– О, які люди! – з нacмiшкoю простягнув чоловік, побачивши стару знайому. Жінка здpигнyлacя і впустила з рук упаковку морозива. – Погано виглядаєш, подруга. Не нафарбована, в якихось страшних спортивних штанях … Зі мною ти собі подібного зовнішнього вигляду не дозволяла.
– Ви помилилися, – вимушено посміхнулася Аліса, виглядаючи когось біля кас.
– Ні, я не помилився, моя дорога Аліса, – чоловік підійшов ближче, підняв пачку морозива і сунув в руки розгубленій жінці – Як я можу тебе з кимось переплутати? Все-таки п’ять років разом прожили.
– Я вас не знаю, – спробувала обійти його жінка, але він її не пропускав.
– Досить вести себе як дитина. Хіба ти за мною не скучала?
Аліса щосили намагалася тримати себе в руках. Звичайно, вона знала цього чоловіка. Іван. Колись вона збиралася за нього заміж, була призначена дата церемонії, замовлений ресторан … Але за тиждень до весілля жінка не вчасно прийшла додому і побачила, що її благовірний не нудьгує. Потім виявилося, що ця дама була далеко не першою.
– Ви до всіх жінок пристаєте, чи мені одній так пощастило? – єхидно запитала Аліса, складаючи руки на грудях. – Хіба у вас немає дружини?
– О, я радий, що ти запитала, – посміхнувся Іван, задоволений реакцією колишньої подруги. – Я одружуся через місяць. Дай мені свою адресу, і я надішлю тобі запрошення.
– Обійдусь без такого щастя, – нарешті, Аліса побачила потрібну їй людину і помахала рукою, привертаючи його увагу.
– А ти, як я бачу, одна? Не шкодуєш про поспішне рішення? Зараз жили б разом, може, дитину б завели …
– Дитина нe coбaкa, щоб її заводити, – різко відповіла Аліса і ніжно посміхнулася людям, які наближалися до неї. Маленька дівчинка, двох рочків, не більше, тягнула до неї свої ручки.
– Щось трапилося? – запитав чоловік, передаючи дівчинку матері.
– Та ні, Андрію, все добре. Ось морозиво для Ані вибирала. – Аліса поправила шапочку дочки. – Ви м’ясо вибрали? Чи в інший магазин їхати доведеться?
– Поїдемо в інший, тут все вже розхапали. Пора шашликів, що сказати.
– Е, почекай, ми ще не договорили, – втрутився в розмову Іван, якому не сподобалося, що його ігнорують.
– А ви, вибачте хто? – здивовано подивився на нього чоловік, який підійшов до Аліси. – І що вам потрібно від моєї дружини?
– Нічого, людина просто помилилася, – поспішила втрутитися жінка, не бажаючи продовжувати розмову. Їй хотілося піти якомога далі і забути цю людину, як страшний сон.
– Зачекай, – раптом посміхнувся Андрій, розглядаючи “перехожого”. – А це випадково не твій колишній? Ну, той, який прямо перед вашим весіллям в спальню іншу бабу притягнув? Тоді я повинен сказати тобі спасибі! Якби ти не виявився таким муд*ком, я б ніколи з дружиною не познайомився! Так що, спасибі, мужик!
Андрій спеціально говорив голосно, бачачи, що до їхньої розмови прислухаються інші покупці. Деякі з них явно знали Івана, і тепер тихенько посміювалися над його почервонілим обличчям. Особливо уважно слухала ефектна блондинка з пакетом яблук в руках.
– Оля, – протягнув Іван, помітивши в натовпі свою наречену, – це було давно і не правда! Я люблю тільки тебе і ніколи тобі не зраджував!
Андрій задоволено дивився в слід парочці, яка швидким кроком покидала магазин. А потім обійняв свою кохану дружину за талію, поцілував в щічку донечку і запитав:
– Ну що, поїхали в інший магазин? Шашликів хочу cтpaшнo …