На похоронах Олена стояла, не розуміючи, що сталося. Зате батько розумів точно і стояв, немов роздавлений горем. Олена була одна в своєму горі. -Сил більше немає… Не можу, поїду в Київ, поступлю там хоч куди небудь. Аби тільки не тут, не з ним. – скаржилася Олена подружці. – Я не можу, коли він так дивиться на мене, ніби я не його дочка… Ніби я винна, що мама захворіла…

Олена осиротіла в вісімнадцять. Саме осиротіла. Тому як, недарма люди кажуть – без батька ще нічого, а ось без матері – cupoтa.

Мати 3ropiла за три місяці. Oнkoлoгiя встромила в неї свої чорні щупальця і ​​вже не відпустила. На похоронах Олена стояла, ще до кінця не розуміючи, що сталося. Напевно, в силу віку, не усвідомлювала страшної реальності. Зате батько розумів точно і стояв, немов роздавлений горем до землі, з опущеною головою і згорбленою спиною. Ніби біда розчавила його бетонною плитою до низу … Потім він заnuв. У безпробудному nuяцтві, Сергій немов хотів забути, залити тугу за своєю Таньою. І моторошно звучала вечорами тужлива пісня його, немов виття самотнього вовка ..

Олена була одна в своєму горі, батько ніби не помічав її. А коли ненароком ловив її краєм червоного, після чергової безсонної ночі, ока, дивився так, ніби дорікав – чому вона, а не ти? Чому ?! Принаймні Олені так здавалося.

Потім йому стало нестерпно одному і він став зазивати в будинок приятелів. Часто Олена, повернувшись зі школи, заставала вдома порожній холодильник, і чергову подружку.

-Сил більше немає… Не можу, поїду в Київ, поступлю там хоч куди небудь. Аби тільки не тут, не з ним. – скаржилася Олена подружці Наташі. Та лише хитала головою:

-Куди ти з рідного міста, Оленко? Тут би поступила. Мама б твоя не схвалила …

-Мама!? Ага, мама! Де вона, мама ?! – надривно зaплaкaла Оленка, – А я не можу, коли він так дивиться на мене, ніби я не його дочка … Ніби я винна, що мама захворіла …

Олена поїхала в середині літа, написавши батькові записку і зібравши свої речі. Всі речі її вмістився в рюкзачок. Гроші у неї були, не дуже багато правда, але на перший час вистачить. Наташа дала адресу своєї тітки.

-Ти приїдеш, подзвони їй. Вона одна живе. Сказала здасть тобі кімнатку, поки дізнаєшся, що й до чого там. Вона сувора, але справедлива. Так що не на порожнє місце їдеш, Оленко. – подруга обняла її міцно, зітхнула.

Олена сіла в автобус ввечері і несподівано для себе відразу заснула. Під монотонний шум мотора і тиху музику, що доносилася з кабіни водія, вона задрімала, та так міцно, як не спала вже давно.

Прокинулася, коли автобус вже прибув на місце, вийшла, потягнулася з хрускотом. Був уже майже вечір і раптом для себе вона помітила, що це повітря, просочене автомобільним духом і гарячим асфальтом, їй як ковток меду. Усміхнулася про себе, все у неї вийде …

Вона не поступила в економічний коледж, провалилася з тріском. Не дивно, готувалася до іспитів погано. Xвopoба матері зруйнувала всі її плани і на підготовку теж. Прийшла, сiла в кімнатці і сиділа тихо, не вірячи що мрії її зруйнувалися так легко, як крихке скло. Постукали в двері, вона неохоче відгукнулася, через хвилину.

-Оленко, ну ти що тут, як миша присіла? Як справи? Поступила чи ні … – голова тітки з’явилася в дверях.

-Ні. Я не поступила. Я провалилася. Ось. І що робити не знаю, Світлано Вікторівно. – вона вперто не піднімала очей і дивилася на свої руки в чорнильних плямах. Учениця, блін …

-Не поступила? Погано. Але не cмepтeльнo. Влаштуєшся працювати і на наступний рік поступиш. Правильно? Ти ж і так збиралася роботу пошукати. Правильно? А у мене живи, я одна все одно, cумно мені одній. Плати і живи. Підемо чайку вип’ємо і обговоримо, га? – тітка дивилася бадьоро.

Вони пили чай з печивом та Олена подумала, що і справді тpaгeдії то немає. Життя не зупинилася. Зупинилoся – це як мама і її хвopoба, от тоді немає виходу. А у неї ще є час і надія.

Вона влаштувалася в найближчий до будинку магазинчик і життя полилося гладким струмком – робота, дім, робота … Робота їй подобалася. Подобалося базікати з бабусями, продавати дітям морозиво і цукерки, а ввечері прийшовши додому, розповідати Світлані Вікторівні останні районні плітки.

Тут вона з ним і познайомилася. Тепер Олена знала, як це, боятися дихати, коли поруч він. І не спати ночами, дивлячись на його обличчя. Він був красень, а Олена закохана в нього без пам’яті. Він запропонував жити разом і вона не могла повірити, що він сказав це їй, соромязливій непримітній дівчині.

Вони переїхали в орендовану квартиру і зажили весело, як живуть тільки дуже молоді і закохані. Вона сміялася над його жартами, закинувши назад голову, він приносив їй квіти і смачний шоколад. Олена не вірила в своє щастя. Це не з нею відбувається, такого просто не може бути … Або це ненадовго. Як у воду дивилася.

Одного разу вона втратила свідомість на роботі, прямо за прилавком. Вдарилася об стіл, отримала гулю, пaдaючи. Йшла додому розповісти йому і раптом згадала, що і нудить її останнім часом і взагалі незвично себе почиває … Купила тест на вariтнicть. Коли він прийшов, вирішила зробити сюрприз. Він вдався, але не так, як вона думала.

Дві смужки викликали в ньому роздратування і злість.

-Ти що, зовсім чи що? Яка дитина? Чим думаєш? Ні, ми так не домовлялися, я батьком бути не збираюся. Принаймні в найближчі років десять. Я думав, ти розумніша ..- говорив крізь зуби і дивився чужими очима з довгими віями, які вона так любила …

У лікарні сказали, що все. Пізно. Треба було раніше, чому дотягла. Олена зрозуміла, що це кінець. Взагалі напевно кінець всьому.

А він спочатку перестав звертати на неї увагу, а потім розмовляти, а якось і зовсім не прийшов. Вона прочекала місяць, благо квартира була ще оплачена. Потім зібрала речі і зателефонувала Світлані Вікторівні. Та сказала, що чекає її.

Приїхала, тітка подивилася на вже округлий животик, зітхнула.

-Ось треба ж. Тут все життя хотіла і ніяк, а кому не треба, будь ласка. І що робити то тепер будеш?

-Не знаю, Світлано Вікторівна. Якщо чесно, жити не хочется.- Олена дивилася в бік, якимось пустим поглядом.

-Так, а ну залиш це! Жити їй не хочеться. Налагодиться все, коли народиш. Ось побачиш.

Пологи почалися пізно вечором. Вранці Олена народила сина. Вона дивилася на згорток, принесений медсестрою і думала, що це кpaх. Кpaх мрій і її життя взагалі. І у Світлани Вікторівни вона залишатися не може, тому що та не зобов’язана їх годувати.

Після виписки Олена почала збирати речі. Вона з жахом уявляла зустріч з батьком і розуміла, що хорошого мало. Ах, якби була жива мама …

Вона вийшла на пероні в своєму рідному місті, з якого з такою радістю поїхала. Здавалося, що минуло не два роки, а вічність. І вона з тим же рюкзаком за спиною, тільки в руках згорток.

– Оленко…- прозвучало збоку.

Вона повернулась і побачила батька.

-Ти як тут, туту? Що? … Як дізнався?

-Світлана подзвонила, тітка Наташи. Ось я і приїхав, зустріти. Тобі ж з дитям важко. І речі …- він крякнув і взяв у неї з рук дитину. – Назвала то як сина?

-Ілля …

У будинку ні подружок, ні друзів. Чистота, порядок, затишок. Чудо просто! А холодильник повний і пироги на столі, і пахне … Мммм … Так пахло, коли мама затівала і прання і готування одночасно, подумала Олена. Пахло будинком.

А з кімнати жінка виходить. Чистенька, так мило, посміхається.

-Привіт, Оленко. Я Галя. Не будемо навколо ходити, ми дорослі люди. Живемо ми з Сергієм, татом твоїм, рік вже. Добре живемо. Не n*є він. Зовсім.

Виявилося, що рік тому, її батько випадково познайомився в магазині з новою продавщицею. Коли за черговою nляшkoю пішов. І все у них зрослося на подив. Єдина, умову яку вона йому поставила – не nuтu. Аж надто чоловік її колишній за комір закладав …

Оленка дивилася навколо і розуміла, що так добре їй не було давно. Галя показувала кімнату, яку вони з батьком приготували їй і синові.

-Ось ми тут що встигли, Оленко. Часу не вистачило. Але ми докупимо що треба, в магазинах зараз, слава Богу чого тільки немає. А дитинці багато чого треба. Ось такі справи.- Галя посміхнулася.

А батько взяв на руки Іллю, який прокинувся, і заколисуючи, примовляв.

-Виростеш, підеш з дідом на рибалку. А ще на велосипеді тебе навчу кататися. Так? Ось ти який, красень у нас. Оленко, як по-батькові його, га?

Олена подумала, подивилася на них, з сином:

-Сергійовичем буде. Ілля Сергійович …

І раптом їй стало так добре на душі, так спокійно. Як вдома. І вона зрозуміла, як же скучила і по кімнаті своїй і за батьком. І вона знала, що все тепер буде добре. Але чомусь дуже хотілося плакати і лоскотало від цього в носі, але вона трималася, стільки скільки могла. Потім опустила голову і заплакала тихо, але з полегшенням. Галя з батьком примовкли і не чіпали її. Розуміли що це за сльози …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.