Оксана після двадцяти п’яти років шлюбу наважилася все-таки відчинити двері у нове життя. Їй набридло відмахуватися від причіпок свекрухи та сестри чоловіка Олексія. З першого дня заміжжя і до останнього, Оксана була зайва у сім’ї чоловіка. Хоча завдяки дружині Олексій, як кажуть, «вийшов у люди».
Після весілля Оксана наполягла, щоб Олексій вступив вчитися, їй не хотілося, щоб чоловік все життя працював просто водієм. Незважаючи на те, що їй було складно з маленьким сином, вона жила і раділа, чоловік таки послухав її та вивчився на автомеханіка. А скільки їй довелося вислухати від свекрухи:
– Ти просто не хочеш, щоб Олексій був вдома, відправила його вчитися. Хай би працював водієм, бач яка, вченого чоловіка їй подавай. Я живу без освіти і нічого.
Оксана, як могла заперечувала свекрусі:
– Нікуди я його не відправила, технікум тут у місті, і йому зовсім не складно, хай навчається. Потім дякую скаже.
Олексій звичайно розумів, дружина має рацію, і жити їй з чоловіком, а не зі свекрухою. Але мамі суперечити не міг, завжди був на боці матері, навіть якщо вона не має рації, там ще й сестра його Надія налаштовувала свою матір проти Оксани. Надія двічі виходила заміж, але не склалося сімейне життя, і воно озлобилося на весь білий світ. А особливо невзлюбила Оксану.
Оксана з хорошої родини, здобула гарне виховання та освіту, а от закохалася в Олексія, серцю не накажеш. Вона не знала їх сварливу сім’ю, де всі любили тільки молодшого Олексійка. А тут якась Оксана командує ним.
Оксана з часом пристосувалась до їхніх причіпок, не звертала уваги. Навчилася під час повчань усунутись, думати про своє. А коли свекруха та Надія бачили, що їхні слова не чіпають її, злилися ще більше.
Оксана, старалася рідше зустрічалася з ними, в гості до них не їздила, чоловіка з сином відправляла одних. Вона завжди знаходила відмовки чи важливу причину не їхати до його родичів. Пояснювала чоловікові так, що він усе розумів, не ображався, і казав матері, що дружина має серйозну причину. Вони з сестрою звичайно не вірили, і всі шишки діставалися йому.
Коли син закінчив школу, на вимогу Оксани вступив до інституту в інше місто. Оксана з наміром відправила його вчитися в інше місто, щоб він не вислуховував сварки та закиди бабусі, яка дуже любила повчати онука. Якось Оксана почула, як свекруха вимовляла онукові:
– Ти маму не дуже слухай, більше слухай батька і мене. Ми тебе навчимо життя, а що мама, вона просто домогосподарка, готує, прибирає.
– Бабуся, що ти кажеш, мама працює, її всі поважають. Моя мама найкраща, – з образою казав він.
З того часу для Оксани було важливо відправити вчитися сина подалі від родичів, а він був не проти. А ось від чоловіка довелося вислухати:
– Куди ти відправляєш сина? Як він буде один там жити, як навчатись? Він ще маленький, – говорив він словами свекрухи.
– Олексію, нехай хлопець звикає до самостійності, я не хочу, щоб він жив так само, як ти. Він майбутній чоловік та сім’янин. Це ти кроку не можеш ступити без порад мами. А син наш буде справжнім чоловіком,- рішуче відповіла Оксана.
Олексій замовк і більше не висловлювався на цю тему. І ось син уже сам нещодавно одружився, живе в іншому місті, там і залишився, де закінчив інститут, одружився з місцевою дівчиною, красивою та скромною.
За час сімейного життя з Олексієм, Оксана чого тільки про себе не дізналася, як її не ображали родичі чоловіка, але трималася гідно, не опускалася до сварок, йшла мовчки, з гордо піднятою головою. І тоді свекруха перемикалася на Олексія. І обидві зі своєю дочкою діставали своїми докорами його настільки, що він повірив, його дружина і справді така, не поважає його рідню. А тепер ще й його сина відправила до іншого міста.
Оксана давно почала думати про розлучення з Олексієм. Вона намагалася поговорити з ним, якось переконати, щоб не прислухався до слів своїх родичів, жив своєю головою та своєю родиною.
Поштовхом до розлучення стала чергова сварка. Свекруха з Надією приїхали до них у гості на день народження Олексія. Йому виповнилося сорок вісім років. Оксана наполягала запросити їх у кафе, але свекруха заперечувала:
– Ще чого, буду я по їдальнях ходити, хто там і що приготує? Не хочу. Приїдемо до вас у гості. Хоч Оксана і неважливо готує, краще там поїм.
Потрібно віддати належне, Оксана готувала винятково добре та смачно. Свекрусі подобалися всі її салати, м’ясні страви, але вона не могла собі дозволити похвалити невістку і сиділа за столом із незадоволеним виглядом. До цього давно звикли, навіть Оксана.
Коли свекруха зі своєю дочкою увійшли до кімнати, побачили за столом маму Оксани, вона приїхала із сусіднього села привітати зятя. Невістка принесла підрум’янену курочку з духовки, аромат поширився на всю квартиру. Мама Оксани від задоволення промовила:
– Ой, Оксано, який аромат! Потім скажеш мені рецепт, як таку курочку посмажити, які приправи додавала.
– Добре, мамо, потім розповім, – весело відповіла вона.
Свекруха невдоволено подивилася на сваху:
– І який такий аромат? Нічого хорошого не бачу, курка зверху пригоріла, віддає незрозуміло чим.
Надія кивала головою, підтримувала матір, а Олексій не витримав.
– Мамо, таку скоринку на курочці я люблю. Оксана знає, тому для мене й посмажила, вона знає мої смаки.
Краще б він не говорив цих слів. Свекруха, дивлячись на сина злим поглядом, прошептала:
– Як ти смієш мені суперечити, та ще й при тещі, яка теж не далеко пішла від своєї доньки. Теж мені, аромат їй сподобався. Ти підкаблучник, і не смій заступатися за свою дружину!
Мама Оксани дивилася широко розплющеними очима, вона не розуміла, що такого сказала. Дочка ніколи не скаржилася матері на родичів чоловіка. Вона розуміла, що для освіченої жінки, яка викладає у коледжі, спокійній та вихованій, це неприйнятно. Оксана з дитинства ніколи не чула закидів та вигуків матері. Тому сама берегла її від хамства. Але так вийшло.
Оксана, як могла заспокоювала свекруху, але її вже було не зупинити, вона наговорила багато чого і невістці, і її матері, і синові. Потім сказала дочці:
– Дочко, йдемо. Олексій, якщо ти нас зараз не проводиш, тоді можеш зі мною не розмовляти, вона переможно оглянула гарно сервірований стіл, їй шкода було йти, не все ще з’їла, але що робити, треба показати свій характер.
Олексій підскочив:
– Так мамо, так зараз, я з вами, я вас проведу.
Вони пішли, Оксана дивилася на маму, та була дуже засмучена:
– Таак, Оксано. Не думала я, що так ти живеш. Я, звичайно, це давно знала і все чекала, коли ж ти пожалієшся. Але ти найкраща дочка на світі, і намагаєшся мене не засмучувати. Це правда, дочко. Незнаю чи надовго в тебе вистачить терпіння.
– Мамо, а я вирішила розлучитися. Ось завтра і підемо з чоловіком подавати на розлучення. Він ще цього не знає, не стала я йому псувати день народження.
Вона проводила матір на автобус, прибрала зі столу, чоловік приїхав о пів на дванадцяту ночі. Мабуть, його там виховували за повною програмою, подарували йому комплект постільної білизни, який він вручив дружині.
Він сказав, що Оксана винна у всіх бідах, і що за двадцять п’ять років спільного життя вона так і не змогла знайти підхід до його матері. А дружина спокійно сказала:
– Олексію, завтра їдемо подавати заяву на розлучення, щоб нарешті заспокоїлася твоя мама. Хоча я не впевнена, що вона заспокоїться, це назавжди в ній, з цим треба народитися.
Але чоловік заперечував:
– Я не збираюся з тобою розлучатися, мене все влаштовує. А якщо подаси на розлучення, залишу тебе ні з чим.
Ці слова її не зупинили. І ось уже півгодини, як їх розвели, колишній тепер уже чоловік сказав:
– Ну що, поїхали ділити майно, і віддавай обручку.
Оксана старанно крутила кільце навколо пальця, але воно не знімалося, вона намочила палець, кільце зісковзнуло, брякнуло і покотилося асфальтом, а чоловік біг навздогін, ледве його наздогнав, і засунув собі в кишеню. Оксана з усмішкою спостерігала.
Приїхали додому, свекруха та її дочка вже чекали, ділити разом нажите майно. Вони вперед Оксани увійшли до кімнати, відчинили шафи, витрушували постільну білизну, яку подарувала свекруха, рушники ще нові. Потім настала черга посуду, забрали кришталеві келихи, вази та салатницю.
Оксана стояла не ворухнувшись, дивлячись, як у її квартирі господарюють свекруха та її дочка. Вона була дуже спокійна, і просто дивилася на них. Свекруха хотіла зняти штори, але син сказав:
– Мамо, ці штори купувала Оксана.
Були в них гроші, чимала сума. Гроші Оксана вирішила відстояти, принаймні половину, вона пояснювала, що теж працює, гроші збирали разом на купівлю дачі. Її аргументи, звичайно, ніхто не слухав, і аргумент свекрухи пересилив:
– Мій син заробляє більше за тебе, тому забираємо більшу частину.
Нарешті вони всі пішли, свекруха з двома великими сумками. Оксана з полегшенням зачинила за ними двері своєї квартири, засміялася та застрибала від радості. Їй стало легко та просто.
– Ну чому я так довго з цим жила? – Тільки це й крутилося у неї в голові.