Ольга була єдиною дитиною в сімʼї. Мати народила її пізно – для себе, і дуже на людях не показувала. Хоча, зважаючи на все, батько допомагав їм. Сім’я ні в чому не потребувала і жила у просторій квартирі, яку й купив цей чоловік.
Окрім Ольги та її матері у квартирі жила ще й бабуся.
Мати привезла її з села, коли народила Олю. З того часу бабуся так і живе з ними, веде, так би мовити, господарство. Сама про це вона так і говорила…
І ось одразу після інституту Ольга закохалася в Микиту. Закохалася і привела хлопця додому. Не просто познайомити з мамою та бабусею, а одразу жити.
Сама Ольга вже працювала. Молода спеціалістка, без досвіду, практично завжди одержує мало. Ось і Ольга отримувала невелику зарплатню.
– З ви, юначе, чим займаєтесь? – одразу почала розпитувати бабуся.
– Я ще в пошуку, – сказав Микита.
– І що ви шукаєте? Скарб, чи багату наречену?
– А ви з гумором! – посміхнувся той. – Значить нудьгувати не будемо.
– Я то з гумором, тільки ти від відповіді не йди, – бабуся одразу перейшла на ти.
– Я люблю вашу внучку. Ми хочемо жити разом довго та щасливо.
– Я це вже зрозуміла. А працюєш де?
– Це так важливо?
– Звичайно важливо! Хто утримуватиме вашу родину? Внучка в мене одна. Зарплата у неї невелика. Їй би прогодувати себе, одягнути.
– Але ж ви не залишите Ольгу голодною!
Ольга голодною й не була, та й свого “чоловіка” пригощала із загального столу.
А Микита все був у пошуку роботи, як уже всі здогадалися. Йому не щастило, а якщо називати правильними словами, то просто він не хотів працювати.
Сите життя його повністю влаштовувало, а Ольга була засліплена любов’ю.
І ось Ольга зрозуміла, що вагітна. Микита спочатку запереживав, але потім зрозумів, його становище дуже вигідне.
Він майбутній батько, дитина не повинна жити без батька. Зробив Ользі пропозицію і було призначено дату весілля.
– Ну, що робити думаєш? – знову спитала бабуся.
– Чекатимемо дитину. Що ще робити?
– Роботу знайшов?
– Та що ви все про роботу. Знайду обов’язково знайду.
– І де тільки Ольга такого ледаря знайшла?
– Вона мене кохає.
– Зрозуміло. Годувати сім’ю, коли будеш?
– Так у нас все є.
– Це у нас все є, а в тебе ні. Ольгу ми не залишимо, але ти, юначе, будь ласка, гроші приноси мені на продукти.
Микита став приносити гроші, тільки згодом з’ясувалося, що гроші давала йому Ольга. А він продовжував байдикувати.
Майже вся зарплата Ольги через посередника приносилася до бабусі.
…Все так би й тривало, але приїхали гості батьки Микити – Тамара Петрівна і Денис Вікторович. Приїхали обговорити весілля та подальше життя молодих.
Тамара Петрівна зайшла в коридор і діловито озирнулася навкруги.
– Ну здрастуйте свати! – жінка з порога стала називати нових родичів по-свійськи.
– Гарна у вас квартира, просто чудова! – захоплювалася Тамара Петрівна. – Коли народиться малюк, то і я вже сюди приїду. Молоді мають відпочивати. Тож у дитячій поставте і для мене ліжко. А ще краще квартиру вашу розміняти. Вам із мамою вистачить і невеликої, а дітям хорошу треба купити! Тим більше, і для мене місце треба. Я ж із дитиною сидітиму…
Всі застигли від несподіванки. Родичі роти повідкривали від здивування дивлячись на Тамару Петрівну.
– Ніхто не розмінюватиме квартиру.
– Це правильно. Не треба. Таку квартиру втрачати не можна, – сваха одразу перевела розмову.
– Це ще чому?
– Ви ж не вічні. Все дітям і дістанеться.
– Ну молодець. Почали за здоров’я, а закінчили за упокій. Ми начебто про весілля говорили.
– Треба домовлятися про все.
– А ви працюєте?
– А навіщо ви питаєте?
– Ви з дитиною зібралися сидіти, а як же робота?
– У мене робота хороша, але заради дітей я можу звільнитися.
– Дуже цікаво. І жити тут зібралися?
– Так ми ж рідня. А в нас нема де жити. Тим більше, з маленькою дитиною. Там наша дочка з двома дітьми. Квартира маленька, а у вас добре. Я ж із дитиною няньчитимуся.
– З дитиною ми можемо і самі впоратися, – на бабусю такі розмови не діяли. – Не треба нам сторонніх. У гості ласкаво просимо, але жити ні. Нам і вашого сина вистачає. Ви його працювати не вчили?
Сваха образилася. Микита також.
– Не потрібна нам така рідня, збирай речі, синку.
– Мамо, я люблю Олю!
– От і живи тоді з нею! А про гроші забудь!
– Які гроші, мамо?!
– Ти ж казав, що вони багаті. Та в них снігу взимку не випросити! Не бачити тобі нічого. Якийсь ти наївний у мене. Не ту вибрав собі за дружину!
– Мамо! Думай, що говориш! Тобі додому пора. Іди.
Микита переживав. Йому було соромно за матір. Такого нахабства він не чекав від неї. Прямо зганьбила його, як тепер бути?
Соромно перед Ольгою, перед її бабусею і перед матір’ю. Але найбільше перед бабусею. Навіть не хотілося йти за стіл. Апетит зник. Ольга його вмовити не могла. Він намагався не виходити з кімнати.
– Незабаром дитина без батька залишиться. Ще трохи і все.
– Бабусю, ти його виженеш? Тоді і я піду.
– Ні. Сиди тут. Сама з ним поговорю.
Про що говорили бабуся та Микита ніхто не дізнався. Він навіть Ользі не зізнався. Та й бабуся не проговорилася. Тільки після цього Микита влаштувався працювати. Став у сімʼю гроші приносити.
З матір’ю стосунки не налагодилися. Вона потім йому зізналася, що просто хотіла іншу дружину йому. Все це влаштувала спеціально, а все тому, що Ольга була «стара», на три роки старша за Микиту!
Ольга та Микита так і живуть поки що з матір’ю Ольги та бабусею.
Квартиру вони вирішили не розмінювати, хоч мати й пропонувала.
Через рік збираються взяти кредит.
Із онуками, а їх уже двоє, допомагає бабуся.