– Олексію, ти що, серйозно? – здивовано спитав Іван. – Я думаю, ти робиш велику помилку!
– Це ти думаєш, а я вже все вирішив! – Відповів йому Олексій.
– Олексію, ви ж з Олею вже стільки років разом, у вас діти, онуки вже не за горами, – намагався вгамувати його друг. – Ну сходив на сторону, з ким не буває, а сім’ю навіщо лишати? І навіщо тобі це на старості років? Рік-два і ти своїй молоденькій будеш не цікавий.
– На якій “старості років”? – обурився Олексій. – Я ще молодий! І дружину хочу молоду, а не цю… Вона свою функцію виконала – дітей народила, виховала. Все. Мені від неї більше нічого не потрібне.
– Олексію, та заспокойся ти вже? – не витримав Іван. – Як ти можеш так казати! Оля твоя дружина і мати твоїх дітей, май повагу до неї.
– А що це ти так за Ольгу заступаєшся? – примружився Олексій. – Може, у тебе з нею щось є?
– Що з тобою відбувається! – зітхнув Іван. – Я твій друг і не хочу, щоб ти наробив необдуманих вчинків.
– Та гаразд, годі тобі, – махнув рукою Олексій. – Ти мені просто заздриш. Якщо шкода Ольгу, можеш забрати її собі, а мене шкодувати не треба.
Похитавши головою, Іван пішов. Йому щиро було шкода, що родина його найкращого друга руйнується, але він нічого не міг вдіяти. Так, Ольга йому подобалася, але вона завжди була для нього дружиною друга. І не більше.
Іван був свідком у них на весіллі, хрестив їхнього старшого сина Ігора і був завжди поряд з ними. Він завжди вважав, що Олексію дуже пощастило з дружиною. Добра, господарська, любляча – Оля завжди і в усьому підтримувала чоловіка і ніколи ні в чому його не дорікала.
Навіть у важкі часи, коли Олексій втратив роботу, вона переклала все на свої плечі і пішла торгувати на ринок. Своєю працею та старанністю Оля витягла сім’ю. Потім життя налагодилося, в обох з’явилася стабільна робота із гарною зарплатою. Тепер, коли в них вже був налагоджений побут, Олексій вирішив все кинути і піти до молодої коханки.
– Яке розлучення? – Розгублено запитала Оля, коли Олексій повідомив про своє рішення.
– Звичайне, – різко відповів їй чоловік. – Я люблю іншу. І давай без зайвих розмов, я не хочу обговорювати цю тему. І виправдовуватись перед тобою теж не хочу. Я просто хочу бути щасливим.
Ольга застигла, почувши це. Вона сіла на край дивана і з здивованим обличчям дивилася в куток кімнати. Все здавалося якимось нереальним, наче уві сні. Двадцять років разом – і горе і радість на двох. Здавалося, що з роками вони стали єдиним цілим… і тут розлучення!
Зазвичай по суботах, коли діти йшли до школи, Ольга з Олексієм не поспішаючи пили каву, обговорювали справи та планували, як проведуть вихідні. Але сьогодні Олексій збирав свої речі. Мовчки. Ольга теж мовчала. Вона трималася і намагалася не розплакатися. І тільки коли за Олексієм зачинилися двері, вона дала волю почуттям. Вона не могла зрозуміти, коли її чоловік встиг закохатися в іншу жінку, адже в сім’ї все було добре. А ще вона не знала, що казати дітям, коли вони прийдуть зі школи.
Стримуючи сльози та акуратно підбираючи слова, Ольга повідомила Ігору та Риті, що тато тепер з ними жити не буде. І доки Ольга з дітьми плакали від образи, Олексій з ентузіазмом будував нову родину. І щоб догодити молодій дружині, він подав на поділ майна. Розділив усе, що міг, навіть ложки.
Щоб не розмінювати квартиру, Ользі довелося брати кредит, щоб виплатити йому належну частку. Все, що можна було забрати, Олексій відвіз. За все, що забрати було неможливо, Ольга розрахувалася грошима. Після цього Олексій пішов із життя Ольги та своїх дітей.
Минув рік. Ольга вже відійшла від зради чоловіка та розпочала нове життя. Вся ця ситуація позитивно вплинула на неї – вона стала більше часу приділяти собі, своїм інтересам і бажанням. Ігор вступив до інституту, Рита закінчувала школу, але традиція разом проводити вихідні так і залишилася.
І тут, несподівано для всіх, до них з’явився Олексій. Втомлений, посивілий, але модно одягнений. На своїй молодій коханці він так і не одружився. І не тому, що Олексій не хотів, а тому, що вона не погоджувалася виходити за нього заміж. Розтративши всі гроші на її забаганки, Олексій виявився їй не потрібен. Вона відкрито почала висміювати його вік. А потім взагалі виставила його за двері, заявивши, що не збирається жити зі старим чоловіком.
– Щось забув? – Запитала його Ольга, коли відчинила двері. – Ще не все поділив? Чи ложок не дорахувався?
– Не треба мені нічого, – відповів Олексій, опустивши очі. – Я скучив за тобою. І дітьми.
– Ах, ну так, тепер тобі нічого не треба, – сказала Ольга, склавши руки. – Все, що треба, ти вже забрав. Чи що, з дому тебе виставили?
– Ну чому одразу “виставили”? – зі слабким обуренням відповів Олексій. – Я сам пішов. Бо тебе кохаю. І дітей своїх люблю.
– Ти вже довів своє кохання, – грубо відповіла йому Ольга.
– Ну ось яка ж ти дріб’язкова! – обурено сказав Олексій. – Я до тебе з усією душой, а ти минуле згадуєш!
Від такого нахабства Ольга аж не знала, що відповісти. Їй не хотілося ні згадувати це минуле, ні тим більше говорити про нього. Вона хотіла вже зачинити двері перед його обличчям, але Олексій не дав їй цього зробити. У цей час у коридор вийшов Ігор.
– Чоловіче, вам що тут треба, – суворо звернувся він до батька.
– Ігоре, синку, це ж я – твій батько! – відповів Олексій. – Ти не впізнав мене?
– У мене немає батька! – суворо відповів йому Ігор. – Ви для мене чужа людина. Не приходьте більше до цієї оселі, Вас тут ніхто не хоче бачити.
Олексій розгублено стояв перед зачиненими дверима. Йому не було куди йти, крім, як до друга.
– А я тебе попереджав, – зітхнув Іван, коли той прийшов до нього. – Хорошу дружину берегти треба, а не намагатись шукати ще краще…
Олексій згідно кивнув. Але пізно він це зрозумів…