Олена приїхала додому ввечері з важкими сумками продуктів. Вона відкрила двері своїм ключем, і раптом почула з кімнати музику. – Весело тут у чоловіка, – подумала вона. – Мабуть, його друг Степан у гості зайшов. Олена відкрила двері в кімнату й застигла. Якась чужа жінка пританцьовувала під музику, а на дивані сидів, спершись на спинку її Микола

Олена поїхала до батька в невеличке село.

Вона їхала маршруткою, задумливо дивлячись на дерева за вікном.

ЇЇ батькові було вісімдесят років.

-Оленко, так давно ми з тобою не бачилися, доню. Може, знайдеш час, приїдеш? – подзвонив він до неї. – Допоможеш трохи мені по-хазяйству?

-Звичайно, тату, приїду через пару днів. Розберуся з роботою і приїду. Чекай, – сказала вона в слухавку.

Чоловік Олени чув її розмову з батьком.

-Нехай їде до свого старого, я хоч відпочину трохи, бо засидівся вдома, – подумав Микола.

Олена з Миколою жили разом понад двадцять років, а точніше – двадцять шість. Донька їхня вже одружена, після інституту поїхала з чоловіком в інше місто.

Микола майже не працював. Дружина забезпечувала їх протягом усього сімейного життя.

Спочатку вони обоє працювали, а потім Олена пішла в бізнес, всього вона досягала сама, і зараз її бізнес процвітав.

Олена пропонувала чоловікові зайнятися чимось, наприклад, допомагати їй у бізнесі, але йому не хотілося.

Він звик жити сам по собі. Мав свою невелику зарплату.

А дружина завжди зайнята і приносить гроші в сімʼю.

-Поїду до батька, – сказала Олена чоловікові. – Допоможу йому, мабуть, дні на три затримаюсь, давно не була в нього. Назбиралося справ по-господарству. Старенький вже тато, роки йдуть…

-Добре, їдь, а я вдома чимось займусь, – сказав Микола. – Може до Степана зайду в гості.

Олена ніколи не контролювала і не забороняла чоловікові зустрічатися з друзями. Вона довіряла йому повністю.

Правда одного разу вона засумнівалася, коли їх доньці ще було років сім.

Микола з донькою поїхали в парк на атракціони, ну і просто погуляти. А ввечері Олена запитала доньку:

-Ну, як погуляли, доню? Сподобалось вам з татом?

-Дуже! Я каталася на атракціонах, а тато з тіткою стояли і трималися за руки, – радісно сказала донька.

-З тіткою? – ахнула Олена. – А хто ця тітка? – здивовано запитала вона.

-Я не знаю, ми потім ще гуляли, я гралася на дитячому майданчику, а вони сиділи на лавці. А потім я не бачила, куди вона пішла, – сказала донька.

Олена замислилася:

-Миколо, а що це за жінка, з якою ти стояв за руку біля атракціонів? – строго запитала вона.

Микола здивовано дивився на неї, відданим і чесним поглядом:

-Ти що, кохана, звідки ти це таке вигадала?

-Донька сказала, ще й на лавочці сиділи разом.

-Ой, а я вже подумав! Донька наша така фантазерка, що не дай Боже. Вона мені теж багато чого каже, фантазує. Усі діти у її віці фантазери. Не звертай уваги, кохана.

Олена трохи заспокоївся, а потім згодом і забулося це непорозуміння.

А Микола зрозумів, що не можна більше запрошувати подругу на прогулянку в парк з донькою.

Дочка вже підростає і запросто розповість усе своїй матері…

Микола три роки тому зустрівся зі своєю однокласницею Ольгою. У школі він на неї не звертав уваги. Вона була маленькою, повненькою, сіренькою і раптом перед ним постала струнка красуня, модно одягнена, серйозна. Микола її навіть не впізнав.

-Миколо, привіт! Я тебе одразу впізнала, ти майже не змінився! – радісно сказала Ольга.

-Привіт! А я вас не знаю, – нерішуче озвався Микола.

-Ти що, ми з тобою за однією партою сиділи у сьомому класі!

-Ольга?! Оля, це ти? Ніколи б не впізнав. Яка ти стала красуня!

Вони зайшли в кафе, і за чашкою кави довго згадували шкільне життя, однокласників.

Вона розповіла Миколі, що він їй завжди подобався, а йому подобалася Юля із паралельного класу, а на Ольгу він навіть не звертав уваги.

Так у них і почалися стосунки. Зустрічалися вони акуратно, обережно, вона заміжня, він одружений…

Микола набрав номер Ольги:

-Привіт! Моя поїхала до свого старого на три дні, так що дзвони, я поки що вільний.

-Добре, наберу. Сьогодні я на роботі за містом, приїду завтра по обіді. Зустрінь мене завтра, зідзвонимося, я скучила, цілую, – радісно сказала Ольга.

На наступний день, ближче до вечора Ольга задоволена і радісна приїхала до Миколи додому…

Олена, тим часом, допомагала батьку по-господарству. Вона поприбирала в хаті, випрала штори, попрасувала одяг. Не так вже й багато там було роботи.

На наступний день Олена запитала батька:

-Ну що, тату, ніби все в тебе тут гаразд? Говори, може є ще щось робити?

-Ні, доню, дякую, їдь додому, там чоловік, мабуть, зачекався вже, – з вдячністю озвався батько.

-Ну якщо допомога знадобиться, дзвони, – сказала Олена.

Вона бачила, що батько старіє, стає слабий, але поки що тримається молодцем. Але ж все ж самому йому важко…

Увечері, з важкими сумками продуктів, вирушила вона додому.

Олена відкрила двері своїм ключем, і раптом почула з кімнати музику!

-Весело тут у чоловіка, – подумала вона. – Мабуть, Степан в гості зайшов.

Олена відкрила двері в кімнату і застигла. Якась чужа жінка пританцьовувала під музику, а на дивані сидів, спершись на спинку її Микола!

Микола спочатку не помітив, що жінка стоїть у дверях, але побачивши її, скочив з дивану і зачинив двері перед нею.

Олена сиділа на кухні і довго не могла оговтатися від побаченого.

Вона чула, як зачинилися двері, і на кухні з’явився Микола.

-Що це було і хто це був? – запитала вона, дивлячись йому в очі.

-Кохана, ти вибач, – сказав чоловік. – Це не те, що ти подумала. Це моя однокласниця, ми сьогодні побачились, от і запросив її в гості. Ми згадували школу, однокласників, – говорив Микола.

-Ну-ну, хороші спогади… І як усіх пригадали?

-Не іронізуй, я тобі правду говорю, – сказав чоловік.

-Дай мені свій телефон, – попросила вона.

-Навіщо він тобі, там нічого немає цікавого, – сказав Микола.

Телефон лежав на підвіконні. Олена взяла його, знайшла ім’я “Ольга”, відкрила повідомлення.

І те, у що їй не хотілося вірити, підтвердилося в їхньому листуванні.

Вона ніколи не дозволяла собі заглядати в телефон чоловіка, хоча Микола її телефон брав частенько. Ну вона і не була проти… У неї ж немає секретів від чоловіка.

Олена поклала телефон на стіл.

-Ти настільки впевнений, що я не дивлюся у твій телефон, що навіть не видаляєш любовне листування…

-Я тобі все поясню, будь ласка, вислухай мене, – просив Микола. – Ну що ж такого сталося?! Ну слухали ми музику, і все!

Але Олена не хотіла чути пояснень. Все і так зрозуміло!

У неї склалися всі пазли, всі її здогадки щодо чоловіка підтвердилися.

І друзі говорили їй, що Миколу бачили в кафе з незнайомою жінкою…

Але Олена не вірила…

Олена майже всю ніч просиділа на кухні. Вона зрозуміла, що звичного життя більше не буде, і все буде інакше. Але, як інакше, вона ще не знала…

Прокинувшись вдень на дивані, Олена зібрала деякі речі й поїхала.

Миколи вдома не було. Вона поки поживе в родичів. А там буде видно – не може вона знаходитися зі зрадником в одній квартирі.

Минув тиждень, Микола дзвонив щодня, вибачався, навіть приїжджав до неї на роботу, але Олена не хотіла його бачити.

А потім Микола сказав, що подасть на розлучення.

-Подавай, я не проти. Разом ми вже не будемо. Квартиру залишаю тобі і доньці. У нашому будинку за містом житиму я. Бізнес теж мій, та й ти нічого в ньому не розумієш.

Розлучилися вони майже без сварок. Кожен лишився при своєму.

Микола був дуже засмучений. Ольга не збиралася йти від чоловіка, там є що ділити, тому вона й трималася за нього.

А якось вона подзвонила Миколі.

-Микольцю, ми з тобою розлучаємося, – сказала Ольга в слухавку. – Чоловіка я не залишу, у нас троє дітей, хоч і дорослі, та я все одно не хочу нічого міняти у своєму житті. Не дзвони мені, забудь мене і прощавай…

Микола зі Степаном сиділи на кухні за кавою.
-Ну, що ти переживаєш? Олена залишила тобі половину статку! – сказав Степан. – На ці гроші можна спокійно жити багато років безбідно. Краще звичайно піти працювати, а ще краще знайти якусь багату жіночку.

Тож налагодиться все, не в Олені сенс твого життя!

Минуло п’ять років. Олена пережила зраду і зустріла чоловіка, який став їй помічником у її бізнесі.

У них були спільні інтереси, відпочивати їздять разом, обоє щасливі.

Донька не ображається на матір, спілкується з нею, дзвонить.

А з онуком Олена спілкується по відеозвʼязку.

Життя в неї налагодилось, життя в неї змінилось, і вже тепер стало не таке, як раніше. Воно стало, навіть, краще!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.