Олег прийшов додому пізно. Він відкрив двері своїм ключем і повільно зайшов на кухню. Тамара сиділа за столом і пила чай з печивом. – Привіт. Я маю тобі сказати дещо важливе, – почав він. – Я закохався в іншу жінку і йду від тебе. Вибач. – Олеже, ну ти й вигадник, – спокійно сказала Тамара. – Нікуди ти не підеш. Олег нічого не розумів

Олегові було 49, коли в його житті зʼявилася Люда. Вона була його новою секретаркою і їй нещодавно виповнилося 19 років…

Досвіду роботи у неї не було, але вона була дуже гарною. І Олег через якийсь час закохався у свою молоденьку секретарку.

Та так закохався, що вирішив піти від своєї дружини, Тамари, до неї…

-Треба… Треба йти, поки не пізно і все почати заново, – думав Олег. – Тим більше, що до мене прийшло таке велике кохання. Але що я скажу Тамарі? Незручно якось виходить. П’ятнадцять років прожили разом. Двоє дітей у нас. І раптом на тобі. Йду! Ех. От якби вона сама пішла від мене…

Олег почав думати, як йому зробити так, щоб його дружина сама його залишила. І він нічого кращого не придумав, як порадитись із Людою.

-От скажи, що мені зробити, щоб Тамара сама від мене пішла? – запитав Олег.

-А в тебе дружина – горда жінка? – запитала Люда. – Має почуття власної гідності?

-Ще й яка горда, – відповів Олег. – Щодо гордості та гідності у неї всього цього більш ніж достатньо.

-Ну, тоді почни з того, що покажи їй, яким ти можеш бути нехорошим чоловіком, – радила Люда. – Горда жінка з почуттям власної гідності такого не терпітиме…

Та така порада Олегові не допомогла. Олег дружині і зауваження робив через дрібниці, і сварки влаштовував. Все було даремно. Не йшла Тамара від нього, і все тут!

Хотів було Олег так все й залишити, але Люда не дозволила. Роль «іншої жінки» її не влаштовувала. Вона мріяла, щоб Олег став її чоловіком.

-Коли ти, нарешті, вирішиш усі свої проблеми, і ми будемо разом? – кожного дня запитувала вона.

-Та я стараюся, – неохоче відповідав він. – Роблю все, що в моїх силах. А вона не йде.

-Значить, погано стараєшся, – казала Люда. – Старайся краще.

-Та куди вже краще, – виправдовувався Олег. – Що я можу зробити? Вона ще й дуже терпяча. Що я вже тільки не робив. І так, і сяк. Не йде. Інша, на її місці, давно пішла б від мене. А вона – ні.

-І не піде, – відповіла Люда. – Хто ж від такого щастя йде. Доведеться тобі піти від неї…

-Якось незручно це, – сказав Олег. – Ми стільки років разом. І тим більше, що у нас діти і…
-Отже так, – зупинила його Люд., – Даю тобі часу – місяць. Якщо через місяць ти не підеш від своєї дружини і дітей, то тоді я тебе залишу! І це не дивлячись на моє безмежне кохання до тебе.

Того дня Олег прийшов додому пізно. Він відкрив двері своїм ключем, роззувся і повільно зайшов на кухню.

Тамара сиділа за столом і пила чай з печивом.

-Привіт. Я маю тобі сказати дещо важливе, – почав він. – Я закохався в іншу жінку і йду від тебе. Люда моя нова секретарка і ми будемо жити в неї. Вибач, що так все сталося…

-За що вибачати? – спокійно відповіла Тамара.

-Як за що? – не зрозумів чоловік.

-Ти нічого такого не зробив, – сказала Тамара. – За що ж вибачити? – здивувалась вона.

-То цей… – Олег розгубився. – За те, що йду від тебе. За те, що залишаю із двома дітьми і що закохався у молоду та гарну Люду.

-Ну ти й вигадник, Олеже. Такі нісенітниці говориш, – сказала Тамара.

-Чому це нісенітниці, – ще більше здивувався Олег.

-Та тому що, нікуди ти не підеш. А значить, тобі і вибачатися нема за що. А щодо того, що закохався… Ну, мало які дурниці іноді трапляються з чоловіками у твоєму віці. Це у тебе пройде.

-Тобто? – запитав Олег. – Що значить пройде? І як це я не піду?

-А ось так, – серйозно відповіла Тамара. – Не підеш і все. І закоханість твоя теж пройде.

-Це ще чомусь закоханість пройде? – запитав Олег. – І чому це я не піду?

-Любов твоя мине, бо все колись минає, – сказала Тамара. – А не підеш, бо не наважишся. Тому що, ти ще не знаєш, що я тоді вам влаштую!

Тамара мовчки вийшла з кухні в кімнату, а Олег так стояв нічого не розуміючи з задумливим виглядом.

Наступного дня Олег передав Люді свою розмову із дружиною.

-Та вона вигадує все, – вигукнула Люда. – Не бійся. Вона просто заздрить нашому щастю. Не може змиритися з тим, що її час минув.

-Ти так думаєш? – запитав Олег.

-Я впевнена, – сказала Люда.

Раптом в Олега задзвонив телефон. Це була Тамара. Він несміливо взяв слухавку.

-Привіт. Я ж забула сказати головне, – говорила Тамара. – Зроби так, щоб уже сьогодні твоя молоденька і дуже гарна секретарка, була звільнена. Ти мене зрозумів?

-Але…

Тамара поклала слухавку і Олег глянув на Люду.

-Отже так, – продовжила вона. – Ми не договорили. На чому ми зупинилися? Значить, я молода і красива. А її час минув. Вона все бреше. Не бійся. Вважай, що це доля посилає нам випробування нашого кохання. Пройдемо його, значить, все буде добре. Разом ми всі труднощі з тобою подолаємо і всі проблеми вирішимо. Адже так? Що ти так дивно дивишся на мене?

-Ти звільнена, – раптом сказав Олег.

-Що? – не зрозуміла Люда.

-Двері там! – показав він рукою на вихід. – Долю вона, бачите, вирішила випробувати. А мені потім виправдовуватися. Не хочу тебе бачити. Розрахунок отримаєш у бухгалтерії. У моєму житті і так багато всього, що змушує хвилюватися. А тут вона ще… Кохання наше випробувати вирішила!

Люда швидко зібрала свої речі та вибігла з приймальні.

Олег зателефонував до відділу кадрів, щоб йому знайшли нову секретарку.

-І щоб з досвідом роботи була, – сказав він. – Великий досвід! Щоб досвід роботи був не менше сорока років. Можна більше! Але не менше!

Вже наступного дня Олег мав нову секретарку – Ольгу Іванівну. Їй було 65 років.

А ввечері на Олега вдома чекала серйозна розмова з дружиною, яка точно не віщувала йому нічого хорошого…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.