Після закінчення навчання Ірина вийшла заміж за Дмитра. Грошей не вистачало, багато йшло на винаймання квартири і молоді вирішили жити з батьками Дмитра.
Ірина працювала в стоматології. Клієнтами своїми ще не обросла, грошей отримувала небагато.
А потім ще й завагітніла, народила доньку Катрусю.
Але тут життя підкинуло її чоловікові шанс, у такий непростий час його двоюрідний брат запросив їх у велике місто, обіцяючи допомогти.
Дмитро навіть не став сумніватися. Він розумів, що це інший рівень життя і зовсім інша зарплата, яка так потрібна сім’ї.
Дмитро досить швидко за допомогою брата, який був бізнесменом, створив свою будівельну фірму.
У нього були неабиякі здібності. Час йшов швидко, невдовзі Дмитро взяв кредит і купив квартиру, правда не в престижному районі, але все ж таки своє житло.
Як не дивно, чим успішнішим був чоловік, тим прохолодніші стосунки ставали з дружиною.
Ірина поки не працювала, виховувала маленьку доньку, але коли віддала її до дитсадка, то вийшла на роботу, де їй довелося з нуля починати все.
А Дмитро поглядав на неї зверхньо. Адже його підприємливість та допомога брата допомогла їм добре влаштуватися.
Він збудував свій бізнес і купив квартиру. Дмитро гордо говорив дружині:
– Що ти там якісь копійки отримуєш, краще сиди удома і займайся домашніми справами! З тебе стоматолог крутий не вийде!
– Мені не подобається сидіти вдома, мені хочеться приносити людям користь! І чому ти вирішив, що мені краще сидіти вдома? Навіщо я закінчувала інститут, – відповідала ображено дружина.
– Та тому що я бачу, що ти просто так їздиш на роботу, без ентузіазму.
– Дмитре, у мене все ще попереду. Не може лікар–стоматолог так одразу напрацювати своїх клієнтів, потрібен час…
Дмитро ніколи не вникав у справи та інтереси дружини, він був зайнятий своїм бізнесом.
Ірина з часом зрозуміла, що її чоловік, думає тільки про себе та свої справи.
Про свої плани на майбутнє та мрії теж з нею не ділився.
Ірина розуміла, що поступово вони віддаляються один від одного, її дратувало прагнення чоловіка викреслити їхнє минуле, коли вони жили на невеликі зарплати і потребували грошей, але зате в минулому було багато хорошого – мрії, надії, молодість, любов. А тепер він вимірює все грошима…
…Якось Дмитро приїхав з роботи трохи раніше із якимось незнайомим чоловіком.
– Це моя дружина Ірина, – представив він її незнайомцю.
– Ігор, – злегка нахиливши голову, промовив гість.
– Ігор працюватиме моїм помічником, він теж закінчив будівельний. Приїхав здалеку підзаробити, але я розраховую, що згодом він перебереться сюди.
Ірина знизала плечима і посміхнулася. Ігор усміхнувся у відповідь і глянув на неї теплим поглядом. У його посмішці читалася м’яка іронія, доброчесність та довірливість. Вони ще не сказали одне одному жодного слова, але Ірина відчула якийсь інтерес до цього малознайомого чоловіка.
– Ігорю, а ви один, без родини? – запитала вона.
– Один. Сім’я залишилася там. Дружина відмовилася їхати зі мною, у неї свій невеликий бізнес.
– А ви що?
– Мені треба заробити грошей, хочу купити свою квартиру, живемо ми ж у її матері. А з тещею неможливо порозумітися, ми дуже різні. От і приїхав я сюди, відпочити від сімейних сварок, – схиливши голову, він збентежено посміхнувся.
– Нікуди твоя дружина не подінеться, примчить сюди, як мила! Заробиш грошей, втягнешся в це життя. А взагалі, скажу тобі Ігор, жінка краще волі не давати, мужик має бути мужиком, а дружина за ним, на своєму місці! – сказав Дмитро.
Ірині не сподобалися слова чоловіка, вона потай глянула на Ігоря, а він стояв якийсь розгублений, ніби потрапив у незрозумілу ситуацію. Вона зрозуміла, що йому теж не сподобалися слова Дмитра.
З цієї першої зустрічі між Іриною та Ігорем встановилися дивні стосунки.
Він часто приїжджав із чоловіком до них. Вони вели діалог напівпоглядами, напівжестами та натяками чудово розуміючи один одного. І хоча він нещодавно в цьому місті, але багато знав про нього, був начитаний, а у вихідні запрошував Дмитра з Іриною на прогулянки.
Дмитро кілька разів з’їздив і відмовився, посилаючись на втому, а вільний час частіше проводив у кафе неподалік від будинку.
– Не хочеться мені у свій вихідний десь мотатися, краще їдьте з Іриною, я вам довіряю. Мені напевно, доведеться тобі доплачувати, Ігорю, – посміювався чоловік. – За те, що вигулюєш мою дружину та доньку. Вони замучили мене всіма цими прогулянками.
– Дмитре, але тут справді є на що подивитися, – намагався переконати його Ігор.
– Ой, облиш ти, всі міста однакові. Ну вдома вищі, вулиці ширші, а так… – він знизував плечима.
Ірина із задоволенням спілкувалася з Ігорем, хоча розуміла, що він чудово й один міг цікавитись містом. Вона відчувала, що йому хочеться саме бути з нею поруч і розмовлятиь, розмовляти…
Після зустрічей з Ігорем їй здавалося, що її життя наповнилося радістю, до неї повернулася впевненість, яку намагався обнулити чоловік.
І незабаром їхні стосунки перестали бути дружніми, у них з’явилася якась таємниця.
Коли не було з ними доньки, вони поводилися розкуто. І щоразу повертаючись після зустрічі з Ігорем, вона ховала очі.
– А раптом Дмитро здогадається, а ще гірше Катруся про мій зв’язок з Ігорем? – думала вона. – Але я не можу нічого з собою вдіяти, – переживала вона.
Ірина з Ігорем ніколи не мріяли про майбутнє, вважаючи, що його просто немає. Вона багато думала наодинці з собою:
– Ну хіба я можу кинути чоловіка і своє розмірене і гідне життя у фінансовому плані? Чоловік забезпечує дуже добре. А Ігор? Хіба він може залишити свою сім’ю заради мене?
Але чоловік здогадувався…
…Ірина відварила картопельки, приготувала томатну підливку. Вона вже почала розставляти тарілки на стіл, коли в коридорі почувся шум.
На порозі стояв Дмитро.
– Ой, Дмитрику, як ти вчасно! – заметушилась Ірина. – Я вже й вечерю приготувала, картопельку твою улюблену з підливкою… Мий руки давай і йди до столу!
Дмитро примружив очі й уважно глянув на дружину.
– Картопельку кажеш… – пробурмотів він. – Ну-ну.
– Дмитре, що таке? – не зрозуміла Ірина.
– Та от хотів спитати, а чи не закохалася ти, часом, Ірино? В Ігоря, наприклад. Якось ти змінилася.
Ірина аж присіла від несподіванки.
– Ну, про що ти говориш, Дмитре?! – махнула рукою вона. – Що за нісенітниці? Тебе не зрозумієш, то ти сам випроваджуєш мене з дому з ним, а то раптом підозрюєш таке?!
– Та годі тобі, це я так… – махнув рукою Дмитро. – Бо скоро ти залишишся тут зі мною. Ігор скоро їде. А ти хіба не знаєш? Ну, думаю, він тобі розповість…
…Справді, Ігор вирішив поїхати, він уже заробив грошей, але справа була зовсім не в цьому. Ірині він сказав, що їде, але причини не пояснив. Коли вона довезла його до вокзалу, він сказав:
– Далі не йди, далі я сам. Мені дуже важко з тобою прощатися, – говорив він ледве стримуючи себе.
– Ігорю, невже це кінець? – плакала Ірина. – Невже між нами все?
Він обійняв її за плечі:
– Ірино, приїжджай до мене!
– Ти що, а Катруся? Дмитро ніколи її не відпустить зі мною, і зробить усе, щоб забрати спілкування з нею. Чому б тобі не залишитись?
– Не можу я, Ірино… І пам’ятай, що я на тебе завжди чекаю, незважаючи ні на що. Чекаю дуже…
…Вдома на неї чекала сварка, бо Дмитро дещо дізнався про їхні стосунки.
Він був розлючений, сварився, і казав, що у разі розлучення забере Катрусю. Катя вже велика і все розуміла.
– Ти погана мати і дружина! Я витягнув тебе з бідності, забезпечив вам із донькою гідне життя, а ти на чужого мужика повелася? Значить так, Ірино, заради доньки я можу все забути, але ти повинна назавжди забути його, і навіть це ім’я я не повинен від тебе чути.
Ірина погодилася на умову чоловіка, а що робити? Вона вирішила будь–що забути Ігоря, стати турботливою матір’ю і дружиною…
Але все було марно, вона не могла раніше уявити, що туга може бути такою сильною.
– Це мине, час лікує. Згодом все забуду, треба перетерпіти, – переконувала вона себе.
Але минув рік, потім два, а вона його не забувала.
Правда полягала в тому, що Дмитра вона не любила, а Ігоря любила відчайдушним коханням. Він був дуже далеко. А з чоловіком у них стосунки були такі – він не ліз у її життя, не докучав зауваженнями, а вона зображала з себе порядну дружину. Дочка підростала, а одного разу вона раптом сказала:
– Мамо, а ти тата більше не любиш?
– Господи, Катрусю, з чого ти це взяла? – здивовано вигукнула мати.
– Мамо, не треба брехати. Я вже все розумію, я бачу, що ти не така, як раніше, особливо відколи поїхав дядько Ігор. Ти про нього тільки й думаєш, мабуть…
Ірині було соромно перед дочкою, але вона розплакалася і чесно зізналася:
– Я люблю його, Катрусю. Не знаю чи зможеш ти мене колись зрозуміти, а тим більше пробачити? І тебе моя доню, я дуже люблю, тебе найбільше на світі, а з татом…
– Мамо, не виправдуйся, я все розумію, – сказала дочка по–дорослому. – Але знай і не хвилюйся, якщо ти захочеш розлучитися з татом і поїхати до нього, я залишуся з татом. Але я все одно любитиму тебе, мамо, – сказала вона.
Ця розмова остаточно допомогла їй прийняти для себе важливе рішення. Увечері вона сказала чоловікові:
– Я маю їхати до Ігоря.
– Навіщо? – якось підозріло спокійно спитав чоловік. – Ти ж мені обіцяла?
– Але я не порушила своєї обіцянки, мені треба…
– Ну лети–лети, може ще застанеш його, заразом і попрощаєшся…
– У сенсі застану?! Він що заслаб?!
– Він у лікарні. Їхав машиною і опинився на узбіччі. Не знаю чи одужає. Мені повідомила його дружина. У лікарні він давно. А тепер я можу жити спокійно…
– А ти звідки знаєш його дружину?
– А ми з нею спілкувалися телефоном, коли ти з ним гуляла. Вона все знає.
– Тату, відпусти, маму, – просила Катруся батька.
– Та хай їде вже! – вигукнув Дмитро.
…Ірина зайшла у палату обережно, навшпиньки. Ігор лежав уже багато часу і лікарі не давали жодних прогнозів.
Вона наблизилася до ліжка і обережно поклала руку на його руку.
– Привіт мій любий! Привіт, Ігорчику! Ну ось я й приїхала, ось ти й дочекався мене. Прошу тебе, повертайся звідти, повертайся в наш світ, будь ласка. Повертайся до мене!
Незважаючи на прогнози лікарів, через деякий час Ігор отямився. За цей час його відвідувала тільки мати, сухенька бабуся. Таке горе її підкосило, але вона раділа, що приїхала Ірина, тримала її за обидві руки і просила:
– Не кидай мого сина, Ірино. Він без тебе не зможе. Він тебе дуже любить.
Ще відвідував його шкільний друг, а дружини Ігоря вона не бачила. Після виписки з лікарні він ще довго ходив на процедури, Ірина була поруч. Потім Ігор розповів їй, чому швидко виїхав із її міста.
– Зателефонувала дружина і сказала, що вона дуже слаба, і їй терміново потрібні гроші на процедури. Я одразу ж переказав їй усі гроші, які заробив. А коли приїхав, то побачив її здорову й квітучу.
Вона вимагала негайного розлучення, бо твій чоловік їй розповів, що я закохався в тебе і ти теж. Відпиратися було безглуздо, та я й не хотів…
– Ігорю, вибач, будь ласка, я теж у цьому винна. Не змогла стримати себе і закохалася.
– Та що, ти Ірино. Я навіть радий, що так вийшло. Не довелося мені щось пояснювати. Вона просто зібрала мої речі, і я пішов до матері. А потім сталося це… Як би це не було гірко, але, мабуть, Іриночко, ти даремно приїхала до мене. У мене зараз нічого немає, ні свого житла, ні роботи, ні грошей добре хоч живий…
– Нічого, Ігорчику, все буде добре, я знаю! – впевнено промовила Ірина…
…Минув деякий час, матері Ігоря не стало. Після поминок, коли Ігор вступив у права на квартиру, вони виставили її на продаж. Потім взяли кредит і купили будинок за містом.
Ірина влаштувалася в клініку, а Ігореві допоміг той самий шкільний друг, дав деяку суму на розкрутку невеликого бізнесу.
Колишня дружина Ігоря поїхала кудись, син дорослий. З чоловіком Ірина розлучилася і вийшла заміж за Ігоря.
Катруся не втрачає зв’язку з матір’ю, приїжджає у гості. А ще через деякий час Ірина народила сина у тридцять сім років.
Але зараз йому вже вісім років, і вона часто мріє про майбутнє сина і їх з чоловіком…
Та, іноді, Ірина повертається і в минуле, оцінює своє життя та вчинки…
– Напевно, я не завжди діяла по совісті, але зате завжди діяла з кохання. І доля винагородила мене за це. Тут моє щастя – коханий чоловік, улюблений син, і улюблена донечка часто відвідує нас…