Оксана чепурилася перед дзеркалом, як раптом пролунав дзвінок у двері. Оксана відкрила двері і ахнула. На порозі стояв чоловік з яким вона вчора познайомилась в магазині! – Вибачте, – почав він з порога. – Ледь вас знайшов. Ви апельсини у мене в пакеті забули. – Не варто було б і турбуватися, – відповіла жінка. – З’їли б – та й все. – Ну, як… Так не можна, – пробурмотів чоловік. І раптом в Оксані виникла приголомшлива ідея

Вони були зовсім різні. Одна – яскрава красуня, яка спокушала чоловіків, інша – непоказна скромна дівчина, яка тільки мріє про кохання.

Але було в них багато спільного. Обоє народили у вісімнадцять і обох не було чоловіків. Обом уже сорок, і дорослі діти поїхали за щастям у великі міста. Жили вони в одному під’їзді в однокімнатних квартирах, Оксана на третьому, а Люба – на четвертому поверсі.

Пролунав цокіт її каблучків, потім стукіт у двері. Люба відволіклася від комп’ютера і пішла відкривати.

-Ну як я? – влетіла в її квартиру подруга.

Вона безцеремонно пройшла до кімнати, крутнулась перед подругою.

-Оксано, ти як завжди гарна, – оцінила її Люба.

-Іду шукати кохання, – блиснувши очима, повідомила подруга. – Хочеться на вихідні щось новеньке.

-А Валерій?

-Він – у минулому.

-Тобі вже сорок, – жартівливо обурилася Люба. – А поводиться, як дівчисько.

-Мені всього сорок, тому й поводжуся, як дівчисько, – відпарювала подруга. – До речі, тобі теж сорок, а ти замість шукати щастя, тільки мрієш про нього.

-Гаразд, йди за своїм щастям! – махнула рукою подруга. – Не забудь, що в мене завтра день народження.

-Звісно! Заодно тобі подаруночок придивлюся.

Подруга пішла, а господиня тяжко зітхнула:

-Вже сорок один виповниться. Донька вийшла заміж та в обласний центру поїхала. Завтра субота, посидимо з Оксаною. Вона весь день про свої любовні пригоди розповідатиме. У неділю навіть не знаю, чим зайнятися. У понеділок на роботу, і там усі будуть про своїх чоловіків говорити, а я уткнуся в папери і слухатиму їх.

Оксана поклала біля каси на прилавок три апельсини, а сама не відводячи погляду стежила за чоловіком, який стояв у невеликій черзі в сусідній касі.

-Вам потрібний пакетик? – запитала касирка.

-Ні, ні!

-Який пакет? – подумки посміхнулася Оксана. – Все має бути як у кіно.

Вона відійшла від каси, продовжуючи спостерігати за чоловіком. Те, що той був неодружений, вона навіть і не сумнівалася.

Ось і він відійшов від каси і попрямував до виходу, але вона вийшла перед ним, ніяково тримаючи в руках свою покупку. Оксана спустилася по сходах і раптом різко зробила крок убік.

Далі все сталося, як у кіно. Апельсини опинилися на підлозі.

-Ой, вибачте! – сказав чоловік.

Обоє кинулися їх збирати. Їх погляди пересіклися. Якщо Оксану запросили б зніматися в кіно, цей епізод вона зіграла б краще за будь-яку актрису.

-Вибачте! – ще раз повторив чоловік, подаючи їй апельсини.

-Спасибі! – зніяковіло опустила вона очі.

Чоловік кивнув головою і… пішов.

-Невже такі невдахи на світі бувають? – подумала Оксана і пішла в іншу сторону.

Один апельсин знову опинився на землі, тепер вже по-справжньому, ненавмисно.

-Вибачте ще раз! – почула вона голос за спиною. – Можна я вас проведу, а то вам незручно нести без пакета.

-Спасибі! – безцеремонно поклала Оксана свої апельсини в його пакет.

Оксана всю дорогу вмикала свою чарівність, намагалася застосувати свої жіночі хитрощі. Марно!

-Такого я вперше зустрічаю! Як я могла помилитися? – думала жінка.

Вони підійшли до під’їзду:

-Дякую, що провели! – з відвертим сарказмом у голосі сказала Оксана. – Я прийшла.

-До побачення! – кивнув головою чоловік, повернувся і пішов.

Неділя. У подруги день народження. Подарунок куплений. Залишилося причепуритися. Чомусь їй згадався вчорашній кавалер.

-Те, що він не одружений, я не сумніваюся. Так само не сумніваюся, що дружина пішла від нього. Я такого і дня б не витримала. От Любі він, мабуть, підійшов би. Сиділи б разом і про кохання б розмовляли, – міркувала Оксана

Оксана чепурилася перед дзеркалом, як раптом пролунав дзвінок у двері. Оксана відкрила двері і ахнула. На порозі стояв вчорашній знайомий!

-Вибачте! Так-сяк вас знайшов… Ви апельсини у мене в пакеті залишили.

-Не варто було б і турбуватися, – з тим самим сарказмом відповіла жінка. – З’їли б – та й все.

-Ну, як… Так не можна, – пробурмотів чоловік.

І раптом в Оксані виникла приголомшлива ідея.

-Тебе як звуть? – запитала вона усміхнувшись.

-Михайло.

-Мене – Оксана.

-Дуже приємно! – на обличчі чоловіка було здивування.

-Михайлику, ти не поспішаєш?

-Ні.

-Розумієш, у моєї подруги день народження. Ходімо зі мною!

-Ну, не знаю… Незручно… А подарунок?

-Подарунок у мене є?

-Ну добре!

Іменинниця відчинила двері.

-Люба, я не одна, – підштовхнула вона чоловіка вперед. – Знайомся – це Михайло!

-Дуже приємно! – кивнула головою господиня, не відводячи погляду від чоловіка. – Люба.

-Михайло, – чоловік злегка кивнув.

-Ой, що ми стоїмо у дверях? – схаменулась господиня. – Проходьте! Проходьте! Сідайте за стіл!

Люба побігла на кухню. Чоловік підійшов до дзеркала і пригладив волосся, що викликало у його супутниці хитру посмішку.

Усі сіли за стіл. Оксана, з подивом побачила, що очі та губи у подруги підфарбовані. Коли вона встигла? Приховуючи посмішку, вона нахилилася і шепнула на вухо чоловікові:

-Тост скажи!

Той бадьоро підвівся, ще раз пригладив волосся:

-Люба, ти дуже гарна, – видно було, що він хвилюється. – Будь такою завжди!

-Спасибі! – збентежилася іменіниця.

Через півгодини Оксана з задоволенням відзначила, що подруга напрочуд весела і не відводить погляду від чоловіка, той теж усміхається, і перейшла до другої частини свого плану. Взяла з кишені телефон:

-Ой, вибачте, дочка дзвонить!

Вона вибігла на кухню і, ледве стримуючи посмішку, хвилин п’ятнадцять говорила сама з собою.

Оксана повернулась і здивовано побачила, що її відсутності особливо ніхто і не помітив:

-Люба, Михайло! Дочка дзвонила. Їй потрібно терміново відсканувати документи. Вибачте! Я на півгодини відійду.

-Гаразд! – кивнула іменинниця, не приховуючи щасливої ​​посмішки.

Проходивши добру годину з кута в кут своєю квартирою, Оксана не витримала і спустилася до подруги.

-Ти вже прийшла? Так швидко? – мимоволі вихопилося у іменинниці.

І тут, схоже вперше в житті, Оксана зрозуміла, що вона тут зайва. Ледь стримавши посмішку, вона зробила серйозне обличчя:

-Ще раз вибачте! Дочка зараз подзвонить. Маю вас знову залишити. Не ображайтеся!

-Добре, добре! – закивала головою подруга.

Оксана повернулася до своєї квартири і… Лягла спати. Перед очима стояло радісне обличчя подруги. Так добре стало в неї на душі і зі щасливою усмішкою вона заснула.

Наступного ранку, ледве прокинувшись, Оксана швидко вмилася і побігла до подруги.

Щойно подруга відчинила двері, як пішли питання:

-Ти одна?

-Звісно, ​​одна! – Люба знизала плечима. – З ким же мені бути?

-А з Михайлом, що посварилися?

-Чому посварилися? – обличчя осяяла мрійлива посмішка. – Ми з ним домовилися сьогодні зустрітись.

-Як у вас все повільно …

-Оксано, ти не ображаєшся?

-На що? – не зрозуміла Оксана.

-Ну, Михайло з тобою прийшов… А потім зі мною…

-Ой, Любо, яка ж ти! Я тобі спеціально подаруночок приготувала. Спеціально пішла, – похитала головою. – А ви навіть і не помітили.

-Оксано, що ти авантюристка я добре знаю, – закрила вона рота рукою, щоб не розсміятися. – Коли він почав розповідати про апельсини, які ти залишила у його пакеті. Як він тебе проводжав. Тут все, як звичайно. Але коли він розповідав, як приніс тобі апельсини, а ти покликала його на мій день народження, я все зрозуміла.

-Сподіваюся, ти не образилася?

-Звичайно, ні, – і тільки тут вона схаменулась. – Що ми в коридорі стоїмо? Пішли чай пити!

За чаєм, добрих пару годин, Люба з натхненням розповідала, який Михайло розумний і цікавий чоловік. Нарешті, схаменувшись вона глянула на годинник:

-Ой, ми ж з ним домовилися о першій годині зустрітися.

-Гаразд, Любо, я пішла! Щасливого побачення!

-Дякую за подаруночок! Тільки ти йому про це не кажи!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.