Олена прокинулася рано. Вона пройшла на кухню і заварила каву. Раптом на телефон надійшло повідомлення: – Привіт! Олена подивилася і зрозуміла, що номер невідомий. – Привіт! – відповіла Олена. – Я вас знаю? – Ні. Я від тітки Ані, – написав незнайомець. Олена задумалася: – тітка Аня? Хто така тітка Аня? Олена навіть уявити не могла хто це. – А хто така тітка Аня? – здивовано запитала Олена

Був суботній ранок. Олена чомусь рано прокинулася, хоч і хотіла відіспатися за весь тиждень. Вона пройшла босими ногами на кухню і зварила каву. А потім сіла за стіл, вдихнула підбадьорливий аромат і замружилася від задоволення. Потім зробила маленький ковток, потім ковток більше, а потім знову маленький.

– Яке щастя, що хтось вигадав такий божественний напій! – подумала вона.

Раптом на телефон надійшло повідомлення: – Привіт!

Олена подивилася і зрозуміла, що номер невідомий і, швидше за все, хтось помилився.

– Привіт! – відповіла Олена. – Я вас знаю?

– Ні. Я від тітки Ані.

Олена задумалася: тітка Аня? Хто така тітка Аня? Олена навіть уявити не могла хто це.

– А хто така тітка Аня? – написала Олена.

Олені стало смішно. Справді, ну хто така тітка Аня?

– Загалом, моя тітка Аня дружить з тіткою Світланою. І вчора вона дала мені Ваш телефон і сказала, що Ви чекатимете мого дзвінка, – прийшло у відповідь на питання Олени.

Тітка Світлана? Ну, звичайно, це ж її бабуся! Олена згадала, що її бабуся справді говорила їй місяці 2 тому про те, що їй хтось має подзвонити чи написати. Та ще й підморгувала при цьому.

– Зрозуміла. І? – відповіла Олена.

– Запрошую сьогодні на побачення.”

Ну ні! Олена посміхнулася. Вже вона пам’ятає, як по першості відвідала пару таких побачень у “сліпу”. Тепер її на них не заманити жодними пряниками.

-Дякую, але сьогодні я зайнята, – зупинила вона відразу спілкування. І ще додала: “Я взагалі завжди зайнята.”

Олена допила кави, зателефонувала подрузі та домовилася про зустріч із нею.

……………………

-Ну Як вихідні? – Запитала колега у Олени, коли та прийшла на роботу.

-Як завжди, – Олена знизала плечима. – Нічого цікавого. З подругою ходили на виставку, потім перекусили, потім гуляли парком. Це у суботу. А в неділю я прибирала і сиділа в інтернеті.

-А де ж зустрічі з молодими та цікавими людьми? – здивувалася колега.

-Та цих молодих людей спочатку знайти треба. А де їх знайдеш? Ні на виставці, ні в парку, ні в кафе ми пристойних не бачили. Не знаю я, де вони водяться. Та й взагалі … зараз дуже важко познайомитися.

-Дивно..а ось у моєї знайомої, дочка, постійно з кимось знайомитися. То на вулиці, то у метро, ​​то взагалі у торговому центрі.

-А Вона гарна? – Запитала Олена.

-Так, звичайна.

-Дивно.

І Олена задумалася: а справді, чому до деяких молоді люди “липнуть”, а до неї ніколи ніхто не підходить. Вона думала, думала, але відповіді у неї не було.

Так і пролетів робочий день, увечері Олена налила собі гарячий чай, поклала печиво на тарілку та розташувалася біля екрана ноутбука. Вона вийшла в інтернет та зайшла до пошти. На пошті було багато повідомлень, що її повідомлення, на улюбленому форумі, прокоментовані.

-Так, так, так … цікаво ….

Олена залізла на форум і з подивом виявила, що на всі її повідомлення відповіла та сама людина. Та ще й у такому ключі, ніби захотів подразнити і вивести її, Олену, із себе.

-От … негідник! Як шкода, що в інтернеті все анонімно, – Олена намагалася подивитись анкету цієї людини, але в ній нічого не було вказано. – І чому тільки я завжди пишу скрізь в анкеті свої справжні дані!

Олена стала шукати інші повідомлення від цієї людини, щоб зрозуміти: це його звичайна манера або тільки вона їй так написала.

…………

-Олено, ти що серйозно говориш? Навіть гуляти не підеш?

Була субота. Олені подзвонила подруга і спробувала витягнути її на прогулянку.

-Ні, Наталко. Не зараз. Пам’ятаєш я тобі розповідала, як один товариш мої повідомлення “тролив”? Я по його повідомленням теж пройшлась і тепер чекаю, коли він увійде на форум, відповість мені і я йому теж відповім. Я йому так відповім! Так відповім! Ти не уявляєш як я злюсь!

-Олено, а якщо він не з’явиться на твоєму форумі. Субота все-таки … Може все-таки підемо погуляємо?

Олена зітхнула, але все ж таки відмовилася і залишилася вдома.

………..

Олена просиділа вдома і всю суботу та всю неділю, але так і не дочекалася відповіді на свої повідомлення.

-Ну що, Олено, як пройшли твої вихідні? – За традицією запитала Олену колега на роботі. А Олена тільки знизала плечима і буркнула:

-Ніяк.

І подивилася на колегу таким поглядом, що та більше запитань Олені не ставила.

“Мда … вихідні втрачені … Наступного разу краще піду гуляти,” – подумала Олена.

Увечері вона прийшла додому, повечеряла і знову вмостилася з чаєм перед ноутбуком. У передчутті вона зайшла відразу на форум і побачила, що “та погана людина” так і не відповіла на жодне з її повідомлень.

“Ну й добре, – подумала Олена. – Ну і не дуже й хотілося отримати відповіді.”

Вона вирішила, що зараз саме час для перегляду якоїсь романтичної комедії і почала вибирати якусь. І, звичайно ж, у той самий момент, коли Олена сіла в крісло перед великим екраном телевізора і налаштувалась на перегляд фільму, надійшло повідомлення про те, що їй відповіли на форумі.

Олена, стрибнула до ноутбука і миттю вплуталася в листування.

І одразу пішло “діло”. Олена втягувалася і втягувалася в листування.

.. Як раптом їй несподівано надійшло особисте повідомлення від цього нахабника, яке подіяло на неї, як відро холодної води: “Олена Микитенко, це ти? Ти працюєш у бухгалтерії на фірмі?”

– Ну ось і пиши свої особисті дані, – знову подумала Лена.

– Ну так, це я. А що? – Написала у відповідь Олена.

– А я Олексій з ІТ-відділу.

Олена якось одразу охолола і навіть збентежилася.

– Ну треба ж! Виявилося, що ми разом працюємо, правда жодного разу один одного не бачили, – здивувалася Олена.

А далі між ними почалося вже звичайне листування.

– Цікаво, а як цей Олексій виглядає? – думала Олена. І звичайно ж малювала у своїй уяві гарячого красеня. – Як би я хотіла його побачити!

За тиждень Олексій запропонував разом пообідати.

– Давай, – погодилася Олена і відчула, що її серце готове вистрибнути з грудей.

Вона підійшла до шафи і стала вибирати, що їй надіти.

-Наталка! Біда! У мене можна сказати завтра побачення, а в чому йти – невідомо! В мене нічого не має! – Олена кинулася дзвонити до Наталки.

-Олено, як це в тебе нічого немає? У тебе ціла шафа одягу!

-Так, шафа є, одяг є, але там все, що не поєднується. Наталко, привези мені щось цікаве…Ну, будь ласка…..

-Олено, а ти на годинник взагалі дивилася? Вже дванадцята година взагалі.

Олена перевела погляд на годинник: точно ….. вже пізно …. І гірко зітхнула:

-Ну добре …. Ще раз все перегляну ….

Вона хотіла вимкнутись, але почула голос подруги:

-Олено, почекай! Загалом ти одягнись як завжди на роботу ходиш і все. Ти ж не знаєш, сподобається він тобі чи ні, а ти зараз каблуки, спідницю і таке інше …. А це все на роботі ж незручно …. Просто будь собою і все.

Олена задумалася: а справді, я ж навіть не знаю як цей самий Олексій виглядає.

…………….

Олена зайшла в їдальню і ще здалеку побачила його. І одразу ж захотіла піти.

– Як чудово, що я не одягла нічого такого! – подумала вона. А потім почала шукати шляхи відходу: “а може й справді піти? А потім зателефонувати і сказати, що роботи багато … Як підеш, я ж не знаю його номер телефону … А може знайти телефон у довіднику контактів? А є він там чи ні? І чому ми телефонами не обмінялися?”

Олена вже зробила навіть крок назад, один, другий … ще парочка і вона сховається за дверима … І тут Олексій підняв очі, зловив погляд Олени і помахав їй рукою.

Олена зітхнула і попленталася до нього, думаючи про те, що треба було як завжди швидше приймати рішення, а не тягнути самі знаєте кого і за що.

-Привіт! – Сказала вона, підійшовши до столика і начепила на своє обличчя посмішку.

-Привіт! Радий тебе бачити “у живу”. Пішли робити замовлення? Я пригощаю!

Олена кивнула, але радості зовсім від цього не відчувала.

-Ну гаразд. Один обід і все… я його більше не побачу, – підбадьорила вона сама себе.

Вони повернулися за стіл і почали обідати. Обидва мовчали. Розмова не клеїлася.

-Та запитай же його про щось! – Скомандувала сама собі Олена… Ось тільки про що? Начебто коли листувалися, то завжди були теми для розмови, а зараз сидимо і мовчимо … Чудеса!

-Так.. все-таки треба щось запитати… – Ще раз подумала Олена.

-Олексію….Ем….А я ось…..давно хотіла тебе запитати, ти взагалі як на мій форум потрапив, він же жіночий!

Олексій усміхнувся та почав розповідати. Потім виникла ще одна тема для розмови, потім наступна … До кінця обіду Олена зрозуміла, що зовсім не хоче повертатися на своє робоче місце. Вона із задоволенням залишилася б у цій милій їдальні поруч із цією приголомшливою людиною.

-Як він міг мені не подобається?- Думала Олена. -Як? Та він ідеальний!

-Олено, мені з тобою було приємно познайомитися. І я б із задоволенням сходив кудись разом. Ось тільки не знаю коли… Сьогодні? Завтра? Або? – Олексій запитливо глянув на Олену.

Звісно, ​​їй хотілося сказати: сьогодні. Але хіба це пристойно? Та кому потрібні ці ваші пристойності?

-Я б не відмовилася поспілкуватися сьогодні, – рішуче сказала Олена.

-А не боїшся, що сьогодні може плавно перейти у завтра?

Олена подивилася на Олексія і побачила, що він усміхається.

-Ти маєш на увазі, нам так багато потрібно сказати один одному, що нам не вистачить вечора? – Олена зрозуміла натяк, але відповіла серйозно як ніколи.

-Саме так.

-Ні. Не боюся. Як буде так буде.

-Тоді до вечора.

Олексій був готовий піти, але Олена зупинила його.

-Почекай, Олексію. Дай мені телефон. Я коли зберуся йти, наберу тобі.

Олексій продиктував номер, Олена записала, а потім зателефонувала, щоб Олексій записав собі її номер.

Пролунала пара гудків і Олена відключилася.

-Дивно, – сказав раптом Олексій.

-А що дивного? – Запитала Олена.

-Та твій номер телефону у мене вже записаний.

Олена здивувалася. Цей номер телефону вона дає лише рідним та друзям.

-Цікава справа, – тільки й змогла сказати вона. – А в мене твого нема.

-І знаєш як він підписаний?

-Олексію, ну звідки мені знати?

Олексій засміявся.

-А підписаний він: від тітки Ані. Я повинен був зв’язатися з тобою та сказати, що я від неї. Пам’ятаєш, як тебе запрошували на побачення і ти відмовилася? Я тобі у меседжері писав. Мабуть, Всесвіт виявився проти твого рішення і все-таки зміг нас звести разом.

Вони посміялися з цієї ситуації і розійшлися по своїх робочих кабінетах.

Олена сиділа на роботі і думала, що все ж таки не варто відмовлятися від зустрічі, коли тобі хтось незнайомий пише “привіт”. Адже цей незнайомець може бути твоєю долею.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.