Катя раділа несподіваному подарунку. Бабусі не стало, заповіт залишила саме на неї. Хоча могла і на маму.
Але з матір’ю Каті, своєю дочкою, бабуся останнім часом не ладнала.
У Каті є дві сестри, молодші за неї на два і на чотири роки. Дочки матері та вітчима. Катя вчилася, жила тим часом у бабусі у її двокімнатній квартирі. Бабуся її прописала.
Мама хотіла ще й решту дочок виселити до бабусі, прописати їх там. І щоб бабуся доглядала, поки ті вчитимуться. Але бабуся вже знала молодших та відмовила.
Адже якщо щось піде не так, бабусю і звинуватить у всьому. А дівчатка, на відміну від Каті, були далеко не скромниці, любили погуляти. Це ще будучи школярками. Мати впоратися з ними не могла і вирішила збагрити до бабусі.
Але бабуся відмовила. У неї і так живе вже одна онука, до того ж бабуся нездужає і на неї зайві переживання ні до чого.
Дівчатка стали жити на орендованій квартирі, їхній батько з матір’ю постаралися. Квартири міняли два, а то й три рази на рік. Сусіди скаржилися на гомін. Дівчатка водили до себе галасливі компанії та відривалися на повну. А потім одна з них завагітніла.
А якби вони жили у бабусі? Та знайшли б вони спосіб де гуляти та розважатися. Але їхня мати у всьому звинуватила бабусю. Адже могла б доглянути.
На момент отримання заповіту Катя вже працювала. Сама могла себе утримувати і до матері по допомогу не зверталася. Та й взагалі, як переїхала до бабусі, не зверталася по допомогу.
Катя раділа своїй квартирі. Їй, звичайно, було сумно, що бабусі вже немає. Але якби бабуся заповіт на неї не залишила, з квартири довелося б з’їхати. Катя добре знала свою сварливу матір. Вона й так уся аж почервоніла від злості, коли дізналася про заповіт.
Пролунав дзвінок. Мабуть мама приїхала, подумала Катя і пішла відкривати.
– Нам дуже потрібна ця квартира, а ти тепер тут сама житимеш. У сестри дитина маленька, їй потрібно своє життя влаштовувати. А де вона у селі нормального знайде. Та й нам із онуком важко.
– Ну, так зніміть їй квартиру.
– Ти краще сама орендуй, а їй квартиру віддай.
– Ну ні. Я виходжу заміж.
– Заміж? Кого ти знайшла тихоня. Пройдисвіта якогось.
– Чому пройдисвіта. Пристойний молодий чоловік.
– У пристойного має своя квартира бути. Ось і йди до нього.
– Це моя квартира. Я нікуди не піду.
– Ну тоді посунься і пусти сестру. У тебе дві кімнати.
– Ні.
– Я сказала, значить так і буде. Квартира все-таки має мені у спадок дістатись. Перескочила ти черуа. Не можна вперед матері.
– Бабуся мені її залишила. Вітчим теж має житло в місті. Його мама тут живе. Сели сестру туди. Там цілих три кімнати.
– Не шукай нам варіантів. Мене не хвилює. Завтра ввечері чекай на сестру з речами.
Це було останнє, що сказала мати. Вона голосно зачинила двері і пішла.
Від радості не лишилося й сліду. Завтра мати напевно приїде із сестрою.
На роботі все валилося з рук. А по обіді її викликала завідувачка.
– Отже, Катерино, – почала вона.
Катя раптом подумала, що її хочуть звільнити, і сльози самі бризнули з очей. Все до одного, мати із сестрою, а тут ще робота.
– Катю, що з тобою? Я тебе образила. Я просто хотіла тебе перевести до нового офісу на підвищення. Що сталося?
– Вибачте, Валентино Олексіївно. Це сімейне.
– Ану розповідай. Ти ж незаміжня, яке сімейне?
Довелося Каті розповісти.
– Ну й мати в тебе.
– Вона така. Її навіть вітчим заперечити не може. А я як почула про сестру, що їй треба життя своє влаштовувати та нареченого шукати, то й наговорила зайвого.
– Якого зайвого?
– Сказала, що заміж виходжу. А в мене немає нікого.
– Так… треба подумати. Ти зайди за годину. Мені треба зателефонувати і щось вирішити. Якщо вийде, то допоможу тобі.
– Дякую.
За годину в кабінеті Валентини Олексіївни Катя побачила величезного, як їй здалося, молодого чоловіка.
– Знайомтеся. Це Олексій. Це Катя. Не хвилюйся. Це мій двоюрідний брат. Поганого він нічого не зробить. Я його попередила. Ти в нас цінний співробітник. Сьогодні він зіграє роль нареченого перед твоєю мамою.
– А так можна?
– Катя. Ну, звичайно, можна. Треба допомогти тобі. А потім вони до тебе і не сунуться.
До приїзду мами та сестри Олексій розібрав свою сумку. Скрізь розклав свої речі, щоб був вигляд його присутності. Вони весело балакали з Катею. Олексій і справді був величезним, метр дев’яносто, проти 165 сантиметрів Каті, була велика різниця. До того ж, він був дуже веселий.
– А я, до речі, не одружений. І ніколи не був. – весело сказав він Каті.
Але відповісти вона не встигла в двері постукати.
– Я відкрию, – сказав Олексій.
– А ти хто?
– Доброго дня. А ви мама? А ви сестра? Дуже приємно. А я Олексій, без п’яти хвилин чоловік Каті. А Катя казала, що ви приїдете знайомитись. Дуже приємно, проходьте. Зараз питимемо чай. Ми маємо дуже смачний торт.
– Катя! Ти де? Катя! Що ти зробив з нею?
– Що ви так гукаєте? Вона на кухні. Напевно, просто не чула. Катруся, тут твоя мама та сестра. Ви проходьте.
Катя справді була на кухні, вона стояла біля плити, смажила м’ясо.
– Ой. Це ви. А я не чула. Ви вже познайомилис.
– Так, Катю. Познайомились, – Олексій підійшов, обійняв Катю і поцілував її в чоло. Вона майже зникла в його обіймах.
– Зараз будемо вечеряти та пити чай.
– Тільки чай. – різко сказала мама.
На мамі не було обличчя. І слів у неї теж не було. Вона ж думала, що дочка обманює, ну який може бути в неї наречений. Вся в батька свого покійного пішла, така ж непоказна. Сестра крадькома поглядала на Олексія. Красень. Чому так щастить сестрі, думала вона.
– Чай? Чи, може, кави? – Запитав Олексій гостей.
– А жити ви де збираєтесь? – Раптом запитала мати.
– Звісно тут. А де ще? У Каті робота поруч, і в мене також. А до мене переїжджати не варіант. У мене мама! А Каті засмучуватися не можна.
– А…
– Так Так. Тож і ви не турбуйте її зайвий раз. У нас все добре. Я дуже люблю вашу дочку. – Олексій знову обійняв Катю.
– А як…
– А я дивлюся у вас багато речей, закупилися? У мене бабуся завжди так робить. Я вас проведу до вокзалу. А Каті відпочивати час. У неї тепер режим.
– Ми самі дістанемося.
– Ну як хочете. Давайте я вам таксі викличу. Так буде швидше.
– Ні. Не треба таксі. Ми вже йдемо.
– Вже йдете? Ну, до зустрічі. Ми на весілля вам запрошення надішлемо. Тільки не одразу. Як Каті буде краще, так і розпишемося. Самі розумієте… ви ж мати. Давайте вам допоможу винести сумки.
– Ми самі.
– Добре Добре. Мабуть щось цінне там у вас. Не буду заважати. До зустрічі.
Двері зачинилися. Катя видихнула.
– Ну все. Тепер вони більше не сунуться. Принаймні поки що. А потім можна й повторити.
– Ага. Як дізнаються, що їх обманули, то мати взагалі розсердиться. Їй ця квартира – спокою не дає.
– А на майбутнє у тебе які плани?
– Мені Валентина Олексіївна запропонувала офіс очолити.
– А я в село повернуся. Дім там у мене, робота. А ти ким у Валентини працюєш? У нас головного бухгалтера шукають давно.
– Ну, освіта економічна, інститут. А що?
– Як що? Ти ж тепер моя наречена. Чи ти проти?
– Ну ми ж просто…
– Я не жартую. У мене нікого немає. Валя сказала, що й у тебе також. Ти хороша. Одразу мені сподобалася. А коли тебе обійняв на кухні, просто дух захопило. А правда я добре свою роль зіграв?
– Добре. Ти молодець.
– Ну так як щодо нареченої.
– Я подумаю.
– Тільки швидше думай. Раптом місце хтось інший займе.
– Хто?
– Та я жартую. А ти чого так захвилювалася? Гаразд. Час мені. Негарно у молодої дівчини довго затримуватись. Та й Валентині я обіцяв.
Валентина Олексіївна цілий тиждень загадково посміхалася, нічого не питала і ні про що більше не говорила.
У суботу приїхав Олексій.
– Можна? Я хочу запросити тебе в кіно, чи ще куди. Я сумував.
– Я також сумувала. Ти так несподівано увірвався в моє життя, а потім зник.
– Мама не з’являлася?
– Навіть не дзвонила.
Через півроку Олексій та Катя одружилися. Звичайно, на весіллі були мама, вітчим і сестри Каті. Мама дуже здивувалася, не побачивши животика дочки, адже вона зрозуміла тоді, що Катя вагітна. Але ж про вагітність прямо не говорили. Значить здалося. Про квартиру мати більше не питала.
Жити молоді стали у селі, в будинку чоловіка. Олексій працював у лікарні терапевтом, а Катя влаштувалася туди ж бухгалтером. Свекруха, мама Олексія, живе далеко, приїжджає рідко. А от Валентина часто приїжджає до них у гості.
– Це я вас посватала, – жартує вона.
– Катя, уяви! Дзвонить вона така мені і каже, зіграй роль нареченого. Дівчина дуже гарна. Потрібно допомогти. Ну ось я і допоміг – одружився, – жартував Олексій.