– Ну от, нарешті, поріднилися! – Світлана стрибала від радості і обіймала Наталку. – Ти тепер моя кума, так здорово!
Відзначали хрестини маленької Єви. Дівчинці всього рік і вона дивиться на всіх здивованими очима – що тут відбувається? Так багато народу – бабусі, дідусі, всі посміхаються, хвалять її і чомусь постійно садять навколішки до тітки Наталки, називаючи її мамою. Єва вередує і тягне ручки до своєї рідної мами – вона втомилася і хоче спати.
Світлана та Наталка – подруги ще зі школи. Обидві виросли, вийшли заміж, тепер дружать сім’ями. Коли народилася Єва, то Світлана відразу сказала подрузі:
– Хресною мамою маєш бути тільки ти, тато не обов’язковий для дівчинки. Я з тобою поріднитися хочу, щоб ми як сестри були.
– Світлоно, а чи треба це? Ну що ти прямо так сильно в Бога віриш? Та й я до церкви не ходжу.
– А як ми ще тоді поріднимось? Ти народжувати, ще не збираєшся, зятя швидко мені не зробиш, так що дуже тебе прошу – стань хресною для Єви, ну, будь ласка!
Ось через рік Наталка стала хрещеною мамою для Єви. На святкуванні сиділа бабуся Світлани – дуже побожна бабуся, яка постійно повторювала:
– Ти взяла на себе велику відповідальність, Наталю. Ти тепер маєш молитися за Єву, знайомити її з православними традиціями, і водити до храму на всі церковні свята, всіляко допомагати у скрутну хвилину.
– Та годі тобі, бабусю, – зупинила її Світлана. – Нічого цього зараз не потрібно, не той час! Просто поріднилися і все! А допомагати – так, від допомоги не відмовимося, особливо матеріальної. Ха-ха-ха!
Світлана жартувала – вони нічого не потребували. Її чоловік Євген із забезпеченої родини, вона вдало вийшла заміж, та й сам Євген на добрій посаді. На день народження та хрестини онуки, батьки Євгена аж з Італії прилетіли та влаштували пишне свято. У самої Світлани тільки сама мама та ще й брат школяр, живуть вони з бабусею небагато, але сама Світлана ні в чому не потребувала – свекри їм із Євгеном навіть однокімнатну квартиру купили на весілля.
У Наталі з Юрою була теж своя квартира – Юра її отримав як сирота та вихованець дитбудинку. У нього була проста будівельна професія, а Наталка працювала в аптеці. Середній достаток, про дітей поки не йшлося, самим би себе забезпечити. Іноді Світлана з Євгеном кликали їх кудись розважитися: в кафе, ресторан чи в кіно, але Наталка з Юрою не завжди могли собі це дозволити – вони збирали на якусь хорошу річ, намагаючись не влазити в кредити.
Минуло чотири роки, Світлана з Євгеном розлучилися. Чесно кажучи, вони останнім часом і так жили неспокійно – у Світлани запити, а Євгена це злило. Скінчилося тим, що він залишив квартиру дружині та доньці, і полетів до батьків. Світлана стала скаржитися Наталці:
– Уявляєш, улаштувався там десь і десять тисяч на місяць по аліментах шле! Ну ще його батьки трохи допомагають, але з кожним місяцем все менше. Раніше шкодували мене, заспокоювали, а зараз вважають, що їхній синочок правий. Ну як на ці копійки прожити? Доведеться самій працювати кудись влаштовуватися. Бабуся нездужає, брат школу закінчує, мама мені точно не допоможе.
Світлана влаштувалася продавцем у магазин, зарплата маленька. Все частіше Наталка чула від подруги: «Позич». Звичайно, вона виручала подругу, незважаючи на те, сама вже чекала на дитину, та й хрещеницю не забувала – подарунки до свят, спілкування. Але згодом почалися такі прохання:
– Наталю, ти не могла б своїй хрещениці молока купити? У борги лізти нехочу, а молоко не така вже й велика сума. Ну ще йогурту якогось, може сирка ще.
Юра почав сердитися – ну що це таке: Світлана сама працює, аліменти отримує, батьки Євгена їй допомагають, а в неї запити зростають. Ну чому вони повинні ще витрачатися на Єву, коли самі на дитину чекають? І так знову економлять, щоби все для малюка купити. Якось Світлана заскочила до Наталки з Юрою в неділю, вони обидва були вдома. Нічого особливого – чай попили, побалакали. Дівчата сиділи на кухні, Юрко ліжечко дитяче збирав – Наталці скоро народжувати.
– Слухай, – почала Світлана. – Єва захотіла велосипед. Подивилася ціни – мало на ногах втрималася. Ну покопалася в інтернеті, придивилася недорогий – близько трьох тисяч.
– Ти що? Подивися б/у оголошеннях, там набагато дешевше.
– Та ти що? Навіщо дитині купувати те, чим вже хтось користувався? Сміятимуться ж у дворі. А новенький – інша річ!
– Ну, дивись сама, – знизала плечима Наталка. – Купуй, якщо ти така багата.
– Та в тому і справа, що небагата. Я як хотіла – давай ускладчину? Половину суми ти, половину я! Вийде подарунок від двох мам!
– Ну, у неї ж тільки через півроку день народження! Для нас це дуже затратно! Не можемо ми зараз такими грошима розкидатись. Ні-ні, не вмовляй!
– Не зрозуміла, Наталко! Ну ти ж хрещена мати! У тебе навіть перед Євою відповідальності більше, ніж я маю! Тобі ж бабуся моя сказала, що хрещена мати повинна допомагати у скрутну хвилину.
– Ну, це ж не важка хвилина, це дитячі примхи! Звичайно ж, у важку хвилину я б допомогла, але це не той випадок! Проси такі подарунки у свекрухи, у Євгена! Ні, Світлано, у нас зараз кожна копійка на рахунку.
– Та що свекри! Вони вже висилали, до наступного місяця я й заїкнутися не можу. А Євген начебто взагалі там одружитися зібрався, йому не до цього! Ну то що – ти мені відмовляєш?
– У цьому випадку – відмовляю!
– Ти що, зрікаєшся своєї дочки? Ти серйозно?
– Світлано, ну що ти несеш? Нічого я не зрікаюся, це питання зовсім недоречне!
– Ні, ти мені скажи – зрікаєшся? Ти ж не хочеш допомогти їй!
У цей час на кухні з’явився Юра, він став у дверях і впритул подивився на Світлану.
– Іди-но ти додому, Світлано, і не доводь мою дружину, їй зараз не можна нервувати, – сказав він. – І давай – менше вимог, а то може нам тобі ще й аліменти на хрещеницю платити? Зовсім знахабніла!
– Та йдіть ви! – сказала Світлана і пішла до вхідних дверей. – Я так і знала – як радості, так усі дружать, а як у проблемах, так і звернутися нема до кого. Хрещена мама називається! Бажаю тобі, Наталко, щоб тебе чоловік теж залишив, зрозумієш, що таке одинока мати! Не дзвони мені більше, немає в тебе дочки.
Колишні подруги більше не розмовляють. Наталя народила сина, але хрестити вона його поки що не хоче – виросте, сам зробить свій вибір. Все ж таки це справа добровільна, до таких рішень самому треба приходити.