Микола з Оксаною солодко спали, як раптом пролунав наполегливий дзвінок у двері.
– Господи, та кому там в неділю зранку не спиться, – невдоволено пробурмотів Микола і пішов у коридор.
Він відкрив двері й застиг від здивування.
– Мама?! – ахнув Микола, і навіть протер очі – чи це йому не сниться.
– Мама! – повторила слова сина Зоя Павлівна і простягла йому пакет із двома баночками малинового варення. – А що не чекали на мене?
Микола пропустив матір, а сам визирнув у під’їзд.
– А батько де? – здивовано запитав він.
– Твій батько поїхав на риболовлю з сусідом рано-вранці, а мені нудно стало… Стривай, а ви ще спите, чи що?!
– Спимо, мамо… – пробурмотів син. – Неділя ж…
– Господи, вже майже девʼята година! – обурилася мати, проходячи без запрошення на кухню.
– Сашко всю ніч вередував, зубки прорізаються, – сказав Микола.
– Зубки у всіх діток прорізаються, так що тепер весь день спати? – обурилась Зоя Павлівна.
– Мамо, ти не в настрої? – запитав син.
– Доброго ранку, Зоє Павлівно, – Оксана вийшла зі спальні, намагаючись прокинутися і зав’язати на ходу домашній халатик.
– О-о-о, крихти на підлозі… – похитала головою Зоя Павлівна. – А що в цьому домі підлога не миється?
Було зрозуміло, що зверталася із цим запитанням Зоя Павлівна до невістки.
– Я вчора прибирала, але ви ж знаєте, у нас дитина, – знизала плечима Оксана, збираючи своє густе чорне волосся в хвостик.
Зоя Павлівна відкрила двері у ванну.
– Ох ти ж, Господи, Боже мій! – сплеснула руками гостя. – Це що таке?
Оксана здивовано дивилась, куди показує свекруха. Вона не розуміла, що відбувається.
Ну так, там був повний доверху кошик для одягу.
На підлозі залишився лежати забутий учора рушник для ніг.
Дзеркало було забризкане краплями води, які висохнувши, залишили плями.
Нічого особливого.
Але Зоя Павлівна продовжила охати й ахати.
– А ви про це… Я зараз приберу, Зоє Павлівно, зачекайте! – сказала Оксана.
Вона заскочила у ванну, схопила рушник з підлоги і трохи щільніше закрила кришкою кошик з одягом.
А от далі свекруху наче понесло… Вона почала перевіряти пил у невідповідних місцях, заглядати в холодильник і на підвіконня.
У Миколи навіть склалося враження, що вона дорогою до них прочитала якийсь жіночий роман і зараз робить все те, про що читала.
– Мамо, у нас все добре, мене влаштовує наш безлад, припини! – син забрав у матері відкриту каструлю, яку вона дістала з холодильника. – Я не встигаю допомагати Оксані, але нам так подобається.
– Жити у безладі вам подобається?! Тут же ж пилюка кругом і їжі зовсім немає, – не вгавала мати.
– Я ще не сходив у магазин, і взагалі, чому ми маємо перед тобою виправдовуватися?
Зоя Павлівна хотіла вже відкрити рота, щоб заперечити, що якби вони жили з нею, то такого не було б і не треба було б платити кредит – такі гроші, але маленький Сашко почав галасувати в сусідній кімнаті й Оксана пішла до нього.
При сині мати стрималася:
– А що такого? Я всього лише здивувалася тому, що в квартирі безлад. Вона у вас нова, тільки рік як здали, так і ремонт скоро потрібно буде знову робити…
– Зробимо, не хвилюйся. Ми ж не просимо у вас із батьком ані грошей, ані з онуком посидіти, самі впораємося.
– А я, може, й рада б з онуком посидіти була, так не даєте.
– Сиди, ти ж прийшла, а ми поспимо… Погуляєш із Сашком?
– Чайник у цій квартирі є? – раптом перевела розмову мати.
…Батьки приїжджали після весілля до сина рідко, онука бавили кілька годин і їхали.
Переважно з малюком допомагала мати невістки.
До весілля Микола з Оксаною зустрічалися майже три роки.
Жили молоді в орендованій квартирі, але мати ніколи з перевіркою не приїжджала.
Що трапилося сьогодні – Микола так і не зрозумів…
Стосунки ніколи не були натягнутими. Раніше все було більш-менш якось, поважно-шляхетно…
…– Я просто приїхала перевірити, як ви тут живете, як мій синок і внук! – сказала Зоя Павлівна.
– Та добре, ми й не скаржимося… – відповів син.
– Бачу я, як добре! – мати демонстративно провела пальцем по столу, збираючи крихти. – Ми з батьком не показуємось, так би мовити, вам жити не заважаємо, а тут отакі умови і їжі ніякої. Дай ганчірку, зі столу зітру!
– Я зараз сама все приберу і приготую чай, Зоє Павлівно, – Оксана прийшла на кухню разом із Сашком на руках.
Вона передала сина Миколі і почала господарювати на кухні.
Чай вони пили у повній тиші. Зої Павлівні так і хотілося дорікнути Оксані, що повноцінного сніданку немає, що чай вони сидять п’ють нашвидкуруч.
І якби вона не привезла варення, то й на хліб не було б чого мазати!
Та стрималася свекруха.
Зробивши останній ковток чаю, мати одразу встала:
– Дякую за чай. Я пішла додому. Побачила, на вас подивилась…
– Ти на маршрутці? – раптом запитав син.
– Так…
– Тоді підвезу тебе, мені по-дорозі. Я в магазин їду, продуктів у нас же ж нема вдома, треба з’їздити.
Син встав, прибрав кухлі й тарілки зі столу і пішов зібратися.
Зоя Павлівна трохи покрутилася в коридорі і вийшла на вулицю, повідомивши, що зачекає біля машини.
Вона була неймовірно здивована, коли з Миколою разом із під’їзду вийшла його дружина з дитиною.
– Вирішили разом проїхатися, – тільки й відповів син, не давши матері навіть поставити запитання.
І потім, коли вони швидко проскочили потрібну зупинку, син радісно додав:
– Ой, проїхали, ну гаразд, я розвернуся, чи далі тебе висаджу…
Через п’ятнадцять хвилин, зупинившись біля під’їзду батьків, син сказав:
– Знаєш, мамо, а ми тут вирішили до тебе в гості зайти! Ходімо, Оксано, покажу тобі у своїй кімнаті літачок, я його сам збирав! Сподіваюся, батьки не викинули його ще…
Зоя Павлівна так і стала біля машини з вікритим ротом.
Двері Микола відчинив сам, своїм ключем і голосно покликав усіх зайти.
– Ну що, мамо, ти поки що накривай на стіл, а ми подивимося телевізор. Ах так… Літачок, – згадав він.
Мати здивовано розвела руками і заявила:
– Та я ж не готувала нічого… Треба було сказати, що ви у гості зайдете…
– Як, мамо, а хіба ти нас не чекаєш?! Недавно ж тільки Оксані говорила по-телефону:
– Приїжджайте, рідненькі, я вам завжди рада.
От ми і тут! Годуй нас, мамо, я їсти хочу, довго їхали…
Зоя Павлівна побігла на кухню.
– Ма-а-амо, – тон, з яким син кликав матір у вітальню, їй не дуже сподобався. – Ти чого, мамо? Речі по всій кімнаті, штори не попрасовані лежать он? І покривало задерлося…
– Ну так, синку, штори вчора випрала, не встигла ще попрасувати, не готувалася до гостей…
– Як не встигла?! Ти ж рано сьогодні встала. Мамо, мамо, а якщо батько раніше повернеться додому? Голодний і без улову, а вдома ні крихти немає, зараз перевіримо, що там у холодильнику?
Син тільки й хитав головою.
– Ой, а квіти сухі, я перестав поливати, мабуть, засохнуть скоро!
– Не засохнуть, Миколо, я поливаю, не встигла вчора!
– От я й кажу, що засохнуть без мене, я не забував їх поливати. Навіть коли слабий був і лежав.
– Миколо, досить… Оксано, скажи йому. Не буду я так більше, зрозуміла я все…
– Миколо, справді, досить, – попросила Оксана.
– От я й говорю, мамо – досить. Чого це ти раптом приїхала з перевіркою? Ніколи такого не було, а тут на тобі раптом.
– Та з твоїм батьком посварилася, поїхали на машині сусіда, а вона в нього ось-ось розвалиться. От і вийшло так… Все, давайте забудемо. Млинці, чи оладки, га? А може спочатку сирників, а потім млинців?
– Сирники, так. Мамо, ти так їх готуєш смачно, Оксана давно хотіла в тебе рецепт попросити, та соромилася. Давайте мені Сашка, підемо з ним на літачок подивимося, не заважатимемо вам…
Незабаром усі сиділи на кухні за столом, пили чай із сирниками та млинцями.
– У чотири руки дуже швидко все вийшло, правда, Оксаночко?
– Так, і рецепт сирників тепер я повторю спокійно…
У двері подзвонили. Батько повернувся. Микола з Оксаною засміялися, коли той роздратований увійшов у коридор.
– Славко ж знав, що машина не на ходу, так ні:
– Поїхали на моїй і все, – каже…
Ось зламалися на півдорозі, повернулися, а тепер яка риболовля.
Ой, Микола… А я думаю, що так смачно млинцями пахне, гості у нас, виявляється…
– Прямо до столу, тату, проходь.
– І Сашка привезли, як чудово, справжня сімейна неділя, навіщо я взагалі на цю риболовлю збирався, вдома краще, правда, внучику?
Дід зняв кепку, олімпійку і чоботи й зайшов на кухню. Вся родина, нарешті, зібралася за столом…