Ольга, коли виходила заміж, кохання до майбутнього чоловіка не відчувала. Бачила: хлопець хороший, роботящий, не гулящий, душа будь-якої компанії. І головне – закоханий у Олю без пам’яті.
А Ольга з дитинства чула від мами, що для сімейного життя дуже добре, щоб люблячим був чоловік, а дружина завжди може пристосуватися до нього. І навіть покохати. З часом.
В юності Оля зауважувала, що практично не закохується. Ну жодного разу такого з нею не сталося. Хоча стосунки були. Коли вони закінчувалися, дівчина ніколи не переживала, розлучалася легко та без претензій. У жодному шанувальнику не бачила супутника життя.
Ігор справив на неї сильне враження, але не більше. Ігор це зрозумів і не квапив події. Сподівався, що Ольга врешті-решт покохає його. Вона і справді звикла до хлопця, навіть почала кликати “мій Ігорчик”.
І ось настав день, коли Ігор запропонував Ользі вийти за нього заміж.
Дівчина довго не думала та погодилася. Про те, що не відчуває до Ігора жодних почуттів, вона не переживала. Вирішила: поживу рік, два, три і залишу його заради справжнього кохання, яке обов’язково станеться. Хіба буває інакше?
Тоді Олі здавалося, що вона все правильно вигадала. Але, на жаль, жінка так і не зустріла того, хто б підкорив її серце. Так і прожила з Ігорем двадцять вісім років.
Чоловік любив її, душі у ній не чув. Ніколи ні в чому не відмовляв. Вона заохочувала це, приймала як належне. Сама – не любила. Просто грала роль доброї дружини. Ігор виявився порядною людиною, майже без недоліків. Це і дратувало Ольгу, іноді переконувало відчувати сором. Бували моменти, коли вона ладна була покинути чоловіка. Але в голову одразу лізли питання:
– Ти здатна відмовитися від достатку та звичного способу життя?
– Де гарантія, що ти не залишишся одна до кінця днів?
– Хто ще буде любити тебе так само, як Ігор?
– А діти, що скажуть діти?
Посидить Ольга, подумає та залишиться на своєму місці. Так і жила. Часом ставало противно від самої себе, але жінка проводила “відповідну душевну роботу” і невдоволення життям відступало. Зате совість буквально вигукувала “За що ти його так?”
І справді, стільки років прожили разом, як підійти і сказати: «я вдавала». Непристойно виходить.
Коли відзначали 28 років спільного життя, Ігор світився від щастя. Піднімав гарні тости, радів і дякував долі, що Ольга дісталася йому за дружину. Дружина слухала, а всередині все переверталося: ”Тож мені щасливчик знайшовся!”
Після свята нічого робити не хотілося. Ольга вдала, що погано себе почуває, лягла в ліжко, відклавши від себе прибирання, готування і прання.
Ігор мав вихідний. Він сам усе переробив, Ольгу нагодував, приніс у ліжко гарячий чай і зі словами: «Лежи, люба я все зроблю», тільки відпочину трошки, ліг на ліжко дружини десь у ногах.
Ольга дивилася на чоловіка, який солодко дрімав, і розмірковувала:
– Де набратися витримки? Як дожити з ним решту своїх днів?… Виходить: мало коли тебе люблять? Не вистачає одного кохання на двох.
Ноги затерпли, Ольга спробувала тихенько їх витягти з-під Ігора. Чоловік якось дивно посунувся.
– Ігоре, – Ольга зачепила чоловіка за плече, на мить застигла і раптом вигукнула не своїм голосом:
– Ні! Господи! Ні! Тільки не це…
Кидаючи жменьку землі, Ольга думала тільки про одне…
– Як мені тепер жити без тебе, коханий?