом і чаєм вони обговорили план. Галя видала Роману завдання – знайти у своєму альбомі фото та листівку, яку йому вручили на випускному. Вони на пару з подружкою тоді кожному однокласнику вірші написали.
Домовилися зустрітися наступного дня, об’їхати ще кількох однокласників.
Провівши гостю, Рома замислився. Ця Галя, ніби щось таке, хвилююче, сколихнула у його душі. Світлі спогади, що лежали десь у глибині пам’яті.
Тиждень до ювілею Роман із Галею бачилися щовечора – їздили по магазинах, вибирали подарунок, купували квіти.
Заїхали ще до чотирьох колишніх однокласників, попередили про майбутнє свято.
Чому Галя обрала у помічники Романа, він якось і не замислювався. Це ж Галя! Вона найкраще знає, як організувати процес.
Як вона скаже, так і має бути. Може, тому що машину має? Та яка різниця! Він радів цьому спілкуванню і йому було приємно їй допомагати.
У день ювілею в школі зібралися усі учні Алли Сергіївни – і нинішні, і колишні.
Пісні, відео, спогади, сміх і сльози.
Галка зналася на таких заходах. Свято вдалось.
Роман того вечора не міг від Галі очей відвести. Вже тоді він зрозумів – жити без цієї галасливої дівчини він більше не зможе…
Вони почали зустрічатися, а через рік одружилися.
Мама не могла натішитися. У них із Галиною своє життя, свої секретики…
Вони ходять разом у басейн, ще кудись… Свекруха дуже задоволена нею.
У новому статусі подружжя, Роман з Галею приїхали до класної керівнички на наступний день народження. Вона чомусь навіть і не здивувалася. Хтось розповів їй про весілля?
-Дякую вам, Алло Сергіївно! Як би я жив зараз, якби не ваш минулий ювілей – навіть і не уявляю! – сказав Роман.
Вчителька розсміялася:
-Не хвилюйся, Романе, така як наша Галя все одно тебе б знайшла, нікуди б ти не подівся! Ти ж був її мрією ще у школі. Або я помиляюсь?
Дружина пустотливо посміхнулася:
-Все ви, Алла Сергіївно, помічали. Найбільше мені в школі Роман подобався, це точно. Щоправда, йому до мене діла не було… Довелося почекати, поки дозріє.
-Ах ось воно як! То був продуманий план виходить? – засміявся чоловік.
І Роман засяяв від щастя. Що не кажіть, а приємно дізнатися, що дружина була таємно закохана в тебе ще в школі…
Того дня він остаточно переконався – тепер ця весела і галаслива дівчина з ним назавжди! На все життя…