Ольга Іванівна була в гарному настрої, вона чекала сина. Жив він зовсім поруч, у сусідньому під’їзді. Іван зайшов в квартиру обняв матір і раптом побачив у коридорі дівчину, яка одягала плащ і прощалася з господинею. Син здивовано подивився на матір. – Це звідки у тебе такі молоді подружки? – Сам же найняв мені прибиральницю, квартиру прибирати. – Ааа, – згадав Іван – Я й забув. Ну, і як вона?

Ольга Іванівна була в гарному настрої, вона чекала сина. Жив він зовсім поруч, у сусідньому під’їзді. Син недавно купив однокімнатну квартиру і перевіз матір ближче до себе. Жінка була вже в літах. Тепер вони часто бачилися, мати натішитися не могла.

Одне тільки турбувало Ольгу Іванівну: після розлучення з першою дружиною син довгий час живе один. Добре ще дітей не встигли нажити в першому недовгому шлюбі, а то б душа і за внучат переживала …

Іван працював у юридичній компанії, був провідним фахівцем, добре забезпечений. Але ось своєї половинки поки так і не знайшов …

Сьогодні Ольга Іванівна спекла його улюблене вівсяне печиво. Іван зайшов в квартиру обняв матір і раптом побачив у коридорі дівчину, яка одягала плащ і прощалася з господинею. Вона швидко вийшла, кивнувши Івану.

Син здивовано подивився на матір.

– Це звідки у тебе такі молоді подружки?

– Сам же найняв мені прибиральницю, квартиру прибирати. А тепер питаєш, – посміхнулася мама.

– Ааа, – згадав Іван, – агентство. Я й забув. Старшим, значить, молодих присилають, а мені – молодому – стару. Ну, і як вона?

– Що як? Добре. Хороша дівчина. Працьовита. Тиха. Прибирає чисто і швидко. Може, тобі її попросити теж?

– Ну, ось, зараз сватати мене почнеш. Знаю я тебе. Скільки разів вже намагалася знайомих привести. Пішли чай пити, сьогодні мені ніколи.

– Та посватаєш тебе. Раз спробував, тепер думаєш, що всі такі. Не всі, синку, такі легковажні, як твоя Свєтка, бувають. Є і хороші дівчата. Ось, наприклад, тобі ця дівчина не сподобалася?

– Чим? Тим, що не поважає вона себе, раз в прибиральниці пішла. Чи тим, що не хоче рости і розвиватися, далі ганчірки нічого не бачить. Молода, симпатична, а толку від такої роботи … У чому сенс?

Мати строго і здивовано дивилася на сина.

– Багато ти розумієш? Толк тобі потрібен? Спочатку дізнайся людину, а потім суди. Я от з нею познайомилася і поговорила. По-перше, вона студентка. До речі, теж – юридичної. По-друге, батька рано втратила, і мати її одна виростила. Крім того, там в родині у них ще молодша дівчинка підростає. І щоб Марині не тягнути зайві гроші з матері, вона на підвищену стипендію вчиться, а вечорами ще й підробляє, як може. І що в цьому поганого?

Іван насупився. Він відчув, що був неправий у своєму судженні. Його вразила краса дівчини, яку він все ж встиг помітити. Це і викликало таке незадоволення: така красива і раптом – прибиральниця …

Іван запам’ятав час, в який він застав Марину у матері. Вирішив ще раз поглянути на старанну студентку. Цієї п’ятниці він прийшов до матері трохи раніше.

Ольга Іванівна пішла на кухню ставити чайник, а Іван став поволі поглядати з коридору на молоду прибиральницю. Дівчина дійсно прибирала швидко і вправно, відточені і плавні рухи були схожі на якийсь ритуал наведення чистоти і порядку.

Ольга Іванівна не поспішала виходити з кухні, вона ставила на стіл три чашки, збираючись запросити на чаювання і Марину. А Марина, закінчуючи прибирання, поспішила йти, і Ользі Іванівні вартувало не малих зусиль привести її на кухню, де Іван розливав чай.

Марина була дійсно хороша: спортивної статури, красиве темне волосся зібране у хвіст, зелені очі.

Зав’язалася розмова.

– А якщо Ви студентка юридичного, чому не хочете підробляти за фахом? – запитав Іван, – у нас як раз така ж фірма.

– Дякую. Але мені за фахом поки що рано. Буду відчувати себе неповноцінною. Я поки вчуся, багато сиджу, читаю. Бракує фізичного навантаження, руху. Ось я замість спортзалу і вирішила знайти найпростішу роботу: щоб голова відпочивала, а фізичне навантаження було. Ну, і заробіток, звичайно, не остання справа. Ніколи не зайвий, – просто відповіла Марина.

– Молодець, Мариночка, – сказала Ольга Іванівна. – Ніякої роботи цуратися не можна.

– Молодець-то, молодець, але практику я можу організувати Вам в нашій фірмі. Адже вона буде необхідна.

Марина подякувала за чай і пішла. А син і матір залишилися одні на кухні. Обидва мовчали. По розсіяному погляду Івана Ольга Іванівна бачила, що син зацікавився дівчиною, але нічого більше не говорила. «Ось тепер вже нехай думає сам. Серцю не накажеш. Але, здається, сподобалася … »

Минали тижні. Чаювання по п’ятницях стали звичними і веселими на кухні Ольги Іванівни.

– Виаємо чайку в трьох? – радів Іван і сідав поруч з Мариною, заглядаючи в її зелені очі. Тепер вони розмовляли про все: про роботу Івана, навчання Марини, недуги Ольги Іванівни.

Якось мати запитала Івана:

– Довго ми тут на кухні чай розпивати будемо? Не час тобі Марину в пристойний заклад запросити?

  • Мамо, ну, як я ні з того, ні з сього її в ресторан запрошу? Ніяково якось …

– При першому ж зручному або незручному випадку, – майже наказала Ольга Іванівна.

Але в наступну п’ятницю Марина не прийшла. З клінінгової компанії подзвонили, що тимчасово буде інша працівниця. Марина поїхала.

Мама помітила, як засмутився син, не побачивши дівчину в звичний час у них вдома. Іван навіть не став пити чай. Передав матері пакет з продуктами і пішов з похмурим виглядом.

Але через пару тижнів Марина повернулася. Вона розповіла, що брала невелику відпустку на кілька днів, щоб з’їздити додому.

Цієї п’ятниці Марина була вражена шикарно накритим столом на кухні.

– Що сьогодні за свято? – запитала вона.

– Це я постаріла ще на рік. Вчора був мій день народження. Ось ми тут з сусідками бенкетували. Тепер тиждень доїдати це доведеться, – зітхнувши, відповіла Ольга Іванівна.

– Вчора був Ваш день народження? Треба ж … – Марина посміхнулася. – А у мене позавчора. Мало не в один день народилися ми з Вами. З мене подаруночок.

– Тоді я обох запрошую відзначити ці події в ресторані, – нарешті зважився Іван.

– Я за. Тільки без мене, мої дорогі. Обов’язково сходіть, – у мене щось тиск скаче в ці дні.

Похід в ресторан Івана і Марини поклав початок їх романтичним зустрічам. Взаємна симпатія переросла в любов. Одного разу проводжаючи Марину до гуртожитку, Іван, обіймаючи й цілуючи дівчину, сказав:

– Виходь за мене. Коли ти поїхала на два тижні, я мало з розуму не зійшов …

– Так я ж поки тільки прибиральниця. Тобі начебто це не подобається? – посміхнулася Марина.

– Мені тепер в тобі все подобається. Мені потрібна прибиральниця … і кухарка, і дружина, і мати моїх дітей …

– Ой, як багато обов’язків. Чи зможу я? – знову посміхнулася дівчина, обіймаючи Івана.

– Ти? Ти все зможеш. А я допомагати буду …

Йшли роки щасливого сімейного життя Івана і Марини. Вони разом працювали в юридичній компанії, ростили двох синів. Марина стала фахівцем високого класу.

Але за звичкою вдома завжди прибирала сама.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.