Павло повертався додому з роботи в передчутті смачної вечері. Адже сьогодні його теща передала сільські гостинці. – Таня, я вдома! – вигукнув чоловік. Павло відразу ж подався на кухню. — Так, не зрозумів, — сказав Павло, обвівши очима стіл. – А де сало? А де тещині огірки? Помідори у власному соку? Я сьогодні весь день мріяв про них. – Нічого немає, – відповіла дружина

Павло повертався додому з роботи в передчутті смачної вечері. Адже сьогодні їм із дружиною Таньою його теща Ольга Федорівна передала сільські гостинці через знайомих. Весь день при згадці про сало з часником і фірмові солоні огірки у Павла текли слинки. А що вже говорити про свіжі сільські овочі.

– Таня, я вдома! – крикнув чоловік, зайшовши до квартири.

Павло відразу ж подався на кухню, де на нього чекала гаряча вечеря у вигляді смаженої картоплі з грибами.

— Так, не зрозумів, — сказав Павло, обвівши очима стіл. – А де сало? А де тещині огірки? Помідори у власному соку? Я сьогодні весь день мріяв про них.

– Нічого немає.

– Як немає? – здивувався чоловік. — Що гостинці не передали? Микитенки все собі забрали? — пожартував Павло.

Микитенки – це сусіди Павла та Тетяни. За щасливим збігом обставин їх родичі жили в одному селі, що й мама Тані. Ось і вийшла кругова взаємовиручка сусідів. Якщо Таня з Павлом гостювали в тещі в селі, завжди везли гостинці від родичів Микитенкам, і навпаки.

— Чому ж, — знизала плечима Тетяна. — Микитенки привезли і передали.

– Тоді чому ти нічого не поставила на стіл? Що шкода стало? — Павло відкрив холодильник, але той виявився порожнім. — Таню, я не розумію, куди ти діла гостинці від тещі?

— Твоя мама та сестра приходили і все забрали, — спокійно відповіла жінка.

– Як забрали? — здивувався Павло.

– Мовчки! — розлютилася Тетяна.

– Так, давай розповідай усе по порядку, – чоловік сів на стілець.

— Після того, як Микитенки передали гостинці, одразу ж прийшли Тамара Ігорівна та Ірина. Спочатку все було гаразд. Ми сіли пити чай. Потім мені зателефонували, і я вийшла із кухні. Коли повернулася назад, то твоя рідня стояла в коридорі і збиралася йти. В руках вони мали повні сумки продуктів.

– Як повні сумки продуктів? — здивувався Павло. Він не розумів, як таке може бути.

— Отак, — усміхнулася Тетяна. — Ірина сказала, що вони всі гостинці поділили порівну, і їм час іти.

— Якщо вони поділили порівну, де те, що залишилося? — допитувався чоловік.

— А залишилися лише фрукти та гриби.

– Так зрозуміло.

Павло вийшов із кухні. Тетяна чула, як він телефоном сварився з матір’ю.

— … Мамо, зрозумій, мені не шкода… і що, що в Ірини чоловік не працює і вам потрібніше… може, вистачить цього ледаря утримувати? А то ви з Іринкою працюєте, а цей ледар вдома сидить, і ви вдвох його утримуєте.

За десять хвилин чоловік повернувся на кухню. Він був червоний від злості.

— Уявляєш, мама з Іринкою розділили гостинці за принципом, кому що потрібніше. Якщо в Іринки чоловік не працює, то вони вирішили, що їм потрібне м’ясо та закрутки. А ми працюємо, то нам — фрукти та гриби.

— Павле, може, справді їм потрібніший? А то Ірина з Тамарою Ігорівною втомилися вже від стабільної нестачі грошей.

— Нехай цього ледаря на роботу женуть, а не потурають його забаганкам. То він м’яса захотів, то червоної рибки. А вони одразу ж біжать до магазину та купують йому. Ось вони й розбалували його. Все досить. Більше жодної копійки від нас не отримають.

Тетяна зрозуміла, що чоловік має рацію. Його родичі вчинили негарно, забравши все найсмачніше собі, тільки тому, що вони втомилися тягнути на собі здорового чоловіка, який не хоче працювати. При цьому виконуючи усі його бажання. Якби вони кілька разів відмовили б йому, то, можливо, чоловік Ірини задумався про пошук роботи.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.