Олена поїхала до батька в невеличке село.
Вона їхала маршруткою, задумливо дивлячись на дерева за вікном.
ЇЇ батькові було вісімдесят років.
-Оленко, так давно ми з тобою не бачилися, доню. Може, знайдеш час, приїдеш? – подзвонив він до неї. – Допоможеш трохи мені по-хазяйству?
-Звичайно, тату, приїду через пару днів. Розберуся з роботою і приїду. Чекай, – сказала вона в слухавку.
Чоловік Олени чув її розмову з батьком.
-Нехай їде до свого старого, я хоч відпочину трохи, бо засидівся вдома, – подумав Микола.
Олена з Миколою жили разом понад двадцять років, а точніше – двадцять шість. Донька їхня вже одружена, після інституту поїхала з чоловіком в інше місто.
Микола майже не працював. Дружина забезпечувала їх протягом усього сімейного життя.
Спочатку вони обоє працювали, а потім Олена пішла в бізнес, всього вона досягала сама, і зараз її бізнес процвітав.
Олена пропонувала чоловікові зайнятися чимось, наприклад, допомагати їй у бізнесі, але йому не хотілося.
Він звик жити сам по собі. Мав свою невелику зарплату.
А дружина завжди зайнята і приносить гроші в сімʼю.
-Поїду до батька, – сказала Олена чоловікові. – Допоможу йому, мабуть, дні на три затримаюсь, давно не була в нього. Назбиралося справ по-господарству. Старенький вже тато, роки йдуть…
-Добре, їдь, а я вдома чимось займусь, – сказав Микола. – Може до Степана зайду в гості.
Олена ніколи не контролювала і не забороняла чоловікові зустрічатися з друзями. Вона довіряла йому повністю.
Правда одного разу вона засумнівалася, коли їх доньці ще було років сім.
Микола з донькою поїхали в парк на атракціони, ну і просто погуляти. А ввечері Олена запитала доньку:
-Ну, як погуляли, доню? Сподобалось вам з татом?
-Дуже! Я каталася на атракціонах, а тато з тіткою стояли і трималися за руки, – радісно сказала донька.
-З тіткою? – ахнула Олена. – А хто ця тітка? – здивовано запитала вона.
-Я не знаю, ми потім ще гуляли, я гралася на дитячому майданчику, а вони сиділи на лавці. А потім я не бачила, куди вона пішла, – сказала донька.
Олена замислилася:
-Миколо, а що це за жінка, з якою ти стояв за руку біля атракціонів? – строго запитала вона.
Микола здивовано дивився на неї, відданим і чесним поглядом:
-Ти що, кохана, звідки ти це таке вигадала?
-Донька сказала, ще й на лавочці сиділи разом.
-Ой, а я вже подумав! Донька наша така фантазерка, що не дай Боже. Вона мені теж багато чого каже, фантазує. Усі діти у її віці фантазери. Не звертай уваги, кохана.
Олена трохи заспокоївся, а потім згодом і забулося це непорозуміння.
А Микола зрозумів, що не можна більше запрошувати подругу на прогулянку в парк з донькою.
Дочка вже підростає і запросто розповість усе своїй матері…
Микола три роки тому зустрівся зі своєю однокласницею Ольгою. У школі він на неї не звертав уваги. Вона була маленькою, повненькою, сіренькою і раптом перед ним постала струнка красуня, модно одягнена, серйозна. Микола її навіть не впізнав.
-Миколо, привіт! Я тебе одразу впізнала, ти майже не змінився! – радісно сказала Ольга.
-Привіт! А я вас не знаю, – нерішуче озвався Микола.
-Ти що, ми з тобою за однією партою сиділи у сьомому класі!
-Ольга?! Оля, це ти? Ніколи б не впізнав. Яка ти стала красуня!
Вони зайшли в кафе, і за чашкою кави довго згадували шкільне життя, однокласників.
Вона розповіла Миколі, що він їй завжди подобався, а йому подобалася Юля із паралельного класу, а на Ольгу він навіть не звертав уваги.
Так у них і почалися стосунки. Зустрічалися вони акуратно, обережно, вона заміжня, він одружений…
Микола набрав номер Ольги:
-Привіт! Моя поїхала до свого старого на три дні, так що дзвони, я поки що вільний.
-Добре, наберу. Сьогодні я на роботі за містом, приїду завтра по обіді. Зустрінь мене завтра, зідзвонимося, я скучила, цілую, – радісно сказала Ольга.
На наступний день, ближче до вечора Ольга задоволена і радісна приїхала до Миколи додому…
Олена, тим часом, допомагала батьку по-господарству. Вона поприбирала в хаті, випрала штори, попрасувала одяг. Не так вже й багато там було роботи.
На наступний день Олена запитала батька:
-Ну що, тату, ніби все в тебе тут гаразд? Говори, може є ще щось робити?
-Ні, доню, дякую, їдь додому, там чоловік, мабуть, зачекався вже, – з вдячністю озвався батько.
-Ну якщо допомога знадобиться, дзвони, – сказала Олена.
Вона бачила, що батько старіє, стає слабий, але поки що тримається молодцем. Але ж все ж самому йому важко…
Увечері, з важкими сумками продуктів, вирушила вона додому.
Олена відкрила двері своїм ключем, і раптом почула з кімнати музику!
-Весело тут у чоловіка, – подумала вона. – Мабуть, Степан в гості зайшов.
Олена відкрила двері в кімнату і застигла. Якась чужа жінка пританцьовувала під музику, а на дивані сидів, спершись на спинку її Микола!
Микола спочатку не помітив, що жінка стоїть у дверях, але побачивши її, скочив з дивану і зачинив двері перед нею.
Олена сиділа на кухні і довго не могла оговтатися від побаченого.
Вона чула, як зачинилися двері, і на кухні з’явився Микола.
-Що це було і хто це був? – запитала вона, дивлячись йому в очі.
-Кохана, ти вибач, – сказав чоловік. – Це не те, що ти подумала. Це моя однокласниця, ми сьогодні побачились, от і запросив її в гості. Ми згадували школу, однокласників, – говорив Микола.
-Ну-ну, хороші спогади… І як усіх пригадали?
-Не іронізуй, я тобі правду говорю, – сказав чоловік.
-Дай мені свій телефон, – попросила вона.
-Навіщо він тобі, там нічого немає цікавого, – сказав Микола.
Телефон лежав на підвіконні. Олена взяла його, знайшла ім’я “Ольга”, відкрила повідомлення.
І те, у що їй не хотілося вірити, підтвердилося в їхньому листуванні.
Вона ніколи не дозволяла собі заглядати в телефон чоловіка, хоча Микола її телефон брав частенько. Ну вона і не була проти… У неї ж немає секретів від чоловіка.
Олена поклала телефон на стіл.
-Ти настільки впевнений, що я не дивлюся у твій телефон, що навіть не видаляєш любовне листування…
-Я тобі все поясню, будь ласка, вислухай мене, – просив Микола. – Ну що ж такого сталося?! Ну слухали ми музику, і все!
Але Олена не хотіла чути пояснень. Все і так зрозуміло!
У неї склалися всі пазли, всі її здогадки щодо чоловіка підтвердилися.
І друзі говорили їй, що Миколу бачили в кафе з незнайомою жінкою…
Але Олена не вірила…
Олена майже всю ніч просиділа на кухні. Вона зрозуміла, що звичного життя більше не буде, і все буде інакше. Але, як інакше, вона ще не знала…
Прокинувшись вдень на дивані, Олена зібрала деякі речі й поїхала.
Миколи вдома не було. Вона поки поживе в родичів. А там буде видно – не може вона знаходитися зі зрадником в одній квартирі.
Минув тиждень, Микола дзвонив щодня, вибачався, навіть приїжджав до неї на роботу, але Олена не хотіла його бачити.
А потім Микола сказав, що подасть на розлучення.
-Подавай, я не проти. Разом ми вже не будемо. Квартиру залишаю тобі і доньці. У нашому будинку за містом житиму я. Бізнес теж мій, та й ти нічого в ньому не розумієш.
Розлучилися вони майже без сварок. Кожен лишився при своєму.
Микола був дуже засмучений. Ольга не збиралася йти від чоловіка, там є що ділити, тому вона й трималася за нього.
А якось вона подзвонила Миколі.
-Микольцю, ми з тобою розлучаємося, – сказала Ольга в слухавку. – Чоловіка я не залишу, у нас троє дітей, хоч і дорослі, та я все одно не хочу нічого міняти у своєму житті. Не дзвони мені, забудь мене і прощавай…
Микола зі Степаном сиділи на кухні за кавою.
-Ну, що ти переживаєш? Олена залишила тобі половину статку! – сказав Степан. – На ці гроші можна спокійно жити багато років безбідно. Краще звичайно піти працювати, а ще краще знайти якусь багату жіночку.
Тож налагодиться все, не в Олені сенс твого життя!
Минуло п’ять років. Олена пережила зраду і зустріла чоловіка, який став їй помічником у її бізнесі.
У них були спільні інтереси, відпочивати їздять разом, обоє щасливі.
Донька не ображається на матір, спілкується з нею, дзвонить.
А з онуком Олена спілкується по відеозвʼязку.
Життя в неї налагодилось, життя в неї змінилось, і вже тепер стало не таке, як раніше. Воно стало, навіть, краще!