Оксана вийшла заміж. Мама дівчини – Галина, не могла натішитися. – Оце так зятя маю. І багатий і красивий, – хвалилася жінка. Якось ввечері Галина поралася на кухні, коли на порозі з’явилася дочка. – Оксано, що сталося? – здивувалася Галина. – Мамо, біда у мене. Я дізналася, що Андрій зраджує, – заплакала Оксана. – Оксано, ти повинна, поступитися своїм щастям, пробачити Андрія і робити вигляд, що нічого не було, – раптом сказала мама 

Як і всі дівчата, Оксана мріяла про ідеального чоловіка. Перед її очима приклад – стосунки батьків. І зараз у свої сорок шість років Оксана розуміє, як вона помилялася, думаючи, що стосунки її батьків є ідеальними. Вона це вже зрозуміла, але саме зараз, коли вона живе у другому шлюбі зі своїм Романом, остаточно переконалася у цьому.

Оксана своє дитинство називає щасливим, вона нічого не потребувала. У неї були найкрасивіші речі, найсмачніша їжа, найсмачніші цукерки. Усе найкраще батьки прагнули дати для доньки. Олексій, її батько обіймав посаду генерального директора величезного заводу, мама домогосподарка, ніколи не працювала, виховувала доньку, вона єдина. Тому все було для неї.

Незважаючи на те, що Оксана росла в заможній сім’ї, ніколи не була зарозумілою, і не ділила друзів на бідних та багатих. З усіма однокласниками спілкувалась нарівні, і не засуджувала, хто у що одягнений. Після школи вступила до інституту, правда жила не в гуртожитку, а батьки винаймали їй окрему квартиру, батько приїжджав раз на тиждень, заповнював холодильник продуктами, смаколиками, і залишав грошей улюбленій доньці.

Оксана – красива дівчина, з довгим волоссям, струнка, витончена, знає собі ціну. За нею завжди ходили хлопці, дарували їй квіти, одних м’яких іграшок уже ціла колекція. Але як би там не було, поводилася скромно, у жодні сумнівні компанії не потрапляла, вчилася добре, і подруг багато не було.

Оксана дружила з усіма, але нікого не любила. Вона говорила подругам:

– Коли в мене буде чоловік, він буде схожим на мого тата. Він повинен добре заробляти, любити мене, ну якщо буде носити мене на руках, я не відмовлюся, буду рада.

Оксана ніколи не чула, щоб мама з батьком сварилися, кричали одне на одного, вони були щасливі та любили одне одного. Принаймні так думала Оксана.

А насправді все було по-іншому. У житті немає ідеальних людей, і батько її зовсім не ідеальний. Він суворо заборонив дружині при доньці щось неприємне говорити про нього. Він хотів у очах доньки бути ідеальним. А вона виросла на цьому і, не знаючи брутального життя, вважала, що так і є в житті. Так, Олексій забезпечував свою сім’ю, дружина Галина та Оксана ні чого не потребували, а ось дружина у нього була далеко не єдина жінка. Галина це знала майже від початку сімейного життя.

Знайомі теж здогадувалися з її сумних очей, а дехто знав, що чоловік відверто погулює. Галина зображала щасливу дружину, але їй, напевно, це важко давалося. Тому що постійно треба грати цю виставу навіть перед своєю дочкою та створювати ілюзію щастя. Галину можна зрозуміти, як можна відмовитися від такого багатого та благополучного життя тільки через зраду чоловіка? Яка мати не хоче, щоб її дитина росла в достатку та багатстві?

Вона думала про чоловіка і надіялася:

– Нагуляється колись і заспокоїться.

Не скандалила, не здіймала галасу, вона звикла до такого життя. Розуміла, якщо вдома почнуться з’ясування стосунків, авторитет батька перед дочкою впаде, і зруйнується образ бездоганної сім’ї.

Оксану завжди оточували гідні молоді люди, і під час навчання в інституті, і вже після того, як вона працювала. Але вона не могла вибрати схожого на батька, гідного, бо був вибір. Інша на її місці давно вискочила б заміж, а вона все перебирала.

Вона навіть склала кілька пунктів, якими якостями повинен володіти її ідеальний чоловік: по-перше, повинен бути багатий або вміти заробляти пристойні гроші, по-друге, має бути престижна робота, по-третє, повинен мати свою квартиру, машину, по-четверте, повинен бути красивим та спортивним. Хоча її батько четвертому пункту не відповідав, але чоловіка вона хотіла такого.

Нарешті, у двадцять сім років Оксана вийшла заміж. Наречений подарував їй кольє з діамантами та машину. Андрію було тридцять, син багатого чиновника, гарний та перспективний, як і хотіла Оксана. Багато хто говорив:

– Треба ж, дочекалася. Знайшла собі ідеального чоловіка. Вона не з тих, хто піде за звичайного хлопця.

Галина розповідала своїм знайомим та подругам:

– Оксана з Андрійом поїхали за кордон, а вже до Нового року вселиться у новий великий котедж за містом. Все у них добре, Оксана щаслива.

Прожили два роки, дітей не було. Виявляється, не все так ідеально у них у сім’ї. Андрій не хотів дітей. І вже почав ходити у ресторан з іншими жінками. Ну як утримати гарного тридцятирічного чоловіка вдома, якщо він звик дивитись на інших жінок, міняти дівчат? Було б дивно, що такий чоловік після одруження дивився у вічі тільки своїй дружині. Звичайно, в реальному житті такого не існує, якщо тільки в мріях.

Оксана вже бачила і розуміла, що перед нею далеко не ідеальний чоловік, скаржилася матері:

– Мамо, що йому треба? Дітей не хоче, вдома не буває, приїжджає пізно, правда, мене не ображає. Розмовляє ласкаво, чемно, але не заперечує, що зустрічається з іншими жінками, каже, і надалі так буде.

Мама намагалася донести до дочки:

– Оксано, якщо хочеш зберегти сім’ю, тоді доведеться поступитися своїм щастям, і робити вигляд, що все гаразд.

Але Оксана це не Галина. Вона терпіти не стала, і подала на розлучення, а після розлучення зрозуміла, що чекає на дитину. Але нічого не поробиш, Андрію дитина не потрібна.

– Не хвилюйся донька, народжуй, допоможемо, виховаємо, – казали батьки.

Минуло шістнадцять років, син вже майже дорослий. Оксана заміж більше не виходила, напевно, їй не просто було змиритися з її невдалим заміжжям.

Але в останні півтора роки відбулися в житті Оксани зміни. Зустріла вона Романа, навчалися в інституті на одному курсі. Роман раніше таємно був у неї закоханий, але не смів підійти до неї, бо на той час вона в його бік навіть не дивилася. Хоча він уже тоді був симпатичним та спортивним хлопцем. Сімейне життя в нього теж не склалося, тому один, і коли побачив Оксану у кафе з подругою, підійшов до неї.

– Привіт, Оксано! Ти зовсім не змінилася, тільки гарнішою стала.

– А ви хто? Ми знайомі? – поцікавилася вона.

– Щей як знайомі! Я, Роман, – він ще не встиг домовити, як вона вигукнула:

– Ну звичайно Роман, наш найспортивніший хлопець, однокурсник. Ти теж майже не змінився, такий же спортивний, підтягнутий і симпатичний.

– Ну, що ти, Оксано. Я радий, що згадала мене. Можна до вас приєднатися, я один, заїхав повечеряти, а то в холодильнику порожньо.

Насправді Роман був чудовим хлопцем, його однокурсники поважали за те, що він міг розрулити будь-яку ситуацію, от і тепер працює в юридичній фірмі. Він далекий від ідеалу, не дуже багатий, але гроші вміє заробляти. Правда зараз є в нього і квартира і машина, але не розкіш, а засіб пересування. І взагалі Оксана вже не шукає ідеального чоловіка, вона давно зрозуміла, що ідеалів не існує.

Всі люди різні, зі своїми заморочками та характерами, під які треба підлаштовуватись, притиратися. Оксана з Романом живуть трохи більше року, вона розквітла, вона кохає і кохана. Все в них добре, зрозуміло, що не завжди буде в них так гладко, але Оксана впевнена, що Роман надійний і порядний. І це насправді так.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.