Життя в молодій сім’ї Романа і Марійки нічим особливим не відрізнялося – чоловік працює, забезпечує сім’ю, дружина вдома з дитиною і на господарстві.
Повна ідилія здавалося б. Ні сварок, нічого… Все тихо й спокійно, але…
Це життя було якимось неповним. Про їхні проблеми знала тільки мати Романа і, можливо, здогадувався його батько.
Але вони виховано мовчали, зайвих і незручних питань намагалися не ставити.
Справа в тому, що Роман одружився з Марійкою «по зальоту».
Так уже вийшло. Він не залишив дівчину в положенні, але відверто зізнався матері, що не любить її і ніколи не любив.
Це була швидкоплинна закоханість, яка мала такі наслідки…
Батько і мати Марійки взагалі нічого не підозрювали, вважаючи, що у дітей все чудово!
Самі вони одружувалися через велике кохання. Вони чудова пара, чудові батьки.
І тільки їхня старша дочка Настя, яка розійшлася з чоловіком рік тому, ні-ні, та й скаже:
-У Марійки щасливий шлюб?! Не будьте настільки наївні, матусю і татусю!
І все в такому ж дусі.
Батько давно вже махнув на неї рукою і будь-які спроби поставити під сумнів щастя молодшої доньки різко припиняв.
Мати Марійки поблажливіше ставилося до Насті і тільки просила її тримати свою думку при собі.
Минали місяці, єдиний онук у сім’ї підростав, радісний здоровий малюк!
І це так тішило бабусь і дідусів з обох боків, що про погане ніхто й не замислювався.
Тільки одного разу мама все ж таки запитала Романа:
-Синку, як у вас справи в сім’ї?
Він багатозначно промовчав, бо скаржитися не любив.
-Ну, з Марійкою у вас як? Все прийшло в норму? – знову обережно запитала мама.
-Наш контракт чинний. А якщо тебе цікавлять подробиці, то ми живемо, як квартиранти, чи сусіди в гуртожитку.
Мама була більш ніж здивована.
-Так не можна, Романе! Ти зовсім не любиш її? Вона ж тобі сина народила!
-Ну і що? Мамо, давай не будемо про це. Любиш, не любиш… Я не пацан, а мої почуття до неї просто звичка.
Маму це засмучувало, звісно. Вона і жаліла сина, і не розуміла його.
Після цієї розмови Роман вкотре і всерйоз задумався про своє сімейне становище. Воно його не те, щоб не влаштовувало, але було все ж таки незвичайним.
Скажи він комусь, що рік живе з молодою дружиною, а сплять вони окремо, та його засміють!
Але навіть після того, як Марійка викликала його одного разу на серйозну розмову і відверто освідчилася в коханні, він не відчув до неї жодного потягу.
І як вона все це терпіла?
Але Роман не міг перейнятися до своєї дружини любов’ю, як не старався.
Чому?
Він неодноразово ставив собі це питання, але відповіді не знаходив. Зате він дуже любив синочка, і це утримувало його в сім’ї, поряд з некоханою жінкою.
Того вечора, прийшовши додому пізніше, ніж зазвичай, він обережно зайшов у квартиру, намагаючись не шуміти – а раптом Марійка синочка укладає спати.
Знявши верхній одяг і черевики, Роман прислухався – Марійка розмовляла з кимось по телефону.
-Я ще не обговорювала це з чоловіком. Дитина ще маленька. Поговорю потім, згодом…
Потім настала тиша, мабуть Марійка слухала співрозмовника. Роман принишк. Слухати розмову, звичайно ж, не хотілося, але інтерес брав гору.
-Я зрозуміла, – продовжувала Марійка. – Я поговорю з ним, порозуміюся. Не насідай, заради Бога! Я тебе почула. Скоро зайду до тебе. Все, бувай.
Роман не розумів, що відбувається.
Марійка вимкнула телефон у той момент, коли Роман зайшов у кімнату.
-Ти вже тут? – запитала вона, як нічого й не було. – Іди вечеряй, я вже поїла.
Роман переодягнувся, вимив руки і зайшов на кухню. Його чекало ароматне жарке, вже розігріте й паруюче в глиняному горщику. На столі стояло ігристе і два келихи.
-У нас свято, чи що? – запитав він, наливаючи ігристе.
-Просто розслабляємося. Ти чого так пізно?
-Затримався. Дав тобі можливість поспілкуватись по телефону.
Марійка раптом почервоніла.
-То була моя сестра Настя. Вона хоче, щоб я розлучилася з тобою і повернулася до батьків.
-Ааа, вона хоче, – зупинив дружину Роман. – Ну що ж, це серйозна заява.
-Годі! – раптом різко сказала Марійка. – Навіщо ти тягнеш час? Чому ніяк не ухвалиш рішення. Я втомилася, Романе. Наші стосунки зайшли в глухий кут. Давай розлучимося, я прошу тебе.
Марійка раптом заплакала. Роман не заспокоював її.
Він спокійно доїв своє жарке, потім відніс у мийку посуд і вийшов із кухні.
Марійка залишилася сидіти на своєму місці, все ще схлипуючи і витираючи сльози.
Більше цього вечора він її не бачив, провівши біля телевізора дві години. Потім він прийняв ванну і пішов спати. Але йому не спалося.
Він раптом відчув, що втрачає дружину і сина, настає момент розпаду їхньої родини з усіма наслідками – обурені батьки, дитина без батька, аліменти, поділ майна…
Все це почнеться у них з Марійкою швидко і безповоротно.
Ніч пройшла неспокійно. Йому снилася самота, якийсь порожній будинок, чужий і холодний. Поруч ні Марійки, ні сина, тільки в кутку якийсь темний, нерухомий силует…
Прокинувся він дуже рано. Роман встав і пішов на кухню попити води і трохи прийти до тями.
На зворотному шляху він помітив, що двері в Марійкину спальню були прочинені.
Роман увійшов до напівтемної кімнати і зупинився. Марійка спала, малюк злегка крутився в ліжечку, а він стояв і думав:
-І чого тобі, такому нерозумному, не вистачає? Красива жінка, яка тебе любить, син, про якого ти мріяв колись, хата повна чаша… Прокинься, Романе! Забери своє і заспокойся нарешті!
Ці думки промайнули в його голові, він підійшов і сів на край ліжка. Марійка одразу прокинулася і, повернувши голову, подивилася на нього.
-Щось трапилося? – запитала вона сонно.
-Марійка, я хочу з тобою серйозно поговорити. Я хочу почати все спочатку. З того моменту, коли ми тільки познайомилися, я закохався в тебе.
-Романе, але… – почала Марійка і замовкла на півслові.
-Що «але»? Що ж у нас не так? – запитав він напівпошепки.
-Все не так. Коли ми одружилися, я думала налагодити наші стосунки, якось виправити все те, що від початку пішло не так. Я думала, що народиться дитина, і ти полюбиш мене. Але я помилилася…
Вона замовкла, а Роман дивився на неї якимись іншими очима, щось змінилося, перевернулось у його свідомості.
Чому він вирішив, що не любить цю жінку, матір його сина, тиху, спокійну, гарну?
Він обійняв Марійку, заплющив очі і згадав їхню першу зустріч, коли вона сиділа поруч з ним на дні народженні його друга, така недоступна, така бажана… І від неї, так само, як і зараз, пахло конваліями…
Марійка притулилася до нього, і бретелька її нічної сорочки зісковзнула з плеча…
До самого світанку насолоджувалися вони своїм щастям, поки малюк не прокинувся у своєму ліжечку.
Марійка швидко встала, накинула халат і зайнялася синочком.
Роман милувався нею, тоненькою, красивою і такою ж бажаною, як і кілька хвилин тому.
Він нарешті відчув себе щасливим, і тепер точно знав, що все вирішив остаточно.
Це його жінка, його син, його сім’я! І від цього щастя він відмовлятися більше не збирається…