– Привіт Таня! – дуже чемно привіталася сусідка, коли Таня відчинила їй двері. – Скажи, будь ласка, а твій чоловік із відрядження скоро приїде?
– Доброго дня. – Таня навіть розгубилася від такого питання. Чоловік у неї був будівельником, тому вона й сама іноді не знала, коли повернеться її чоловік. – А що таке?
– Та нічого такого. Просто хочу вас із чоловіком запросити до мене на ювілей. То коли він приїжджає?
– На ювілей? – Таня розгубилася ще більше. З цією сусідкою вони лише зустрічалися на сходовому майданчику, і то дуже рідко. – Нас? З якого дива?
– Як це з якого? – Сусідка посміхнулася. – Так ви ж мої найулюбленіші сусіди.
– Ми? Улюблені? – Тані здалося, що ця жінка їх з кимось плутає. – Але ж ми з вами майже не спілкуємося. Ми у вас і в гостях жодного разу не були. Та й ви у нас теж.
– Ну і що? – засміялася сусідка. – Подумаєш, не були. Але ж ми живемо з вами поруч. Нас лише одна стінка роз’єднує. Тому я про вас із чоловіком вже давно все знаю.
– Як це все про нас знаєте? В якому сенсі?
– Знаю вас досконало, – Сусідка засміялася ще голосніше. – А що ти дивуєшся, Таня? Я навіть знаю, що любить твій Вовлодя на сніданок їсти і на вечерю.
– І звідки це ви знаєте?
– Так Володя ж у тебе он який голосисий. Як вранці встане, то тільки його в усьому домі й чути. І ввечері він також голосно розмовляє. Ось ліворуч від мене сусіди, ті дуже потайливі. Говорять між собою так тихо, нічого від них не почуєш. Хоч це й хрущовка. А твій як вигукне, так і хочеться одразу йому честь віддати. – Сусідка раптом схаменулась. – Жартую-жартую.
– І що ви ще знаєте про нас? – насупилась Таня.
– А все. Яка у вас зарплата, в якому банку гроші бережете, куди дітей відпочивати возите. А пісні улюблені вашого чоловіка я всі напам’ять вивчила. Як він у ванній співати починає, так у мене прямо душа радіє. Пощастило тобі, Тетяно, співучий у тебе чоловік. Мені б такого. Ну що я не зрозуміла, коли він повертається?
– А ви хіба цього не знаєте? – запитала Таня, підозріло дивлячись на сусідку. – Ви ж виявляється, в курсі всіх наших справ.
– Ні, – засмучено сказала сусідка. – Цього я чомусь не розчула. А ти чого насупилась, Таня? Ти не хвилюйся, у мене багато гостей не буде. Тільки моя сестра розлучена, та з роботи ще одна жінка, теж самотня. Тому нам конче веселий чоловік потрібен, для такої компанії. Ось я і вирішила вас із Володею запросити. Ви ж добрі. Не злі.
– А у вас коли ювілей? – Запитала Таня.
– За календарем післязавтра.
– Ні, – замотала головою Таня. – Володя післязавтра ще буде у відрядженні.
– Погано, – замотала невдоволено головою сусідка.
– І я теж не зможу, – швидше додала Таня.
– Так ти мені потрібна тільки з чоловіком, Таня, – здивувала її сусідка. – Отже, ти особливо не хвилюйся, свято це моє, і тому я його можу призначити у будь-який час. Це раніше часу ювілеї не відзначають, а пізніше – будь ласка, гуляй коли захочеш. Тож на яке число мені свято призначати?
– А що це ви про це у мене питаєте?
– Як що? Я хочу своє свято до приїзду твого чоловіка підігадати.
– Знаєте що?! – Таня щосили трималася. – Мій Володя приїде не скоро.
– Не скоро – це коли?
– Не скоро – це значить – зовсім не скоро! Так що вам немає сенсу чекати його повернення. І взагалі ми з ним звідси, напевно, переїдемо.
– Переїдете? – Здивувалася сусідка.
– Так.
– І куди ви переїдете?
– Туди, де стіни товстіші. Де у квартирах не така чутність.
– Та ви що? – сусідка теж спохмурніла. – Шкода. Дуже шкода. Адже я тільки-но з вами зроднилася. Адже ви, правда, мої улюблені сусіди. І раптом, їхати намилилися… Ну, гаразд… – Сусідка з сумом подивилася на Тетяну. — Значить, веселого свята у мене не вийде. Тоді піду я, раз чекати на Володю немає сенсу.
Сусідка розвернулася, зробила крок і зникла за дверима своєї квартири.
Таня теж зачинила двері і подумала:
– Треба ж… Улюблені сусіди… Ні, час насправді міняти цю квартиру.