Настя зайшла на кухню, глянула на чоловіка і безпорадно розвела руками.
-Саша, на що став схожий наш будинок?! Скрізь крихти, на підлозі розлитий суп, папірці. Запах який стоїть. Зроби щось, відправ його назад. Відправ його додому або ще десь. Ну, я не знаю, що роблять у таких випадках…
Якщо ти не зробиш цього, я не знаю, що зі мною буде. Або… Або я просто піду. Я піду від тебе, Саша! Я більше так не можу! – заплакала Настя.
Вона розвернулася і, навіть не глянувши на чоловіка, вискочила з кухні.
Сашко зайшов у дальню кімнату і винувато глянув на старенького батька. Той сидів на стільці, згорбившись і низько опустивши голову. Він мовчав і тільки поглядав спідлоба на сина, важко зітхаючи. Було зрозуміло, що він все чув…
… -Тату, а я скоро виросту? – п’ятирічний Сашко дивився на батька великими очима.
-Звичайно, синку! Ти виростеш великим, сильним та розумним!
Їхня перша з батьком риболовля. Маленький Сашко закидає вудку в очікуванні улову. А його немає та немає. Він сумує, нишком поглядаючи на вудку батька. І раптом у нього клює! Він тягне вудку щосили і витягує на маленьку плотвичку. Він дуже щасливий. І бачить, як усміхається батько.
Перша лінійка. Сашко хвилюється. У руці букет троянд. Поруч батько. Він підморгує і Сашка раптом відпускає. Тепер він точно знає, що все буде гаразд. Адже поруч тато.
Сашко закінчує десятий клас. Випускний, відчуття свободи, дівчата. Веселощі, а на ранок перша доросла розмова з батьком:
-Сашо, ти маєш розуміти, що людині властиві слабкості. А ось хто переможе – ти чи вони, це питання часу і характеру. У нас у роду слабких не було. Розумієш?
Сашко боїться дивитись на батька, йому соромно за свою поведінку. Він киває.
А ось Сашко вступає до вишу. Батько переживав разом із ним, не спав ночами. Вони з мамою вдома місця собі не знаходили, доки він здавав вступні. І разом із батьком Сашка їздив дивитися списки тих хто вступив.
-Ну що? Ну, не тягни, кажи, – батько нетерпляче дивився на сина, коли той ішов назад похмурий. – Ні? Невже ні… Ах ти ж… – полегшено махнув він рукою, побачивши сяючі очі Сашки. – Жартівник теж мені.
Мама тоді ще була жива і весела, зі своїми млинцями та пирогами… З вічної біганини по кухні та бажанням обійняти, нагодувати та пожаліти. Вона вже тоді була трохи слаба…
Мама пішла через рік швидко і несподівано. І вони якось відразу лишились одні на білому світі. І Сашко, і батько. Начебто разом з мамою та її куховарством щось справжнє і світле закінчилося безповоротно. І ніколи не повернеться.
Після прощання вони довго стояли, дивлячись на її фотографію і не могли повірити, що це все, що в них залишилося. І ще пам’ять…
Як же Сашко хотів втішити батька, як той його в дитинстві. Але він мовчав, не міг так, як тато… Не вмів.
А батько якось одразу здав. Якось в одну мить згорбився. Та й не молодий він був насправді. Життя і прудкості йому надавало мамине кохання. І ось її не стало…
Сашко, до речі, був другою, пізньою дитиною. Старша сестра його жила далеко, за кордоном. Він і бачив щось її пару разів тільки. Це було минуле батька, його перша родина. Перша невдача та розставання. А він народився, коли батькові було майже п’ятдесят…
Спогади лізли йому в голову і йому було дуже сумно від них.
Потім Сашко вивчився і виїхав із рідного міста жити в столицю. Там він непогано влаштувався в успішну компанію інженером. Кар’єра стрімко пішла вгору. Потім він познайомився із дівчиною. Незабаром вони подали заяву. Вони були щасливі.
Сашко давно не бачив батька, зрідка правда дзвонив. Батько говорив завжди бадьорим і веселим голосом, що в нього все добре. Обіцяв приїхати на весілля.
Весілля планувалося у дорогому ресторані. Столи ломилися від закусок, модне плаття на красуні нареченій. Все дихало благополуччям та великими грошима. Але Сашко вже міг собі це дозволити.
Приїхав батько. Саша спочатку його не впізнав, так той змінився. Перед ним стояв старий, чужий чоловік. Згорблений старий, весь у зморшках, із зовсім сивим волоссям.
Він представив нареченій батька. Батько замʼявся перед дружиною сина, не знав, чи обійняти, чи ні. У результаті щось пробурмотів незрозуміле і від цього ще більше розгубився.
Молода дружина, скривилася, повернулася до чоловіка:
-Сашо, у що він одягнений? І не стрижений. Потрібно швидко виправити це. Ти мене зрозумів? Швидко, у вас дві години.
Вони з’їздили з батьком у магазин, купили костюм, батько перевдягся. По дорозі назад заскочили до салону, батька підстригли, поголили. Назад їхали задоволені собою та один одним.
-Тату, ти не ображайся. Знаєш, жінки такі. А Настя, вона хороша, – тепло посміхнувся Сашко.
-Що ти, синку! З чого мені ображатись? Он якого джентльмена з мене зробили, – усміхнувся йому батько, дивлячись у дзеркало таксі.
Батько поїхав через чотири дні. Весь цей час він не знав, куди подіти себе, чим зайнятися. Вигляд із вікна викликав у ньому тугу.
Киїй не подобався йому шумом та кількістю машин. Їжа не подобалася також. На четвертий день він зібрав сумку і Сашко відвіз його на вокзал. Він махав батькові у вагонне вікно й упіймав себе на думці, що він радий, що батько не побув у них довше. І від цього йому стало соромно…
Життєвий круговорот закрутив Сашка вихором… Сім’я, робота, друзі… Столичне життя, воно інтенсивне. І він дуже рідко дзвонив батькові, іноді писав йому повідомлення. І часом навіть не читав відповіді, відкладаючи все на потім.
Того вечора дзвінок телефону повністю зрушив його з колії звичного життя. Дзвонила тітка Маша, сусідка батька.
-Привіт, Сашко. Я тітка Маша, батькова сусідка… Сашо, ти забери батька, поганий він дуже. Заслаб, все лежить. Поїсти приготувати нема кому. Я то приходжу звичайно, але мені теж незручно постійно бігати. Сам розумієш. А син є син. А більше в нього немає нікого. Ну, сам розумієш… А то він немитий, нечесаний. Ось як… Забери його, догляд йому потрібен.
Сашко поклав слухавку, подумав і зателефонував старшій сестрі Олені. Та на його прохання відповіла коротко:
-Він залишив нас у дитинстві, я його стільки років не бачила. Чужа він мені людина. Та й можливості у мене не такі, як у тебе. Тому не мої це проблеми. Вибач.
Сашко поклав трубку і замислився. Він не уявляв, як сказати Насті про батька. Нарешті наважився…
Настя вислухала терпляче, не перебиваючи:
-Сашуль, а інших варіантів немає? Ну кудись в державне, чи приватне може?
-Настенько, ну яке державне. Це ж мій тато. А потім, я сподіваюся він одужає і ми відвеземо його назад. Потерпиш трохи?
Настя згідно кивнула.
За два дні він привіз батька.
Перша неприємність сталася за день. Батько вирішив наповнити ванну та забув про кран. Це обійшлося їм у кругленьку суму та сварку з сусідами.
Потім був порцеляновий сервіз, який батько навіщось вирішив вимити і впустив. Потім мокра постіль, двері, які батько забував зачиняти, а потім відчиняти. А ще подертий паспорт Насті, викинуті у вікно речі та інші прояви н*дуги.
-Настя, ну Настя… – Сашко заспокоював дружину, гладив її по спині. – Ну гаразд, ти маєш рацію. Розглянемо варіанти з будинком для літніх. Хочеш?
-Так! І терміново! – вона дивилася на нього заплаканими очима. – Я не можу більше, Сашко, правда. Я дуже втомилася. Дуже, розумієш?
Вранці Сашко почав обдзвонювати різні місця і підібрав, як йому здалося, те, що потрібно.
У понеділок він повіз батька туди, зібравши всі його речі. Батько був у чудовому настрої, дивився у вікно і радів поїздці, як маленький. Сашко намагався поговорити з ним, але це було марно. Батько дивився на нього, не впізнаючи і ніби не розуміючи того, що відбувається.
Сашко оформив усі папери, сплатив рахунок та закінчивши всі формальності, пішов попрощатися з батьком. Той стояв у своїй новій кімнаті і безтурботно дивився у вікно.
Коли Саша ввійшов, він раптом різко обернувся. Усміхнувся, як раніше, коли був молодий і здоровий. Начебто й не було цих років та всього іншого. Але це тривало наче одну мить…
-Ось такі ось справи, синку. Вже їдеш? Так швидко… Прощатися будемо? – батько знову поник.
Сашко вийшов із кімнати, низько опустивши голову. На душі в нього було гірше нікуди…
Через два дні йому зателефонували із пансіонату і голосом без емоцій сказала, що його батька не стало.
Новина ця застала Сашка вдома перед виїздом на роботу. Він випустив з рук дорогий телефон і, сівши на ліжко, затулив обличчя руками.
Йому було чути, як на кухні шумить чайник, щось співає дружина. У відчинене вікно весело щебетали пташки, чувся дитячий сміх… Життя, як це не дивно, не зупинилося…
-Як же так… Адже так не повинно бути… – Сашко згадав останні батькові слова і зрозумів усе.
Батько знав, що йде, відчував і хотів попрощатися з ним. А він просто розвернувся і поїхав…
Сашко закрив обличчя руками і заплакав…