Ольга Василівна прибирала в квартирі, коли пролунав телефонний дзвінок. На екрані висвітлилося ім’я сина. Жінка напружилася: мабуть, щось трапилося. – Так, Андрію, що трапилося, – сказала жінка. – Це не Андрій, це Катя, – відповів їй дитячий голосок. – Катя? – не зрозуміла Ольга Василівна. – Яка Катя? Ольга була збентежена. Що за дівчинка дзвонить із телефону її сина

Ольга Василівна душі не чула у своєму синочку Андрійкові. І це не дивно – одна вона його виховувала. Чоловік покинув невдовзі, як малюк народився. Сказав, що втомився від капризів та плачу дитини, безсонних ночей, нестачі грошей… А сам жодного разу за ніч до сина не встав, усі вихідні з друзями на риболовлі пропадав, та й ні в чому собі не відмовляв.

Отримає зарплату, половину одразу тратить на себе.

– Я що, не заробив на гарну гулянку? – кричав він на дружину Ольгу, коли та докоряла його марнотратству.

Грошей справді не вистачало. Сама вона в декретному сиділа, а Андрійко народився слабеньким, та й молока у молодої мами було мало, годувати доводилося сумішами.

От і не витримав молодий тато.

– Я не живу, а існую! – Сказав він, зібрав речі і пішов. Як виявилося, до іншої жінки.

Благо, у Олі були добрі батьки, допомогли дуже. Та й взагалі життя почало налагоджуватися. Після виходу на роботу, коли Андрійко пішов у дитсадок, дівчину мамина подруга влаштувала на одне підприємство бухгалтером. Добре, що освіта дозволяла.

Зарплата для молодого фахівця була хороша, грошей вистачало. А потім Оля почала рости кар’єрними сходами і до закінчення Андрійком початкової школи дослужилася до посади головного бухгалтера (не без допомоги, звичайно, тієї ж маминої подруги).

Незабаром Оля купила свою двокімнатну квартиру, з’їхала від батьків, і зажили вони з Андрійком просто чудово!

Особисте життя Оля так і не влаштувала. Сама винна! Неодноразово до неї сваталися. І не хто-небудь, а цілком гідні чоловіки, здебільшого з рангу начальників. Але ні, втратила жінка довіру до чоловіків, тільки сина свого безмежно любила і душі в ньому не чула.

І Андрійко любив свою гарну, статну маму, пишався нею.

Але хлопчик ріс. Закінчив школу, вступив до престижного університету (тут вже допомогли зв’язки самої Ольги). Почав Андрій дивитись на дівчат, а ті відповідали взаємністю. Інакше й не могло бути! Хлопець виріс міцним, гарним хлопцем. І розумом пішов у маму: був начитаний, розумний, ерудований, мав чудове почуття гумору. І манери поведінки показували, що він вихований у культурній сім’ї.

Почав Андрій крутити романи з однокурсницями. Ольга Василівна спочатку не надавала цьому значення, поки на третьому курсі улюблене чадо не повідомило, що має намір одружитися.

– Одружуватися? У 20 років? Вона що вагітна? – жахнулася мама Оля.

– Мамо, що ти таке кажеш? Звичайно, не вагітна, просто ми любимо один одного.

У свої 45 років Ольга Василівна знала, що на одному коханні шлюб не побудуєш, а вже у студентські роки так точно. До того ж, як вона вважала, 20 років – це дуже ранній вік для створення сім’ї.

Вирішила вона, чого б це не вартувало, зруйнувати плани молодих. Зустрічатися, нехай зустрічаються, але одружуватися – нізащо! Ще не відомо, що це за дівчина!

Сказала Ольга Василівна, щоб син запросив свою Аню у гості до них: треба познайомитись, обговорити плани на весілля.

Накрила Ольга стіл, причепурилася, чекала молодих. Коли в призначений час син привів дівчину, майбутній свекрусі та відразу не сподобалася: маленька, худа, одягнена погано.

Що в ній син знайшов? Ну і що, що найкраща студентка на курсі і переможниця всіх олімпіад, та й що, що її тато директор на фірмі. Подумаєш.

Після традиційного обряду знайомства всі сіли за стіл. І почала тут Ольга Василівна з єхидною посмішкою на обличчі та солодким голосом ставити дівчині запитання.

– Аня, ну що ти так погано їси? Коли ви одружитеся, я наполягаю, щоб ви жили тут! Андрійко любить їсти саме те, що я приготую. А я готую дуже смачно. Давай спробуй фаршированих кальмарів.

Крім цих нетактовних реплік, мама Ольга цікавилася доходами сім’ї дівчини, ким працює мама, скільки отримує у на своїй фірмі тато.

Весь вечір Андрій червонів, та поглядав на маму, даючи зрозуміти, щоб вона замовкла. Аня була готова втекти з цієї квартири і більше ніколи сюди не повертатися. Одна Ольга Василівна насолоджувалася своєю виставою і почувалася чудово.

У результаті жінка досягла свого – її син посварився з дівчиною, і весілля не відбулося.

Коли Андрій закінчив університет, влаштувався на гарну роботу (знову через зв’язки мами), він почав зустрічатися з дівчиною Ніною. Гарна, спокійна, але мамі Олі здалася дуже скромною і недалекою. І до того ж, як вона вважала, синові треба закріпитися на роботі, проявити себе. А сімейне життя зачекає.

Дівчина Ніна також зникла з життя Андрія. Подібна доля чекала й на інших дівчат, з ким Андрій намагався побудувати свої стосунки. Варто їх познайомити з мамою, як вони зникали з його життя.

Якось Андрій заявив матері, що має намір жити один, тому з’їжджає від неї. Для Ольги Василівни це було несподівано. Але вона вистояла це рішення сина стійко, хоч і не без сліз. Андрій часто потурав матері, але в цьому рішенні був непохитний!

Щоб син жив на орендованій квартирі – мови бути не могло! Кілька років тому вона продала квартиру покійних батьків, щоб синові купити хороший автомобіль. Залишки грошей лежали на рахунку в банку. Додавши деякі накопичення, Ольга Василівна купила синові однокімнатну квартиру неподалік його роботи. Туди й переїхав Андрій.

Спочатку мама часто заїжджала до нього в гості, могла навіть нагрянути без попередження. Але заставши одного разу сина з якоюсь дівчиною і вислухавши потім від Андрія, що він дорослий чоловік і не потребує такої завзятої опіки, вона припинила свої часті та раптові візити.

******************

Минуло сім років, як Андрій став жити окремо. Незабаром йому виповнилося тридцять п’ять років, і Ольгу Василівну почало дуже хвилювати питання, що син не одружений, а в неї немає онуків. Життя минає, хочеться встигнути понянчиться з малюками.

Деколи Ольга Василівна сварила себе, що активно лізла в особисте життя сина і налякала всіх його наречених. Але відразу заспокоювалася, що жодна з них не була його гідна.

Іноді вона зрозмовляла з Андрійом про те, що настав час йому все-таки знайти собі дружину. Тоді син знайомив її з черговою дівчиною, побачивши яку мама Оля знову морщила носик і давала зрозуміти, що можна було б і краще знайти.

Після чергового такого знайомства Ольга Василівна зовсім засумувала: не бачити їй онуків.

Якось, у недільний день, рано-вранці, у Ольги Василівної пролунав телефон і на екрані висвітлилося ім’я сина. Жінка напружилася: мабуть, щось трапилося. Син ніколи не дзвонив їй так рано.

– Так, Андрію, – чекаючи чогось поганого, сказала жінка.

– Це не Андрій, це Катя, – відповів їй дитячий голосок.

– Катя? – Не зрозуміла Ольга Василівна. – Яка Катя?

– Просто Катя. А вас як звуть?

– Ольга.

– Яке гарне ім’я, – хихикнула дівчинка. – А чому ви записані у телефоні мого тата, як мама? 

Моя мама вдома, і тато вдома.

Ольга Василівна була збентежена. Що за дівчинка дзвонить із телефону її сина?

– Катруся, як тата твого звуть?

– Тато Андрій. Тільки він ще спить. І мама теж спить. А я давно прокинулася і мені стало нудно.

– Катруся, а скільки тобі років?

– Мені вже шість років! Скоро сім буде і я до школи піду. А ще у мене братик скоро народиться. У мами такий великий живіт!

Ольга Василівна почала дещо розуміти.

– Катруся, ти вже доросла дівчинка, давай для тата та мами буде секретом, що ти мені дзвонила. А я приїду до вас у гості. Ти, напевно, знаєш адресу, за якою живеш?

– Так знаю. Вулиця Незалежності, будинок 38, квартира 47. А ви привезете мені плюшевого ведмедика?

– Звичайно, привезу!

– Добре, тоді до побачення!

– До побачення, Катруся.

Дівчинка назвала адресу квартири, де колись жили батьки Ольги, де вона сама виросла. Жінка була збентежена.

****************

Понеділок для Андрія видався важким днем. І навіщо він призначив переговори саме сьогодні? Добре, що все позаду, все пройшло просто чудово, було підписано важливу угоду.

Під’їхавши до свого будинку, Андрій подивився на вікна квартири. У всіх кімнатах горіло світло.

«Дивно, – подумав він. – Зазвичай у цей час Таня з Катрусею гуляють, дихають свіжим повітрям. Може у Каті знову нежить чи Тані погано? За місяць їй народжувати».

Андрій любив цей мікрорайон – тихий та спокійний. Він був проти продажу квартири бабусі та дідуся, але хіба матір зупиниш, якщо їй щось спаде на думку. Тому як з’явилася фінансова можливість, він викупив її. Добре, що нові власники збиралися переїжджати в інше місто. Все склалося тоді чудово.

В однокімнатній холостяцькій квартирі, яку купила йому мама, він з’являвся рідко, лише тоді, коли знайомив маму з черговою «пасією», щоби на кілька місяців знову жити спокійно. Дякуємо їхній лаборантці Олені з роботи, що погодилася кілька днів тому зіграти роль його нареченої. І так гідно витримала нападки мами!

Піднявшись на свій поверх і увійшовши до квартири, Андрію кинувся в ніс запах дуже знайомих парфумів. Поки він згадував, де відчував його раніше, назустріч вибігла Катя з великим плюшевим ведмедиком у руках.

– Тату, тату, а в нас у гостях баба Оля! Дивись якого ведмедя вона мені подарувала, – швидко прощебетала дівчинка.

Не встигнувши збагнути, що до чого, до коридору вийшла дружина Тетяна.

– Андрій, у тебе така чудова мама! Не розумію, чому ти її приховував від нас? – щиро дивувалася дружина.

У Андрія підкосилися ноги, і він сперся на стіну.

«Що зараз буде? Єдине тішить – син скоро народиться, хлопчик! А то ці жінки з розому зведуть… »

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.