Ніна йшла в магазин і проходячи повз будинок тітки Шури, побачила таку картину: тітка Шура на городі присідає.
Їй стало цікаво і вона підійшла ближче. І нарешті роздивилася, що та робить. Тітка Шура, стараючись, присідала біля кожного кущика вже підрослої капусти і щось шепотіла.
Ніна гукнула:
-Тітко Шуро, ви що там робите?
Та, крекчучи підійшла і тримаючись за поперек, пояснила:
-Та дід мій сьогодні зайшов на город і каже, що щось, Шурка, капуста у нас якась квола. Треба бабин метод застосовувати. До слова, у бабці капуста завжди на заздрість всього села була. Велика, пружна. Я в нього запитую, а ти прям знаєш? Він мені так впевнено: “Звичайно знаю, це наш сімейний секрет…”.
-Ну і що за секрет? – стало цікаво Ніні.
-Та нічого особливого. Треба біля кожного кущика присісти і сказати: “Рости капуста, як я ззаду, і більшою”. А я тільки близько п’яти штук і встигла. Ноги трусяться і спина болить. І як бабці, це вдавалося? – здивовано подивилася вона на Ніну.
А та вже реготала, до сліз.
-Тьотю Шуро, ви що не зрозуміли чи що? Він же над вами пожартував так!
Та взялася за голову.
-Точно, Ніно! Він же все життя наді мною так. З самої молодості. Не віриш? Слухай. Коли я в дівках була, він на мою голову закохався в мене. А сказати прямо не може, соромиться. Ось і став він з мене жартувати. А за мною тоді Вітя бігав, не рівня моєму веселуну. Зараз в області живе, на заводі начальником працював до пенсії.
Значить, тільки но мене Вітя обняв, а тут цей з витріщеними очима.
“Сидиш, – каже, – обнімаєшся? А там твоя мамка з лозиною все село оббігала. Каже, ти худобу забула зачинити і вони всі куди попало розбрелися”.
Я бігом додому. Трясуся вся. Заходжу в будинок, а вони після лазні чай п’ють. І мама мені здивовано, ти шо доню так рано з гулянки? Ох і злості у мене потім на Ваську було. Думаю зустріну, насварю.
Тут вона замовкла. Ніна в нетерпіння торкнула її за руку.
-І що далі? Насварили?
Тітка Шура махнула рукою.
-Та де там. На наступний день підходжу до клубу, а він переді мною голосити почав:
“Прости мене! Вибач. Це я Вітьку від тебе рятував. Його вдень джміль за язик хапнув. А раптом ти б до нього цілуватися полізла?”
І зареготав. А мені так соромно стало. Це зараз все відкрито робиться. А раніше ? Мати б дізналася про мої посиденьки, я тиждень сидіти не змогла б. Я схопила якусь лозинку і за ним. Так пів села і пробігли. Я видихалася і від образи заплакала.
А він побачив, що я плачу, до мене підійшов і серйозно каже:
“Чекай завтра сватів. Одружитися з тобою хочу.”
Я лозинку кинула і кажу, йди звідси, наречений, поки я батькові не поскаржилася. Він тобі покаже, як над дівчатами сміятися. І додому пішла. У клуб повертатися соромно було, засміють. Вдома нікому нічого не сказала. Думала пожартував він. Але ж ні. Сиджу я в кімнаті своїй, одяг штопаю, сестра забігає.
Шурка, тебе сватати прийшли. Я питаю, хто? Васька, каже, Пархоменко. Тут і мама зайшла і ну на мене сваритися. Чому промовчала і що їм тепер говорити. А на мене злість найшла, ну думаю, зараз відіграюся. Виходжу до сватів і кажу, вийду за нього, якщо він на той бік річки перепливе. А сама знаю, що він води, боявся.
-А він побілів, як полотно і каже, заради тебе все зроблю. Рідня його давай кричати, мовляв не треба, пішли звідси, іншу знайдемо.
А він до річки. Всі слідом за ним. Я йти не хотіла, але мама мене мало не за комір потягла і сичить мені так в вухо. Дивись, щоб все добре було, краще зупини його. А я ні в яку. Ні, кажу, це йому за всі жарти наді мною.
І тітка Шура зітхнула.
-І що переплив? – із захопленням запитала Ніна.
-Аякже, – посміхнулася тітка Шура. – На човні з мотором. Я ж не уточнила, як саме. Так і вийшла заміж. Перед усіма ж умову поставила. А на весіллі що виробив? Голову нашого перед усіма вважай зганьбив. А він у нас такий строгий був, нікому спуску не давав, недолюблювали його, якщо чесно.
Так суджений мій примудрився йому веселому вже конкурс частівок влаштувати. Ми і не знали, що наш керівник стільки слів таких знає нехороших. Реготали всі. До речі потім до нього стали краще ставиться наші сільські.
-Ох, і забалакалася я з тобою, Ніна. Треба обід готувати, жартівника свого годувати. Ну я зараз його поганяю. Пошлю в погріб, нехай мені звідти картоплю витягне. І нехай не скаржиться.
Тут на ґанок вийшов дядько Василь і крикнув:
-Ну, що, Шурка, обряд провела? – і засміявся. Вона показала йому кулак:
-Стривай но, дай тільки в хату зайти. Я тобі покажу обряд.
Дядько посміхнувся в вуса.
-Нінко, а ти чого? З Шуркою цікавіше ніж з чоловіком? – запитав він.
-А причому тут мій Микола? – здивувалася вона. Чоловік у неї працював на заробітках. Місяцями не було вдома.
-Як же ж, він у тебе, дві години тому приїхав, а ти ляси тут точиш, – з усмішкою сказав Василь.
Ніна схопилася.
-Ну, будьте здорові, тітко Шуро. Побіжу, а то голодним мабуть приїхав.
І вона розвернулася в сторону дому. Йде, поспішає. І тут раптом подумала. А як він дізнався, що Микола приїхав? Адже він з дому не виходив. Та ще й казав, що тільки через тиждень буде.
-От же ж талант у людини. Йому б у цирку виступати. Гаразд дружину свою, але мене не д*рну жінку, так розвести, – вголос сказала вона і засміялася. – Жартівник, щоб йому добре було!
-І забувши про магазин, Ніна пішла додому.