Микола був у відрядженні. Приїхав на три дні раніше, без попередження. Дружину він не хотів зловити на гарячому, просто вирішив сюрприз зробити. Вона й так із трирічним Дениском втомлюється. Та й про зраду він не думав. Хотів погуляти з сім’єю містом, у парк сходити. І взагалі з сином він дуже любив поратися. А у відрядження став їздити, щоб грошей заробити на квартиру більше.
Приїхав. Дружина на кухні вечерю готувала. Але щось радості не помітив у її очах. Може втомилася, подумав Микола.
А дружина якось засмикалася, у телефоні щось писати стала. Та й сама дивно повелася. Побігла прибратися у спальні, у ванній.
– Оля. Сядь, що ти так метушишся. І так втомилася за цілий день, – сказав Микола.
– Хліба у нас немає. Я зараз швидко збігаю в магазин, – раптом сказала жінка.
– Давай я сам.
– Ти відпочивай, – категорично заявила Оля.
Ольга швидко одяглася та вийшла, прихопивши пакет. Магазин був зовсім поруч, просто у їхньому будинку. Спуститися та обійти. Микола вийшов на балкон подихати свіжим повітрям. І тут він побачив дружину поряд із якимсь чоловіком. Пакет вона передала йому, взяла в нього інший. Вони ще трохи постояли, а потім розійшлися. Ольга пішла до під’їзду, а не до магазину.
– Я прийшла. Зараз вечерятимемо, – радісно вигукнула дружина.
– А з ким ти біля під’їзду стояла? – раптом запитав Микола.
– Я? Ні з ким. Тобі, мабуть, здалося.
– А чого так захвилювалася, почервоніла.
І тут на телефон Ольги почали надходити повідомлення. Вона захвилювалася ще більше. Повідомлення не читала і пролунав дзвінок.
– Ну що ж ти, дай відповідь.
– Це мама, я потім передзвоню. – На екрані і справді висвітилося “мама”
– Ну давай я з тещею привітаюся, – Микола швидко взяв зі столу телефон і Ольга навіть не встигла зреагувати.
– Слухай, люба. Мене твій форс-мажор не цікавить. Клієнт питає тебе. Будь готова, машина за півгодини, – Жіночий голос був явно не тещин.
– Що це було?
– Не бери в голову. Напевно, збій.
– Щось сьогодні скрізь у тебе збій. Ти метушишся, біля під’їзду мені здалося, і в телефоні збій. Дивно. Ану викладай все.
Ольга почала вигадувати, але якось все непереконливо виходило.
– Все. Досить обманювати. Тобі час, клієнт чекає. Я здогадався, чим ти займаєшся. Іди, я твої речі зберу. Дитина залишиться зі мною. З такою матір’ю йому не місце. Не чекав такого від тебе. Вірив, любив. А ти… тьху.
Ольга заплакала. До матері повертатися не можна, вона теж за таке виставить. Та й батько. Житла немає. Ця квартира Миколи. Все звалилося. Зв’язалася з цим Олегом, закохалася як дівчинка. Він їй грошову роботу обіцяв, а сам пропав. А потім почав просити гроші інакше все чоловіку розповість. Виявляється у нього багато фотографій Ольги. Сказав все відпрацьовувати. Ось вона й відпрацьовувала, доки чоловіка вдома не було. Але він повернувся раніше і все пішло за планом.
– Іди.
Микола подав на розлучення. Повернувся на колишню роботу. Відрядження тепер не для нього. Ольга не стала заперечувати місце проживання сина. Їй і самій не було куди йти. Забрала речі та поїхала у невідомому напрямку.
А приблизно через місяць у квартиру зайшов якийсь чоловік. Двері своїм ключем відчинив. Це виявився той самий Олег. Порівняно з Миколою він був маленьким та щуплим.
– Де мої гроші? – вигукнув він з порога.
– Тобі що тут треба? Нема тут Ольги і не буде. І як ти сюди потрапив? Я зараз дільничого викличу. Ану йди звідси.
– Вона мені грошей винна, багато. Я ще повернуся, – чоловік швидко пішов, у руках у нього були ключі.
Микола навіть подумати не міг, що ключі можуть бути в когось ще. У Ольги він забрав. А тут, напевно, копію встигли зробити. Він поміняв замки.
А ще за кілька днів приїхала теща.
– Що у вас сталося? Ольга каже, що все добре. А я відчуваю. Розумієш? За триста кілометрів приїхала. А тобі додзвонитися не можу.
– Розумію. Я номер змінив нещодавно.
– Де вона? Розкажи все.
– Ми з нею розлучилися і вона поїхала. Де вона я не знаю і знати не хочу.
– А як же Денис? Я що й онука не побачу?
– Він у садочку. Ви розташовуйтеся, а я зараз у садок і назад. Двері не відчиняйте, у мене ключі. Потім і поговоримо.
Коли Микола прийшов теща вже зробила чай. На столі лежали пироги, домашні котлети, огірки.
– Я тут у дорогу собі брала, та й вам небагато. А у сумках ще є банки. Варення, соління.
– Як смачно. Давно ми пирогів не їли, правда, Денисе.
– Ага. – Денис любив дуже пироги. Особливо йому подобалася сосиска у тісті.
Микола все розповів тещі.
– Так. Не чекала я такого від дочки. Ти, звичайно, правильно вчинив, але мені як бути тепер. Вона ж мені дочка. Та й одна у мене вона. До мене вона точно не поїде. Знаю її характер, а вірніше вона мій. Ось же негідниця, позбавила мене й онука.
– Та ніхто вас онука не позбавив. Я не забороняю зустрічатися з ним. А Ольга сама не хоче, чи відмовилася.
– Дякую Миколо. А я вже подумала, що востаннє його бачу. – На очах жінки виступили сльози.
– Будь-коли приїжджайте. Та й зараз можете не поспішати. Денис скучив. Я можу в сад його не водити. Тільки ви двері нікому не відчиняйте, поки я на роботі буду.
– А що сталося?
– Та приходив тут один. Гроші просив? Ольга йому винна, а за що навіть не знаю.
Повертаючись із роботи Микола знайшов у поштовій скриньці конверт із фотографіями та запискою: “якщо не буде грошей, то все дізнається чоловік.” Як вони відстали, подумав Микола. Він вже давно все знає. Увечері прийшов той самий названий гість. Намагався відчинити двері, але ключі не підійшли. Постукав. Микола вийшов у коридор, щоби не хвилювати тещу.
– Де Ольга?
– Звідки мені знати.
– Давай домовимося по-доброму. Ти мені гроші – я тобі фото.
– Навіщо вони мені?
– Ну, тоді я все виставлю в інтернет.
– Це не мої проблеми. Вона — колишня моя дружина. Грошей не дам. Фото мені не потрібні. Збережи їх собі на згадку. Адже там ти з нею. Я навіть в інтернеті їх не шукатиму. Та й ці забери. І щоб більше я тебе тут не бачив! — Микола кинув йому конверт і зайшов додому.
– Хто там був? – Запитала теща.
– Сусід приходив. Грошей просив.
– Давай вечеряти. Я картоплю зварила, м’яса насмажила.
Теща гостювала майже два тижні.
– Додому час. Бо там чоловік один на господарстві. Якщо що – дзвони, приїду. А можеш і нам привозити Дениса. Дід теж буде радий. Він не любить нікуди їздити. Ось і зараз мене одну відправив.
– Добре. Ми обов’язково приїдемо. Я хотів квартиру більшу купити, а тепер думаю що машину треба. От і приїдемо.
– От і добре.
Микола довго не довіряв жінкам. Три роки взагалі не заводив жодних стосунків. Але потім на роботі познайомився із Інною. Вона одна виховувала сина, з чоловіком розлучилася через його погану звичку. Батьків у Інни не було. Хлопчики були майже ровесниками. Вони зустрічалися півтора роки. Микола зробив їй пропозицію.
– У мене батьків теж вже немає, але є теща та тесть, хоч і колишні, але ми спілкуємось. У них же онук.
– А у нас нікого немає. Ні бабусь, ні дідусів.
– Будуть. Вони хороші. Ти їм сподобаєшся.
Валентина Іванівна та Павло Михайлович прийняли їх добре. Про свою доньку вони вже давно нічого не чули. Дзвонила вона рідко.
– А хлопчаки у вас навіть схожі. Тепер два онуки у нас буде. А може, й більше?
– Може й більше. Але пізніше.
– Ти його, Інно, бережи. Він нам як син. Дочка наша негідницею виявилася, а він добрий. Живіть діти мої, благословляю. Бережіть один одного. – Валентина Іванівна заплакала. – Не зважайте, це я від радості.
І нехай у всіх все буде добре.