Наталя прибирала зі столу у літній альтанці після вечері, як раптом дзенькнув телефон її чоловіка Дмитра.
Втомився сьогодні її чоловічок, останнім часом його бізнес розвивався семимильними кроками.
З роботи чоловік приходив дуже виснажений. Ось і зараз після ситної вечері він солодко заснув просто на гойдалках у саду їхнього величезного будинку.
– Бідненький мій, – з любов’ю подумала жінка.
Важко утримувати сім’ю з дев’яти людей. Сини хоч і дорослі вже, обом під тридцять, але зірок з неба не хапають.
Жінок обоє під батьківський дах привели. Добре що десять років тому на восьми сотках вони збудували сучасний будинок на три поверхи з мансардою.
Із затишним садом, повним фруктових дерев, ягідних кущів, запашного бузку, барвистих клумб з квітами – улюбленцями господині.
Троє онуків завжди під наглядом бабусі. Роботу сини знайшли не поагну, але й не грошову.
Просиджували штани в офісі від дзвінка до дзвінка. Потім розважалися. То тренування у них, то більярд, то в кафе з друзями.
Періодично дружин на курорти возили. Випещені, спортивні, розумні, але з лінню були у них з Дмитром хлопці. Але ж гарно жити їм не заборониш. А чому ні?
А Наталі все в радість. Водить старшу онучку Галинку до школи, та вже другий клас через тиждень закінчує.
Дорогою пустунів Ігорчика та Оленку до дверей садка доведе. Сама в магазин, чи на ринок по продукти.
Дмитрик любить, щоб щодня обід та вечеря були свіженькими та різноманітними. Хазяїн! Має право.
А їй хіба важко, якщо вона майже десять років не працює.
Поки на кухні порається, підходить час Галочку з занять зустрічати. Нагодує, уроки зроблять, та й на прогулянку вирушають, малечу із садка забирати.
А вдома вже й уся родина після роботи на стіл голодними очима поглядає. Невістки у Наталі красуні, одна рекламною діяльністю займається, друга – економістка, за Наталчиним мірками – начальниця.
Зачіски, манікюр, педикюр, вбрання нових з колекцій.
Доходу Дмитра на примхи всієї родини вистачає.
Пощастило їй, такого чоловіка собі відхопила тридцять років тому: і гарний, і розумний, і заповзятливий. Все в них у сім’ї солодко, та гладко.
Сама Наталя диплом про вищу освіту теж мала. Але за фахом жодного дня не працювала.
Заміж – у вісімнадцять, вони з Дмитром в школі в паралельних класах навчалися, ще сидячи за партою кохання почали крутити.
В університеті на вечірньому відділенні науки осягала, поки в декретах сиділа, та хлопчиків виховувала.
Попрацювала потім трохи на касі у продуктовому магазині біля будинку. А тут Дмитро в гору пішов, копійка в хаті зʼявилась.
Будівництво розпочали прямо на дачній ділянці. Цей район незабаром обіцяли в офіційний статус житлового фонду перевести. Тож прописка на новому місці була гарантована.
Від думок про щасливе життя Наталю відволік ще один наполегливий звук телефона Дмитра.
По чужих телефонах лазити вона не звикла, а тут мобільник випав з кишені чоловіка і світив екраном у траві біля гойдалок.
Втомлений Дмитро спав, і вона взяла його телефон в руки…
Повідомлення чоловікові надійшло від абонента з дивним ім’ям – «Мрія».
Наталя відкрила повідомлення і аж присіла від несподіванки.
«Коханий, дякую за чудові слова, за твою ласку, та ніжність», – прочитала Наталя.
Жінка не вірила своїм очам.
Вона перечитала «листа» ще раз, а потім уже не могла відірватися від листування чоловіка з цією таємничою «Мрією».
«Ти моя Мрія, моє щастя, моя королева…»
«Рахую секунди до нової зустрічі…»
«Мрію торкнутися тебе хоча б кінчиками пальців…»
«Люблю так, як нікого ніколи в житті…»
Наталя зрозуміла, що якщо прочитає ще хоча б рядок, то не витримає. Її світ, створюваний десятиліттями, руйнувався, перетворювався на уламки…
До глибини душі вразило не те, що у її чоловіка була коханка Мрія, а те, що самій Наталці за понад тридцять років, він ніколи не говорив нічого подібного!
У списку контактів вона була підписана як Натка.
У молодістю, ще коли вони зустрічалися – Наталя.
Або потім: “Ну, ходи сюди, дружино моя законна!»
Вона й близько не підозрювала, що її чоловік ледь не справжній письменник!
Наталя подивилася на годинник – ще не було й десятої вечора.
Вона натиснула кнопку виклику абонента Мрія прямо з телефону чоловіка.
Через кілька секунд мобільник відповів їй дуже добре знайомим голосом! Це була сусідка та її найближча подруга Алла!
– Що, коханий, твоя посуд миє, а ти на подвір’я втік? Я так сумую, а ти тільки зараз зміг відповісти…
Наталя обімліла. Вона читала в жіночих романах та в серіалах бачила сюжети про подвійну зраду… З нею ж таке точно не могло статися… Чи вже сталося?
Поклавши слухавку, вона майже спокійно поклала телефон поряд зі сплячим чоловіком.
Швидко, з якоюсь злістю перемила і перетерла посуд.
Коротко відповіла на запитання сина та старшої онучки, що дивилися на кухні мультики, майже не тямлячи про що вони запитують.
Спати Наталя лягла у мансарді, але заснути так і не змогла. Віхи дружби із сусідами все перебирала подумки…
…Перетнулися вони на сорокарічному ювілеї у спільних знайомих.
Їх тоді за столик учотирьох на банкеті посадили.
Веселі від ігристого, вони ділилися новинами. Дмитро сімейне гніздечко тоді щосили будував, а Алла та її чоловік Сашко – ділянку під такий самий великий будинок шукали.
Далі як по маслу справи пішли. Сусіди за парканом Дмитра та Наталі раптом будуватися передумали, шукали покупця на ділянку.
Один телефонний дзвінок, і все вирішилось – Аллі та Сашку – землі шість соток, а Дмитру та Наталці – нові хороші сусіди.
У дружбу обидві пари кинулися із головою. Старі приятелі Наталі та Дмитра навіть ображалися:
– Зовсім ви нас закинули, раніше кожних вихідних зустрічалися, а тепер ви іншими захопилися не на жарт.
А четвірці сусідів і справді більше ніхто не був потрібен на цій Землі. Жили тепер як одна велика родина.
На свята та дні народження, вечеряти у Дмитра та Наталі збиралися, їй було не важко ще дві тарілки на стіл поставити.
У вихідні строго до другої родини в гості. Сашко – великий майстер по барбекю, треба ж Наталці від куховарства дати відпочити.
Набридне вдома – вибираються в ресторані посидіти. У відпустку тепер тільки разом, один без одного ні одне питання не вирішували.
Доросла донька Алли та Олександра, до того часу закінчила школу і поїхала вчитися в інше місто, додому навідувалася тільки на великі свята.
Алла і Сашко теж мали свій бізнес вдалий, так що заздрості між двома родинами не було.
Не друзі, а щастя суцільне…
…За вікном розвиднілося. Наталя звично поставила для всіх сніданок на столі, відвела онуків по дитячих закладах, зателефонувала Дмитру, щоб терміново приїхав додому.
Знала, що о десятій ранку сусіди ще вдома, буде можливість поговорити відверто.
Зателефонувала Аллі та Саку, попередила, що заглянуть до них ненадовго.
Поки Алла метушилася біля кавомашини, готуючи всім ароматний напій, а Сашко діставав з шафи коробку з цукерками та печиво, Наталя ненароком попросила у Дмитра його телефон.
Послалася на те, що свій вдома забула поспіхом.
Коли всі посідали за стіл на веранді, Наталя байдужим тоном повідомила, що має невеличке оголошення…
А потім вона встала і повільно, голосно зачитала присутнім листування чоловіка з Аллою.
Дмитро в першу мить скочив, намагався забрати у неї телефон, але вона так на нього подивилася, що той одразу знітився.
Алла нервово смикала серветку, а Сашко чомусь посміхався.
Закінчивши, Наталя резюмувала:
– Я думаю, всім зрозуміло, що нашій дружбі кінець. Як бути зі своєю сім’єю – я розберуся окремо, а вас на своєму порозі, щоб я більше не бачила. Побачу на вулиці, на інший бік перейду. Спробуєте з членами моєї родини заговорити – влаштую сварку на все селище.
За квадратним столом сиділи мовчки четверо людей, і кожен думав про щось своє…
Наталя встала з–за столу і важкою ходою пішла в бік будинку.
Чи пройде все з часом, одному Богу відомо, а поки що вона повільно брела до своєї хвіртки і тихо плакала…
Немає більше Наталі… Скінчилася вона…