Робочий день Ніни Іванівни добігав кінця… Вона вже й білий халат зняла, як раптом пролунав телефонний дзвінок…
-Мамо, нам потрібно терміново побачитися. У мене до тебе серйозна розмова. – пролунав у слухавці голос Ігора
-Привіт, сину. І що ж преконало тебе подзвонити? Невже Павло сказав, що я вже одною ногою на тому світі? – сказала Ніна Іванівна, яка не чула голосу старшого сина вже давно, відколи заявила йому, що більше сумки з вечерями для його великої родини не збиратиме…
-Мамо, ти про що? – не зрозумів син.
-Я про те, що ти і раніше мене увагою своєю не балував, а в останні два місяці зовсім забув …
-У мене було багато справ. А ось сьогодні видався вільний вечір. Ну, то я приїду?
-Приїжджай, звичайно. Я тобі завжди рада.
Прийшовши з роботи додому, Ніна Іванівна приготувала гарячі бутерброди і почала чекати в гості свого сина. Він прийшов швидко.
-Мамо, у мене до тебе справа, – з порога заявив Ігор
-А, може, ти хоча б роздягнешся, повечеряєш зі мною, а вже потім про справи поговоримо? – поцікавилася у сина Ніна Іванівна
-Ну, давай повечеряємо… Зізнаюся, я сумую за тими часами, коли ти для нас вечері готувала… Так, добре було… А зараз Наталка нас картоплею в мундирах, та макаронами через вечір годує… Дістала вже… Мамо, а, може …
-Не може, синку, не може. Вечері для вас я більше не готуватиму. Мені треба грошей назбирати собі на прощання… А то, не дай Боже, зі мною щось трапиться, як з батьком вашим, а мене й в останню путь відправити не буде за що, – зітхнула Ніна Іванівна.
-Мамо, не хвилюйся, лежати не будеш. Вже проведемо, якщо що…
-Як батька, синку?
-А що батька? Все хороше у нього було, і поминки гідні, і пам’ятник у нього чудовий стоїть.
-Точно, Ігоре, все ти вірно говориш … Тільки ось за все за це Павло заплатив … Ти ж мені ні копійки не дав …
-Павло заплатив? Серйозно? А я не знав… Ви, що грошей зовсім не назбирали тоді?
-Ми назбирали, синку… Тільки от батько ваш, якщо ти пам’ятаєш, нездужав довго і серйозно… Процедури були дорогі… так що, на жаль, на прощання грошей у мене не залишилося…
-Ну, мамо, я ж не знав … Якби ти мені все пояснила, тоді …
-А я пояснила, пояснила. То ти сказав, що грошей у вас нема. Ти ж навіть вінок батькові не купив…
-Мамо, ну, навіщо зараз про це?
-Про це, Ігоре, я тобі кажу тому, що вирішила гроші починати собі збирати, так що вечері для вас мені готувати нема на що… Втім, звичайно, є один вихід… Ти даєш мені гроші на продукти, а я вам готую вечері, ну і собі, до речі. Багато я не з’їм…
-Мамо, і як ти це уявляєш? Я що ж маю Наталі сказати, що частину грошей із зарплати тобі на продукти даватиму?
-А чому ні? Я ж для вас готуватиму, Ігоре…
-Мамо, ти сварку в моїй родині хочеш?
-Та що ти, синку? Ні звичайно. Їж макарони, та картоплю… Хто ж проти?
-Дякую на доброму слові, мамо … Ну, давай поїмо, та я розповім тобі навіщо прийшов …
Ситно повечерявши, Ігор вирішив озвучити матері мету свого візиту.
-Мамо, ми з Наталкою вирішили фіктивно розлучитися …
-Що?
-Ну, розумієш, зараз допомогу хорошу на дітей платять, якщо в сім’ї доходи невеликі …
-І? Не зрозуміла я щось, а розлучатися вам навіщо?
-Тому що, мамо, що через мою велику зарплату ми цих грошей не отримуємо…
-Так? У тебе така велика зарплата виявляється, бідолашний ти мій… А от Павло з Оленкою отримують… Малозабезпечені вони, виявляється… А ти, значить, у нас добре живеш… Так вже, синку…
-Мамо, ти заздриш чи що?
-Я? Боже борони… Я тішуся за вас, любий… То що ви там надумали?
-Нам треба розлучитися. Наталка подасть на мене на аліменти … Коротше, ми все розрахували. Вистачати їй грошей за законом не буде, і ми почнемо отримувати допомогу від держави.
-Чудово придумали … Тільки ось недобре це, сім’я у вас несправжня буде …
-Справжня, мамо, справжня. Я ж нікуди йти від дружини не збираюся… Тільки ось для того, щоб точно ніяких питань до нас не виникало, я вирішив з дому виписатися, і до тебе прописатися… Так надійніше буде…
-Це ще чому?
-Ну, може перевіряти почнуть … та рахувати і мої доходи теж, раз я з ними разом прописаний … А будинок я на дружину перепишу, щоб комар носа не підточив …
-Що ти зробиш? І хто ж тобі таку нісенітницю підказав?
-Наталка моя … Вона в мене розумниця …
-Ще яка…
-Коротше, пропишеш ти мене у себе?
-Ні, не пропишу …
-Чому?
-А тому, що будинок, в якому ви зараз живете, належав моїм батькам. Це моє родове гніздо… І, якщо ви раптом заграєтесь, і по-справжньому розлучитеся, то вийде, що в цьому будинку прописана твоя дружина та діти, та й належить він їй… А ти тут опинишся, у Павла…
-Мамо, Наталка моя – чесна жінка … Вона не буде мене обманювати … Стій, а чому це у Павла? Я ж не до нього прописуватись зібрався…
-До нього, синку … Квартиру я Павлу подарувала, так що за документами вона його …
-Квартира його? А з якої це такої радістю? А як же я?
-Ігоре, ми з батьком тобі віддали будинок, зробили в ньому хороший ремонт… Ти пам’ятаєш?
-Пам’ятаю, звичайно, дякую вам велике. Але до чого тут моя спадщина?
-Яка спадщина, синку? Ти про що? Тобі – будинок, причому вже зараз… А Павлу – квартира… На жаль, тільки після того, як мене не стане. Це йому ще дякую треба сказати за те, що він на таке погодився.
-На що він погодився? У нього будинок є, живе собі приспівуючи… І тепер ще батьківська квартира йому належить. Добре влаштувався, а все гарненьким прикидався… Мамо, відклич дарчу… У мене троє дітей, їм житло потрібне… Чому ти про мене не думаєш зовсім?
– Ігоре, не гнівай Бога … Ми і так, як виявилося, з батьком тільки про тебе і думали, а про Павла забули зовсім … Він же не просить, значить, йому і не потрібно …
-От і я про що … Він же не просить, а я прошу!
-Ігоре, розмова закінчена … Прописка в тебе залишиться колишньою, будинок я тобі подарувала, він твій по праву … Більше мені тобі дати нічого …
-Мамо, не чекав я від тебе … Але ж казала мені дружина …
– Говорила, не сумніваюся … Вона тебе без дому залишити хоче, Ігоре … Подумай … Зараз це твоя власність, і вона там тільки прописана, тому що будинок належить тільки тобі …
-Вона сказала, що має на нього права, тому що ми у ньому ремонт у шлюбі вже робили…
-Ремонт робили ми з батьком… Те, що я тим часом брала кредит, я легко доведу. Більше того, у мене збереглися товарні чеки, виписані на моє ім’я, в яких вказані всі матеріали, які я купувала… Усі договори на газифікацію та водопостачання складалися також на моє ім’я… Ти не пам’ятаєш, чи що? Я подарувала тобі будинок лише рік тому! До речі, Наталя твоя наполягла…
-Мамо, Наталка робить все заради нашої родини …
-Це добре, синку … Але будинок їй дарувати я тобі не раджу … Іншого житла у тебе немає. Чи є?
-Звідки, мамо?
-От і я говорю… звідки?
-Мамо, але Наталя …
-Ігор, але Павло …
-Я йому все висловлю, не сумнівайся … Це ж треба, як спритно все провернув. І навіть мені нічого не сказав… Негідник!
-Ігоре, заспокойся. Подумай… Адже ти розумна людина, освіта в тебе вища… Одумайся…
Але Ігор матір вже не чув, він вискочив із квартири, сів у машину і поїхав до брата.
Павло з дружиною вечеряли, коли до них у хату забіг Ігор.
-Ну, ти і пройдисвіт… І навіть не похвалився, що квартирку батьківську собі забрав, – вигукнув Ігор прямо з порога
-Заспокойся, братику … Я ж не ввалювався в бабусин будинок і не влаштовую сварку тому, що ти мені за половину будинку гроші не віддав …
-Це мій будинок! Зрозумів?
-Твій! Я давно це зрозумів… А це мій дім, і не сварися тут, дітей моїх розбудеш…
-Я на твій будинок не претендую… Віддай мені половину квартири… Навіщо вона тобі? У тебе ж тепер два житла виходить.
-Так і в тебе два. Точніше, у твоєї дружини. Вона ж після того, як її матері не стало, її квартиру продала, і собі ще один будинок купила. Щоправда, ти на нього прав ніяких не маєш, ти сам особисто відмовну писав на її користь. Так?
– Так. А мені той дім без потреби. Він маленький зовсім. У неї там квартиранти живуть.
-Ну і що, що маленький? Мій теж невеликий був, так ми до нього прибудову зробили … Так що нерухомості у нас порівну, виходить!
-У мене діти … Троє.
-І в мене діти. Двоє. Чим твої діти кращі за мої? Та й у квартирі, якщо ти не забув, мама наша живе… І, я сподіваюся, що житиме ще довго. Я ще після того, як батька не стало не оговтався… Тож про матір дбаю, як можу…
-А … Ти цим її і підкупив … Добренький, значить … А я безсовісний, так? Мені ніколи до неї щодня ходити. В мене сім’я…
-І в мене сім’я. І що? Але в мене ще й мати, яка сумує сильно… Не бачиш чи що? Хоча про що це я? Ти ж, окрім себе, давно вже нікого не бачиш… Нахаба ти, братику…
-Ти мене ображати надумав?
-Ні, я просто факт констатував … Слухай, якщо сказати тобі більше нічого, йди ти звідси … Ти мені апетит псуєш… До побачення, Ігоре!
-Прощавай, братику. Сподіваюся, що більше не побачимось … – відповів Ігор братові
-Ну, так, так так … Нав’язуватися не буду …
Минув рік. Брати між собою не спілкуються… Ігор вважає, що Павло обманув їхню матір і переконав написати на себе дарчу на квартиру… Фіктивно розлучатися з дружиною він не став, і будинок на неї не переоформив, прислухався до слів Ніни Іванівни та брата… Павло, як і раніше щовечора їздить до матері, тому що з віком у неї почали з’являтися різні бнедуги, і він за неї хвилюється… Загалом, нічого особливо не змінилося, хіба тільки те, що дружина Ігора Наталя зі свекрухою не спілкується тепер зовсім, бо через неї будинок, як і раніше, належить її чоловікові, а вона не так хотіла. Внукам теж заборонила з бабусею бачитись… Ніна Іванівна спочатку переживала сильно, а потім упокорилася. Зрештою, вони за всі ці роки жодного разу не прийшли до неї просто так, без потреби, і навіть не подзвонили… Значить, невелика втрата. Але останнім часом сам Ігор став приїжджати до неї майже щовечора. Ніна Іванівна підозрює, що він просто хоче смачно повечеряти. Але вона й цьому рада, бо почала бачити старшого сина значно частіше.