Ліда спостерігала як її сини – Діма та Сашко, грають у пісочниці. За кілька хвилин до них приєднався сусідський хлопчик Максим. Побачивши його, Ліда лише сумно посміхнулася. Вона, на відміну від багатьох матусь їхнього двору, Максима не ганяла, дозволяючи своїм дітям грати з ним. Сказавши Дімі та Сашкові збирати іграшки, Ліда подивилася на Максима і промовила: – Ти, мабуть, голодний? Цілий день на вулиці. Пішли з нами обідати. Хлопчик зам’явся

Ліда, присіла на лавці в тіні розлогого дерева, спостерігала як її сини – Діма та Сашко, грають у пісочниці. За кілька хвилин до них приєднався сусідський хлопчик Максим.

Побачивши цього шестирічного хлопчика, Ліда лише сумно посміхнулася. Вона, на відміну від багатьох матусь їхнього двору, Максима не ганяла, спокійно дозволяючи своїм дітям грати з ним.

Інші батьки забороняли дітям спілкуватися з Максимом, адже він був із неблагополучної родини і, на думку батьків, міг навчити їхніх дітей поганому.

Насправді, Максим був чудовою дитиною. Добрим, чуйним. Він не лаявся, як це часто робили «благополучні» діти, був чемний зі старшими і завжди поспішав на допомогу, якщо бачив когось із сусідів із важкими сумками.

Його батьки гуляли. Їх не можна було назвати зовсім поганими людьми, але погуляти вони любили все ж більше ніж сина.

Місцеві бабусі шкодували Максима і кілька разів зверталися до органів опіки, впевнені у тому, що роблять краще. З родини хлопчика не забрали, а той, коли «суворі тітоньки» вкотре залишили його квартиру, пробігся подвір’ям, просячи жалісливих сусідів більше не викликати опіку.

– Будь ласка, Віро Павлівно, Ніно Вікторівно і ви – Клавдія Антонівна, не дзвоніть більше нікому. Нехай ці тітки не приходять. Я маму з татом люблю, пропаду без них, якщо в дитячий будинок заберуть, – розмазуючи сльози, що виступили від страху, просив Максим.

Бабусі зітхали, охали, але прохання хлопчика почули. У опіку більше не дзвонили, а самі, по можливості, допомагали хлопцеві.

Хтось булкою почастує, хтось старий одяг від онуків подарує, хтось тарілку супу наллє. Так і жили.

Ліда з сім’єю нещодавно переїхала до цього будинку, але Максим їй сподобався з першого погляду. Добрий, променистий хлопчик. Його історію вона дізналася від місцевих пліткарок і спочатку не могла зрозуміти, де правда, а де вигадка.

А потім і розбиратися не стала. Їй подобався хлопчик. Не було в ньому підлості та хитрощів. Діти Ліди із задоволенням із ним грали, а що ще треба?

Якщо виходило, що діти Лідії та Максим грали у пісочниці перед обідом, то жінки завжди закликала хлопчика до себе поїсти. Ось і цього разу, сказавши Дімі та Сашкові збирати іграшки, Ліда подивилася на Максима і промовила:

– Ти, мабуть, голодний? Цілий день на вулиці. Пішли з нами обідати, – хлопчик зам’явся, було видно, що йому дуже хочеться їсти, але й погодитись на пропозицію доброї жінки він не може, – соромитися.

Ліда зрозуміла невпевненість хлопчика і тихо промовила.

– Ходімо, пішли. Відмову не прийму. Та й хлопчакам буде веселіше їсти у твоїй компанії.

– Дякую, – тихо відповів Максим і став допомагати Дімі з Сашком збирати іграшки, потім підхопив пакет і подивився на Ліду.

– Всі зібрали? Тоді йдемо, – скомандувала жінка.

Діти весело побігли до під’їзду.

Поки хлопчики мили руки, Ліда накривала стіл. Обід був простим: картопляний суп та макарони з котлетками, але діти після довгої та активної прогулянки їли з апетитом.

– Дякую, мамо, – закінчивши з їжею, хором промовили Сашко та Діма, а Максим, відсунувши порожню тарілку з-під другого, прикривши очі, промовив:

– Велике дякую. У вас завжди такі смачні та вишукані страви.

Хлопчик вимовив це так чесно та зворушливо, що на очах у Ліди виступили сльози. Їй було смішно та сумно.

– Будь ласка, рада, що вам сподобалося, – відповіла жінка, швидко змахнувши сльозинки, а про себе вирішила, що обов’язково запросить Максима завтра на обід і приготує щось цікаве.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.