Марина мала дві квартири. Одна куплена, інша дісталася в спадок.
От тільки жила вона зараз на дачі, у будинку з пічкою і вигодами в дворі…
Невістка Марини навіть не намагалася приховати свою неприязнь до неї.
-Мамо, не вмикай телевізор вранці і не галасуй, – одразу визначив порядок у домі син. – Ми пізно лягаємо, Світлана не висипається!
Світлана це невістка. Спілкувалася вона з Мариною тільки так через її сина Сашка.
Марина скромна, добра жінка, виховувала сина сама.
Коли син привів свою наречену для знайомства, Марина зустріла дівчину доброзичливо і раділа за сина.
-Нарешті хлопчик подорослішав, онуки будуть, радість яка! – говорила вона подрузі. – І дівчина гарна, скромна, мовчазна тільки…
Не знала Марина, що мовчазна – це не означає скромна.
Зіграли молоді весілля.
Вже на весіллі невістка не звертала уваги на свою свекруху. Вона весело щебетала з мамою і подружками, трохи менше з нареченим. А ось зі свекрухою спілкуватися не захотіла.
-Стидається, напевно, – намагалася сама собі виправдати її поведінку Марина. – Звикне.
Жити молоді стали у двокімнатній квартирі Марини і її сина.
-Нічого не можу зрозуміти, – бідкалася подрузі Марина. – Що не так? Адже не лізу я до них ні з порадами, ні з питаннями якимись.
-Сварилися, чи що? – запитала подруга.
-Ой, та ти що! – замахала руками Марина. – Не сварилися. Увечері, коли син вдома, вона ще скаже пару слів, хоч і не привітно, та все ж. А то і взагалі не звертає на мене уваги, коли щось скажу. Адже ми з дня нашого знайомства майже й не розмовляли з нею. Я намагалася говорити, а вона на контакт не йде – ну я й відступилася, не лізла.
-Так запитала б, у чому справа.
-Ось я й запитала, ласкаво так:
«Світланочко, може, я тебе, випадково, чимось образила? Так скажи, я вибачусь перед тобою».
-А вона?! – подруга ахнула від почутого.
-А вона відповіла, що нічого не трапилося і ви, Марино Сергіївно, все вигадуєте. Мені здається, що вона зовсім не любить мого сина, інакше б так не поводилася зі мною.
-Оце так! Прямо невихована якась! – сказала подруга.
-Почекай, хіба вона мені щось такого сказала? Просто не розмовляє, – стала на захист невістки Марина.
-Так і не обов’язково щось говорити при цьому. Її поведінка з тобою є хамством – невже тобі не зрозуміло?
Увечері Марина, втомлена після роботи, приходила додому, а на кухні в мийці навалено гору брудного посуду.
Жили вони переважно на її гроші і гроші сина. Світлана, як вона говорила, отримувала копійки, яких і на манікюр не вистачить.
Невістці знадобилася машина, і Сашко взяв кредит. Матері він нічого не сказав, тільки гроші на господарство він давати перестав.
Після вечері, яку оплачувала і готувала Марина, молоді зазвичай закривалися в своїй кімнаті і на матір навіть не звертали уваги, залишивши їй прибирання і миття посуду. Одним словом, жилося Марині у власній квартирі дуже некомфортно…
І тут раптом Марині у спадок дісталася маленька однокімнатна квартирка на околиці міста. Невістка, як тільки про це дізналася, так одразу стала люб’язною зі свекрухою.
А одного дня Сашко раптом озвучив матері пропозицію – потрібно продати обидві квартири і купити нову, більшу. З грошей, що залишилися, сплатити кредит за машину. Продажем може зайнятися Світлана. Вона, виявляється, раніше працювала агентом з нерухомості.
І тут же Світлана повідомила, що чекає дитину.
Марина з усім погодилася…
Тільки в результаті опинилася в оцьому дачному будиночку…
У новій квартирі не те, що її частки не було, не було навіть реєстрації. Син відводив очі, ніколи нам, мовляв, живи так.
А Світлана так і заявила – я тут господиня і все буде так, як я сказала!
Про дитину вони мовчали.
-Може, й не було ніякої дитини, – вже думала Марина.
Марина вийшла на пенсію, потоваришувала з сусідами по дачі. Хто молока принесе, хто овочів…
Сашко з цією зухвалою Світланою живуть у її квартирі своїм життям. Це їхнє життя і Марина не хоче втручатися в нього і вимагати жити якось інакше.
-Онуки колись будуть, приїдуть до неї на дачу, можна й потерпіти, – думала вона.
Подрузі вона каже, що свіже повітря, відсутність міського шуму і метушні – найкраще життя, яке можна придумати у її віці.
Подруга починає щось обурено відповідати, але потім дивиться на Марину і замовкає…
Отак рідний син знайшов собі дружину під стать і, скориставшись добротою матері, без жодних роздумів залишив її на старості жити в старенькій хатині в селі…
А Марина все надіється, чекає… Чекає, що бавитиме внуків, а вечорами вони збиратимуться за великим столом всією родиною…
Подруга слухає про її мрії і тільки скрушно хитає головою…