Будильник, як завжди, продзвенів несподівано, перервавши гарний сон, в якому Оля милувалась на своє відображення в дзеркалі – вона була в шикарній весільній сукні з довгим розпущеним волоссям. От би в житті так було, напівсонна вона зітхнула з жалем. Хотілося додивитися сон, а раптом там побачить потенційного нареченого у дзеркалі.
І тут згадала, як їй колись бабуся говорила, що коли бачиш уві сні, своє відображення в дзеркало, у світлій сукні, та ще якщо й волосся розпущене, то чекай на кардинальні, хороші, життєві зміни. От би й справді зміни відбулися, бо ця рутина затягнула.
Вставати категорично не хотілося через річний звіт, який буквально вимотав Ольгу. Вона тільки о другій годині ночі нарешті знайшла ту маленьку помилку, яка не давала закінчити місячну копітку роботу. Згадавши, що її робота завершилася, вона миттю прокинулася.
Щаслива, співаючи пісеньку, Оля на ходу включила чайник і бігом у душ. Потім зрозумівши, що хочеться їсти, глянула на годинник – встигає підсмажити пару яєць.
– Ну що ж, побалую тебе – погладила вона свій животик, і додала на сковорідку два кружечки вареної ковбаси. – Ось так я щільненько тебе зараз нагодую. А то ми з тобою їли рис із котлетою вчора, о першій годині дня. І, напевно, 10 чашок міцної кави за весь вечір і півночі.
Викидала шкаралупу від яєць, не дивлячись на смітник, і та відскочила назад на підлогу – відро було повне. Там була купа непотрібних документів, банка з-під кави та пляшки з-під мінералки.
– Ось, ще доведеться і сміття викидати. Гаразд, все встигну, це не зима, машину гріти не треба.
Оля вже викинула сміття, розвернулась іти до машини і зачепилася об чорний, старий пакет, з якого пролунало тоненьке та жалібне – мяу. Вона побачила, що пакет ворушиться та нахилившись, відкрила його. З отвору, що відкрився, на неї глянули схвильовані оченята сіренького, пухнастого кошеня.
– Господи, і у кого рука піднялася таке зробити. – Кошеня ніби підтверджуючи її обурення знову занявкало, але вже з надією. – Так, і куди я тебе зараз подіну?
Тут з під’їзду вийшла літня сусідка знизу, і Оля кинулась до неї.
– Баба Марія, вам кошеня не потрібне?
– Що ти, Оля, самій ледве на продукти вистачає…
– А можна, він у вас до вечора буде, а я після роботи його заберу, а то вже спізнюся. Ось вам сто гривень, молочка йому налийте.
– Точно забереш? Якщо не прийдеш, виставлю назад.
– Не хвилюйтеся, заберу обов’язково.
Коли Оля виїхала з двору, то центральною дорогою, в тій стороні куди їй треба їхати, відразу за автобусною зупинкою, побачила, що на дорозі сталася біда. Не розменулися дві іномарки. Пропускали машини по одній і вийшла пробка.
Раптом їй із зупинки махнула жінка, яка працювала з нею в одному офісі. Оля зупинилася, Катерина Анатоліївна швидко сіла на переднє сидіння.
– Ось дякую, що підібрала. Уявляєш, хвилин п’ять тому все це сталося, прямо у мене на очах.
– Та ну їх, не потрібні мені ці подробиці. Я ось їду і думаю, що мене та мою машину, можливо кошеня вберегло. Я хвилин п’ять тому мала там їхати.
– Як це, кошеня вберегло?
– Та я пішла сміття викидати, а там у пакеті хтось гарненьке кошеня виставив, ось поки його прилаштовувала до сусідки до вечора, затрималася. До речі, вам не потрібен?
– Ні, що ти, маю їх троє.
– Три коти?
– Так, – усміхнулася колега.
Приїхавши на роботу, вона попитала у колег, може, кому потрібне кошеня, але всі відмовилися. І тоді Оля вирішила залишити в себе, тим більше, він, виходить, відвів від неї неприємність чи біду. Та й нічого в житті так просто не буває. На роботі вона так замоталася, що забула заїхати в магазин і купити корм, лоток і все інше для кошеняті.
Згадала, коли в’їжджала у двір, вона, до речі, затрималася після роботи більш як на годину. Хвилювалася, що сусідка виконає обіцянку і виставе малюка, Оля спочатку зайшла до баби Марії, подякувала і забрала свою «знахідку». Залишила його вдома, а сама поїхала до супермаркету, який був наприкінці їхнього кварталу.
Вийшов повний кошик покупок, бо вона і собі дещо одразу прикупила. Коли відходила від каси з двома повними сумками, то на неї натрапив чоловік зі спортивною сумкою, яку він ніс не на плечі, а в руці. Нею він і зачепив один пакет, і він не витримав, всі покупки, звісно, вивалилися на підлогу.
– Господи, невже ви не бачите, куди йдете?
Вона кпоставила повний пакет поряд із порваним і підійшла до каси, щоб узяти новий, але чоловік випередив її та розрахувався за пакет.
– Я виправляю свою помилку і великодушно прошу мене пробачити. Справа в тому, що я вперше у вашому магазині, на хвилину всього відволікся, не можу знайти відділ з кормами для тварин. Підкажіть, де, я бачу, ви своєму вихованцю вже прикупили – допомагаючи збирати покупки, що розсипалися, попросив чоловік.
Оля мовчки показала, підхопила сумки та пішла на вихід. Тільки-но поклала сумки в багажник, як побачила знову цього чоловіка, він швидко йшов у її бік. Підійшовши, він простяг їй коробку дорогих цукерок.
– І знову я, і знову з вибаченнями.
Оля розсміялася:
– Та я вже й забула. Не потрібно жодних цукерок, подаруйте їх своїй дівчині.
– У мене немає ні дівчини, ні дружини, а тільки песик, а цукерки я взяв спеціально для вас. І, до речі, я ж не помиляюся, адже ви теж незаміжня?
– Ну це надто особисте, щоб розповідати про це незнайомій людині.
– А давайте познайомимося. Я Андрій. Лише три дні, як у вашому місті, перевели з іншого міста, так би мовити, на підвищення пішов. Ось їжджу, оглядаюся, освоююсь і знайомлюсь із містом. Ось пощастило та випадково з гарною дівчиною познайомився. А випадковості невипадкові. Як вас звати, чудова незнайомка?
– Оля. Вибачте, але я поспішаю, мене вдома голодне кошеня чекає.
– Оля, будь ласка, не відмовляйте, дайте номер телефону. А раптом це доля.
І Оля не відмовила ні у номері телефону, ні у зустрічі. Незабаром дві самотності зрозуміли, що їх справді звела сама доля. Навіть їхні домашні улюбленці швидко порозумілися, кошеня не відходив від песика, а той і радий був пограти з малюком. А коли через чотири місяці Оля приміряла весільну сукню, то згадала свій сон – у її житті відбулися справді великі зміни – чудові зміни…