Люба та Сергій прожили разом 30 років. І розлучились.
Колись вони навчалися в одному класі. Потім Сергій пішов служити, Люба чекала на нього. Коли повернувся, зіграли весілля. Виїхали зі свого села до великого міста. Один за одним народилися сини.
Заочно закінчили університет. Люба на технолога вивчилася. Сергій – на інженера-конструктора. Через якийсь час він обійняв керівну посаду. Купили простору квартиру у новому будинку. Жили добре. Вже стільки років.
Сини давно оселилися окремо від батьків. Одружуватися, щоправда, не поспішали.
Роки за 2 до розлучення Люба раптом зрозуміла, що втомилася. Ну, ось зовсім немає сил. Все в чоловікові дратує, стосунки радості вже не приносять, а лише обтяжують. Їй так захотілося спокою. Прийти з роботи і лягти на диван з книгою. А не бігти на кухню готувати чоловікові вечерю.
Та навіть справа не у вечері. Сергій сам часто готував їжу. Любі хотілося прийти з роботи додому… у порожню (без людей) квартиру. Хотілося спати окремо, їсти окремо, жити окремо.
Ніхто їй не потрібний. Їй і одній добре. Ось одружуться сини, онуки підуть. Буде з малюками возитися у вільний час. Хобі собі якесь знайде. Може, малювати почне.
А Сергій… Дратує.
***
Якось, незадовго до розлучення, у неділю спекотного літнього дня до Люби приїхала в гості подруга Соня. Вона жила на іншому кінці міста, і тому вони бачилися дуже рідко.
Двері відчинив Сергій:
– Ой, кого я бачу! Привіт, Соня!
– Привіт, Сергію! Як ви тут?
– Чудово ми!
До коридору вийшла Люба:
– Привіт-привіт, моя хороша! Проходь! Сумую за тобою.
Жінки обнялися та пройшли до вітальні. Зручно розташувавшись на дивані, почали розповідати один одному новини. Багато нагромадилося, давно не бачилися.
До кімнати зайшов Сергій. У руках він ніс дві чашки.
– Дивіться, каву вам зварив.
– Дякую, Сергію! – радісно посміхнулася Соня.
Поставивши чашки на столик, Сергій вийшов з кімнати, але знову зазирнув у двері:
– Дівчатка, ви відпочивайте. А я вам зараз обід зроблю.
Коли чоловік зник за дверима, на обличчі Люби проступило роздратування:
– Дістав вже… Поговорити спокійно не дасть.
– Ви посварилися? Чого ти така зла?
– Ми не посварилися. Просто набридли один одному за стільки років.
– Ну знаєш, я б не сказала, що ти Сергію набридла. Не схоже. Тож говори за себе.
– А я й кажу – набридло все.
Соня була здивована словами подруги. Що таке говорить? Адже все гаразд було! Вона знала Любу та Сергія вже багато років. Це була дуже міцна родина. Сергій всі роки крутився, добре заробляв. Люба і діти ніколи нічого не потребували. І він дуже любив свою дружину. Соні здавалося, що Люба теж його любить.
Що ж сталося?
Невдовзі Сергій покликав дружину з гостею за стіл. Вони розмістилися на кухні та почали обідати.
Соня дивилася на стіл і дивувалася. Все красиво розставлене, серветки, сервірування. Смачна їжа приготована та подана чоловіком. З любов’ю. Але Люба сиділа і хмурилася.
Майнула неприємна думка, що вона… якась невдячна, чи що. Соня зніяковіла. Ніколи раніше вона не думала так погано про Любу. Настрій різко зіпсувався.
Соня щосили намагалася не засуджувати подругу. Але непрохані думки так і крутились у голові. І чому, думала вона, у житті так відбувається? Ті, хто у шлюбі живуть із порядними та добрими людьми, чомусь впевнені, що й скрізь так.
Люба весь обід продовжувала хмуритися. Хоч би що казав Сергій, вона була з ним не згодна. У результаті вони посварилися через сина. Сергій щось сказав, Люба заперечила. Тому що він не правий, батько не повинен так говорити про свою дитину.
Коли чоловік спробував заперечити, що син вже давно не дитина, Люба не витримала і насварилася на чоловіка.
Соня зрозуміла, що їй час додому. Люба вийшла проводити її. Вони повільно йшли до автобусної зупинки.
– Люба, послухай мене. Так не можна! Ти не права! – Соня спробувала напоумити свою подругу.
– Мені начхати.
– Та що з тобою!
– Втомилася.
– А ви… спите разом?
– Ні.
– Давно?
– Вже рік.
– Ти розумієш, що так і до розлучення недалеко?
– І добре. Розлучуся.
***
Минуло 5 років.
Після розлучення Сергій пішов з однією валізою. Нічого не взяв, все залишив Любі. Тільки машину забрав, у Люби все одно не було прав, вона не водила.
Жив Сергій тепер у квартирі, що залишилася від його матері.
Колишнє подружжя продовжувало спілкуватися. І досить добре. Сваритись зовсім перестали. Сергій часто дзвонив Любі, питав, як справи, чи не треба чогось.
Люба була буквально щаслива тепер. Вона жила так, як хотіла. І все було гаразд. Поки одного разу дещо не сталося.
***
Якось під Новий рік у гості до Люби приїхала Соня. Подруга теж розлучилася. Через 2 роки після неї, проживши у шлюбі 27 років.
Люба добре знала чоловіка Соні. Вони раніше часто разом свята відзначали. Якось навіть з’їздили на море двома родинами. Діти маленькі ще тоді були.
Коли Соня сказала їй, що розлучається, Люба дуже здивувалася. Вона жодного разу не чула від подруги жодного поганого слова про її чоловіка. Як так?
Але Соня не хотіла говорити на цю тему: Ти розлучилася, і я розлучилася. Тобі все набридло, і мені все набридло». Люба не стала чіплятися до неї з подальшими розпитуваннями.
Але цього разу вони розмовляли. Сиділи на кухні, пили чай. І раптом Соня сказала:
– А пам’ятаєш, як Сергій нам обід приготував? Ми тут втрьох сиділи… Ти ще тоді потім сказала мені, що хочеш розлучитися.
– Пам’ятаю.
– Як тобі тепер живеться одній? Не сумуєш за ним?
– Пфф … Скажеш теж, – Люба з подивом подивилася на подругу. – Чому запитуєш?
– Просто згадала твого Сергія.
– А ти сама? Не сумуєш за своїм колишнім? – Люба підморгнула.
– Я? – Соня не посміхалася. – Хочеш, я розповім тобі, як жила зі своїм чоловіком?
– Розкажи.
Розмова затяглася до півночі. То була субота, і Соня залишилася ночувати у подруги. Вона багато чого їй розповіла того пізно ввечері, багато що згадала.
Заміж Соня вийшла зарано. Народила двох дітей. І тут її мами несподівано не стало. Батько відразу ж одружився з іншою жінкою.
По суті Соня залишилася зовсім одна з маленькими дітьми на руках. Її чоловікові було абсолютно байдуже, як поруч із ним живеться його дружині та малюкам. Головне, щоб йому було добре.
Згадала Соня і про те, як іноді їй не було чим годувати дітей. Часи важкі були. А чоловік у цей час потай підкріплювався у гаражі ковбасою, купленою на заховані від дружини та дітей гроші.
– Чому ти мені ніколи про це не розповідала? – Вигукнула Люба.
– Я нікому не розповідала. Навіть собі, – відповіла Соня.
***
Вранці подруга поїхала додому, а Люба цілий день не могла знайти місця. І думала тільки про те, яким добрим чоловіком був їй Сергій. Як він любив її! Як добре вона жила з ним!
І як взагалі вони розлучилися! Чому? Минув час, і тепер Люба не могла згадати жодної серйозної причини їхніх сварок. Все якісь нісенітниця.
Увечері вона зателефонувала Сергію. Зазвичай сама ніколи йому не дзвонила. Першим завжди дзвонив він. Але цього разу Люба не дочекалася і сама набрала номер:
– Привіт.
– Привіт. Сталося щось? – у голосі Сергія була тривога.
– Ні.
– А чому ти дзвониш?
– Просто. Не можна?
– Звичайно можна. Дзвони у будь-який час.
Вони трохи поговорили. Потім Люба обережно запитала:
– Сергію, а давай цього разу Новий рік разом зустрінемо? Я до тебе приїду чи ти – до мене.
– Ні, Люба, давай ти до мене 2-го числа приїдеш, добре? Погуляємо, можемо до кав’ярні сходити.
Люба мовчала. А в її душі піднялася ціла буря почуттів та емоцій. Адже вона ніколи навіть не замислювалася про те, що в Сергія може після розлучення хтось з’явитися. Їй самій ніхто не був потрібен, вона думала, що й у Сергія так само. А виявляється, ось воно як…
– Люба! Алло! Ти мене чуєш?
– Чую.
– Чому мовчиш? Думав, із зв’язком щось.
– Ні, все добре. Я спати піду. Надобраніч.
– Давай надобраніч. Дзвони.
***
Після того, як Сергій відмовився зустрічати з нею Новий рік, Люба зрозуміла, що у нього хтось є. Жінка!
А чого вона дивується? Після розлучення 5 років минуло! Звичайно, він має з ким Новий рік зустріти. І 55 років йому зовсім не старість.
Він не один? Як же так, га? Не може бути! Він любить її – Любу! Все своє життя любив і зараз любить.
Вона боротиметься за нього!
Далі події почали розгортатися взагалі непередбачувано. І для Сергія, і для його колишньої дружини.
Люба почала робити відчайдушні спроби зблизитись із Сергієм.
А Сергій спершу розгубився. Він ну ніяк не очікував від Люби такого. У нього в душі вже все пройшло. Спочатку йому було дуже тяжко. Але поступово Сергій звик до самотності та заспокоївся. А рік тому в нього з’явилась Катя. Наче друга молодість прийшла. І життя набуло нового сенсу.
Любу він не залишав без допомоги і доброго слова. І не залишить ніколи. Зрештою, вона мати його дітей. І вони стільки років прожили разом. І добре ж жили! Він взагалі не зрозумів, чому розлучилися.
Люба робила все можливе та неможливе, щоб знову зійтись із чоловіком. І настав момент, коли у Сергія таки з’явилася думка повернутися до неї.
Він довго про це розмірковував.
Не скажеш, що він переживав повторити помилки минулого. Не було помилок у його минулому, що стосувалося шлюбу з Любою. Вони добре жили, дітей виростили. І після розлучення зберегли добрі стосунки. У чому він схибив? Просто так склалося його життя. Не можна взяти і назвати своє життя помилкою лише тому, що інша людина не забажала бути завжди поруч.
Але якщо він зараз покине Катю, то це вже точно буде найбільшою помилкою у його житті.
І Сергій вирішив все залишити як є.
———————
У цій життєвій історії, на мій погляд, велику помилку зробила Люба. Хоча, можливо, я й не права.