Олег ніжно тримав Ірину за руку та посміхався. Але замість тепла та спокою Ірина відчувала тривогу. – Що ти хочеш? – Запитала Ірина, тремтячим голосом. Олег мовчки торкнувся рукою її щоки. Ірина здригнулася і прокинулася. Олег був чоловіком Ірини, його не стало близько десяти років тому

Олег ніжно тримав Ірину за руку та посміхався. Але замість тепла та спокою Ірина відчувала страх і тривогу.

– Що ти хочеш? – Запитала Ірина, тремтячим голосом. Олег мовчки торкнувся рукою її щоки. Ірина здригнулася і прокинулася.

Олег був чоловіком Ірини, його не стало близько десяти років тому.

– Оля, він знову мені сьогодні наснився. Він ніби тішився, що Костя мене покинув. – розповідала увечері Ірина подрузі. – Не можу так більше. Він наче не відпускає мене. – Ірина втомлено опустила голову на зігнуту руку.

– Накручуєш ти себе. Сама про це думаєш, ось і сниться.

– Може бути. – відповіла Ірина, задумливо дивлячись у чашку з чаєм.

Ірині було 28, коли вони із Олегом познайомилися. Олег був старшим на сім років. Олег залицявся дуже красиво та наполегливо. Він ніби підслуховував бажання Ірини, завжди з’являючись вчасно, коли їй потрібна була допомога, і вгадуючи з подарунками. Така турбота подобалася Ірі, і через рік, коли Олег зробив пропозицію, вона погодилася. Жили душа в душу, як кажуть. Але не довго. Минуло трохи більше року, коли з Олегом сталася біда на безлюдному нічному шосе. Ірина була останньою, кому він встиг набрати. Але дзвінок залишився без відповіді. Ірина заснула, не дочекавшись повернення чоловіка. На ранок машину Олега, що з’їхала в кювет, помітили проїжджаючі. Було пізно, Олега не стало. Ірина довго звинувачувала себе, за той самий дзвінок. Їй здавалося, що Олег встиг би сказати, де він і що трапилося. І їй удалося б врятувати його. Ірині здавалося, що всі родичі Олега, а особливо його мати, звинувачують її, дивляться косо, шушукаються за спиною.

Згодом почуття провини зменшилося. Ірина почала жити повноцінним життям та задумуватися про створення нових міцних стосунків та сім’ї. Але коли дівчина вперше пішла на побачення, вона прокинулася посеред ночі в холодному поту. Все тому, що уві сні вона бачила Олега. Колишній чоловік сидів за кухонним столом їхньої старої квартири і з докором дивився на Ірину хитаючи головою. Ірина списала все на нерви.

Через півроку новий залицяльник Ірину покинув. І знову наснився Олег, усміхнувся, підморгнув, але нічого не сказав.

За сім років в Ірини не склалося ще п’ять романів. І щоразу після розставання з черговим партнером Ірині снився задоволений Олег. Ірині тим часом перевалило за сорок. Всі подруги вже давно були одружені, виховували дітей, а Ірина все ніяк не могла влаштувати своє життя.

– Та що я не так роблю? – питала вона у подруг. – І начебто красива, вдома чистота-порядок, борщі, пиріжки там. Забезпечую себе сама. Квартира, машина, шуба є, що там ще? Чому вони від мене так тікають.

Версії подруг на це були різними. Одна вважала, що Ірину наврочила мама Олега, і шукати треба бабусю, яка може це відшепотіти. Інша вважала, що це все Іриніно підсвідомість. І треба звернутися до спеціаліста. Третя, радила церкву. Четверта – залишити все як є і не зневірятися. Отже, зустріч із своєю половинкою ще десь попереду. Ірина, не була дуже віруючою, тож почала з спеціаліста та віри у світле майбутнє. Коли ці методи не дали результатів, Ірина вирішила підключити і церкву і бабусю. Знайти потрібну бабу було непросто. Але все ж таки Ірині вдалося роздобути одну адресу за рекомендаціями. Їхати треба було в невелике село майже за 100 км. Відшукавши потрібний будинок, Ірина виявила, що черга за послугами бабусі складається з десяти людей. У хвості потрапити на прийом сьогодні вже не сподівалися. Ірина чергу все ж таки зайняла і вирішила поблукати поки що околицями. Увагу її привернула невелика каплиця. Ірина увійшла.

Всередині було тихо та прохолодно. Приємно пахло ладаном та згаслими свічками. У тонких променях сонця, що проникали крізь невеликі вікна, повільно пливли порошинки. Ірина несміливо зупинилася.

– Доброго здоров’я, – Почула вона тихе привітання. Голос належав старому, у темному одязі, якого Ірина увійшовши не помітила. Ірина, здогадалася, що це церковний служитель, але в рангах та титулах вона не зналася.

– Доброго дня, – чемно відповіла Ірина. – Де можна купити свічки?

– Свічки тут можна взяти, – Старий вказав на невелику стійку, де рівними рядами лежали жовті свічки.

– Скільки коштують? – Запитала Ірина, дістаючи гаманець.

– Свічки безкоштовні, – усміхнувся старий. – Але якщо захочеш, то можеш залишити пожертву. – Ірина помітила скриньку, на якій було написано «На свічки».

– Дякую. – Ірина здивувалася і нерішуче попрямувала у бік стійки.

– Ось тут за упокій, решта за здоров’я. – підказав старий, розуміючи, що Ірина розгубилася.

– А кому краще ставити? – Озираючись, запитала Ірина.

– Дивлячись про що проситимеш. – Старий знову посміхнувся.

– Чесно кажучи, я не знаю.

– Давайте ось тут сядемо, посидимо, подумаємо. – запропонував старий. Ірина навіть зраділа, очі старого були дуже добрі. Ірині здалося, що він неодмінно допоможе їй. Присіли. Старий мовчав. А Ірині раптом захотілося розповісти йому все. Ірина говорила, по щоках, чомусь потекли сльози, а старий слухав усе так само мовчки.

– Може, таке, що поробили мені? Чи він мене з собою забрати хоче, і життя мені не дає? – Закінчила питання Ірина.

– А, може, він любить тебе і відводить людей непотрібних? Не думала? – запитанням відповів старий.

– Я вже не знаю, що думати. – зітхнула Ірина.

– А ти не думай. Ти пробач. І його, і себе. – Старий підвівся, запрошуючи Ірину слідувати за ним. – Разом помолимося.

Вони ще довго розмовляли у тихій каплиці. А коли Ірина вийшла, вона не зрозуміла, що саме в ній змінилося, але на серці стало спокійніше та якось світліше. До бабусі Ірина не пішла.

***

– Подивися, очей з тебе не зводить. – підморгнула Ірині Ольга, коли вони через кілька місяців зустрілися з подругами в ресторані, з нагоди дня народження Іри. – І кільця немає. – Ольга наполегливо вказувала поглядом на чоловіка, що сидів на самоті за сусіднім столиком.

– Та годі, – сміючись, відмахнулася Ірина. Ольга у відповідь лише знизала плечима.

Наприкінці вечора Ірина затрималася, розплачуючись і збираючи квіти та подарунки, подруги вже роз’їхалися додому.

– Дозвольте, я вам допоможу. – Ірина підвела очі. З пропозицією до неї звертався той самий чоловік. – Станіслав. – представився він.

– Ірина. – Зніяковіла Ірина, але від допомоги не відмовилася. Станіслав допоміг їй зібратися та підвіз до будинку. Як виявилося, Станіслав мав зустрітися з другом, але той в останній момент змінив плани, тому вечеряти довелося одному.

– Ви любите кіно? – спитав Станіслав, коли до будинку Ірини залишалося два повороти.

– Дуже, тільки, на жаль, давно не була. – Ірина розвела руками.

– Сподіваюся, мені це вдасться виправити? – посміхнувся Станіслав. – Запрошую у вівторок. Буде хороший фільм.

Ірина погодилася. Станіслав їй теж сподобався одразу, ще в ресторані. Окрім цього він виявився ще й приємним співрозмовником. Але Ірина вже боялася загадувати щось наперед. Цієї ночі їй знову наснився Олег. Він стояв вдалині на пагорбі і махав Ірині рукою, наче прощаючись. А потім втік за обрієм.

– Дякую. – Прокинувшись, прошепотіла Ірина у темряву. Тепер вона знала, що все буде добре.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.