Наталя поверталася додому, раптом вона зустріла свою подругу. – О, Рито, привіт. Давно не бачила тебе. – І тобі привіт Наталю, – відповіла Рита. Наталя Павлівна знала, що у Рити є онучка, і в голові жінки відразу склався план. – Рито, у мене до тебе є серйозна розмова. Маргарита недовірливо подивилася на неї. – Але давай про це не на вулиці. Приходь завтра до мене і я тобі все розповім

Наталя Павлівна, незважаючи на похилий вік, вважала себе відповідальною за життя дочки та онука. Поки дочка була маленькою, вона намагалася дати їй пристойну освіту — музичну школу, балетну секцію, репетитор перед вступом до інституту. Але варто було випустити доньку зі свого поля зору, як все пішло навперейми. Замість вийти заміж за киянина з квартирою, вона притягла нареченого звідкись із села. Була б Наталя Павлівна поруч, вона б, звичайно ж, цього шлюбу не допустила, але того року вона супроводжувала чоловіка в черговому закордонному відрядженні. Тож, на думку Наталі Павлівни, шлюб у доньки невдалий, хоч та й живе з чоловіком вже понад тридцять років.

Але долю онука Наталя Павлівна твердо вирішила не пускати на самотік. Вона опікувала його з самого дитинства. Особисто повела його до першого класу, постійно заходила до його класної керівниці, бо вона ще молода, недосвідчена. В інститут онук вступив з першого разу — довелося добряче витратитися на репетиторів, а що робити.

Після інституту Наталя Павлівна допомогла онукові знайти хорошу роботу на великому підприємстві — скористалася старими зв’язками. Сам він, звичайно ж, не зміг би туди влаштуватися — адже зовсім дитина! Тепер Олексій працював на престижній посаді, отримував добрі гроші, через деякий час купив однокімнатну квартиру. Щоправда, за три роки у них почалися скорочення.

Наступну роботу онук знайшов сам і не розповідав бабусі подробиць. І взагалі став спілкуватися неохоче, у гості заходив рідко, а телефоном відповідав односкладово.

Це трохи засмучувало Наталю Павлівну, але тепер її непокоїло інше — хлопцю вже тридцять, а він ще не одружений. Донечка долею сина не дуже цікавилася і на всі розпитування сердито відповідала:

— Мамо, йому тридцять років, якось сам розбереться!

Ну, як він сам розбереться? Адже ще дитина зовсім! І Наталя Павлівна вирішила діяти. Але з чого розпочати?

І тут вона дуже до речі зустріла стару подругу. Виявилося, що Маргарита має таку саму проблему: онуці вже двадцять шість, а хлопця немає і не передбачається.

— Наталя, вона у нас така розумниця! – скаржилася подруга. — Інститут закінчила з відзнакою, працює, отримує пристойно, винаймає квартиру. Але туди приїжджає тільки ночувати, навіть кота завести не може весь час на роботі. Де вона хлопця за такого життя собі знайде? А час іде! Так і залишиться у дівках.

У голові у Наталі Павлівни відразу склався план.

— Потрібно вашу Іринку з моїм Олексієм звести. А то хлопцю вже тридцять один.

Маргарита недовірливо подивилася на неї.

— Наталю, давай про це не на вулиці. Приходь завтра, чайку поп’ємо і обговоримо все поспішаючи.

* * *

Наталя Павлівна весь ранок ґрунтовно готувалася до віртуальних оглядин — відібрала фотографії онука, дістала свою найкращу сукню, надушилася улюбленими парфумами — треба бути підготовленою. З’ясувалося, що подруга теж часу не марнувала. Щоправда, на частуванні заощадила — на столі стояла лише невелика вазочка з цукерками. Наталя Павлівна зробила перший хід у майбутній шахівниці, простягнувши подрузі невеликий тортик. Хитро усміхнувшись у відповідь, Маргарита налила чай, і змагання розпочалося.

— Кажеш, вашому Олексію тридцять? – примружилася вона, розрізаючи тортик. – А він служив?

Наталя Павлівна чудово зрозуміла натяк.

— Ми вирішили це питання. А зі здоров’ям у Олексія все добре. Ти сказала, що у вашої Ірини зараз немає хлопця. А в інституті вона з кимось дружила?

Маргарита прийняла подачу.

— Вона в нас дівчинка серйозна, в інституті навчалася, а не всякими дурницями займалася. Хлопці, звичайно, знайомилися, вона була найкрасивішою в групі.

На підтвердження вона розклала на столі пасьянс інститутських фотографій онуки. Наталя Павлівна відразу почала їх прискіпливо роздивлятися. Тим часом, Маргарита продовжила партію.

— А яка у Олексія машина?

Хід у відповідь Наталя Павлівна приготувала заздалегідь.

– Він не любить машини. Він замість машини купив собі квартиру.

Це Маргариті крити було нічим. Вона запропонувала нічию.

— Треба якось звести їх разом, щоб вони познайомилися.

Але Наталя Павлівна на нічию не була згодна.

– Я в тебе ці фотографії заберу, – вона рішуче згорнула зі столу знімки. — Внукові покажу. І зустріч сама організую. Я тобі зателефоную, коли все буде готове. А ти з Іриною поки що поговори.

Але вона недооцінила впертість онука.

— Олексію, тільки не кидай трубку! — застерігала вона. — Я ж тобі тільки добра бажаю!

– Бабуся, я сам своє життя влаштую! — наполягав онук.

— Олексій, тобі треба тільки сходити до кафе та зустрітися з нею. Якщо в тебе немає грошей, я тобі дам.

— Гроші маю, — пробурчав онук. – Як я її впізнаю?

– А у мене її фотографії є! – Зраділа Наталя Павлівна. — Як мені їх передати?

– Сфотографуй телефоном і перешли.

Наталя Павлівна розгубилася – у сучасних технологіях вона не зналася. Але на що тільки не підеш заради єдиного онука! Через півгодини серйозних зусиль вона все ж таки змогла переслати онуку фото.

* * *

А Олексій злився. Тільки він відпочив від щільної опіки дбайливої ​​бабусі і почав жити спокійно у своїй квартирі, як знову почалося! Тепер його вирішили одружити! Він спробував розглянути фото, які прислала бабуся. Але вони були неякісні, розгледіти обличчя на знімку було практично неможливо, тільки довге волосся, суворий офісний одяг, якийсь коридор на задньому плані. Бабуся сказала, що їй двадцять шість, працює в офісі, хлопця нема. Напевно, якась некрасива, якщо хлопця знайти не може.

Але на зустріч все ж таки треба сходити, а то бабуся не заспокоїться. У неї і так тиск. Сходити та відповісти їй, що нічого не вийшло. Тільки як цю дівчину впізнати? Поміркувавши, Олексій вигадав спосіб. У призначений день він одягнув старі джинси, вітровку, розношені кросівки і спеціально не став зранку голитися. Навіть дівчина за стійкою в кафе невдоволено зиркнула на нього — ефекту досягнуто! Тільки як він впізнає цю кандидатку в наречені? А хай підходить першою. Напевно, їй показали його фотографію.

Взявши чашку кави та тістечка, він сів за столик у кутку і озирнувся. У кафе було малолюдно — простенька дівчина за сусіднім столиком та ще дві пари. Ідеальне місце для зустрічі. Так, бабуся вміє організовувати подібні заходи, недаремно вони з дідом кілька років працювали за кордоном.

Дівчина за сусіднім столиком пильно подивилася на нього. Що б це значило? Олексій відповів їй уважним поглядом. Років двадцять із невеликим, мінімум косметики, одягнена просто — футболка та джинси з дірками. Якась студентка, мабуть. Але загалом симпатична. Олексій глянув на годинник – вже минуло п’ятнадцять хвилин від призначеного часу. Він почав сердитись – теж мені, ділова жінка! Не може вчасно прийти на зустріч! Якщо так, ускладнимо їй завдання! Він підхопив недопиту чашку і попрямував до сусіднього столика.

– Дівчино, у вас вільно?

Вона підвела на нього здивований погляд.

— Взагалі-то я тут чекаю на одну людину, але вона, напевно, вже не прийде.

— Я теж чекаю на людину, і вона теж спізнюється, — усміхнувся їй Олексій. – Давай чекати разом. Тобі щось взяти?

Його розрахунок був простий – бабусина знайома, побачивши його в компанії красивої дівчини, дасть задній хід. А він із чистою совістю скаже бабусі, що зробив усе, що міг.

— Слухай, а тобі не складно посидіти зі мною? — нахилилася дівчина до Олексія. — А то мене бабуся попросила зустрітися з чоловіком, з яким вона хоче мене сватати. Якщо він побачить, що я не одна, може, піде. Домовилися?

Олексій на мить завмер, і, ледве стримуючи сміх, спитав:

— А тебе не Ірина звуть?

* * *

Обережно дивлячись у вікно кафе на молодих людей, що сміються, Наталя Павлівна прошепотіла подрузі:

— Я ж тобі казала, що все як слід організую!

Маргарита у відповідь гордо посміхнулася:

– Наша Іринка красуня, він просто не міг встояти! Тільки якийсь він у вас неголений.

Наталя Павлівна миттєво обернулася до подруги.

— Та ваша теж якось незрозуміло вдягається. У неї що, штанів пристойніше не знайшлося?

Але молоді люди за столиком у кафе цього не чули.

Весілля зіграли за три місяці.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.