Микола в суботу зранку зібрався на риболовлю і вперше взяв із собою 5-річного синочка Андрійка.
Повернулися вони досить швидко і… Без риби.
Микола похмурий і невдоволений, щось буркнув у відповідь на розпитування дружини Тетяни і одразу ж пішов у свій улюблений гараж.
-А чого тато такий сердитий? Рибалка не вдалася? – запитала Андрійка мама.
-Так, не пощастило татові, – зітхнув по-дорослому синочок.
-А що сталося? – поцікавилася мама.
-Тато забув узяти Настю, – простодушно відповів Андрійко. – Поїхав за нею до дядька Бориса, а її там не було. Ось тато й засмутився, каже без Насті рибалка не вийшла.
Тетяна напружилася:
-Яка ще Настя? – здивовано запитала вона у Андрійка, а той безтурботно знизав плечима.
-Не знаю, тато не розповідав, тільки засмутився дуже і сказав:
-Без Насті на риболовлі робити нічого…
Ну ми нічого й не робили – тільки купалися та шашлики зробили. Тому швидко повернулися, але мені все одно сподобалося…
Андрійко розвів руками, наслідуючи тата, і одразу побіг у своїх справах.
Тетяна присіла на стільчик.
-Це ж треба, навіть дитину не посоромився, коханку вирішив із собою на рибалку взяти! – подумала вона і заплакала.
І що тепер робити? Адже терпіти таку зраду не можна! Треба терміново розлучатися! Нічого, з дітьми вона сама впорається, не вона перша, не вона остання. А так з нею поводитися вона не дозволить.
Тетяна витерла рукавом сльози.
-А як же з іпотекою? – схаменулась вона, згадавши, що всю її оплачує чоловік зі своєї зарплати, а її мізерної ні на що не вистачатиме.
Настрій у Тетяни остаточно зіпсувався: господи, як швидко все в житті може змінитися, ще вранці вона вважала себе щасливою жінкою, дякувала Богові за свою долю, а зараз? Нещаснішої за неї в даний момент мабуть немає нікого.
І Тетяна ще більше заплакала від розпачу. У цей момент з гаража виглянув Микола і, побачивши заплакану дружину, підійшов до неї:
-Тетянко, що трапилося, люба? – схвильовано запитав він, обійняв її за плечі і присів поряд.
-Йди геть від мене, негідник! – раптом вигукнула дружина і рвучко встала зі стільця. – Кажи, хто така Настя? І чи давно ти з нею?
-Яка ще Настя? – пролепетав чоловік, і Тетяна одразу зрозуміла, що це все правда.
-Ти мені тут не розказуй, хоч би дитину посоромився, безстидник!
Вона стояла перед ним, поставивши руки у боки, гордо піднявши голову, і дивилася на нього грізним поглядом.
Але чоловік не розуміючи моргав очима. Чи тільки вдавав, що не розуміє?
-Поясни конкретніше, – нарешті подав він голос. – До якої ще Насті ти мене приревнувала? Та в мене й знайомих немає з таким іменем.
-Ах, ні, ну добре, – Тетяна примружила очі. – А до Борьки ти навіщо заїжджав Вранці? Мені Андрійко все розповів. Сподівався, що дитина нічого не зрозуміє?
-До Борьки, вранці? – Микола насупив чоло, намагаючись щось збагнути, а потім раптом розсміявся.
-Чого ти смієшся? – здивовано дивилася на нього Тетяна. – Ще й сміється… Безсоромний.
А чоловік продовжував сміятися:
-Ну Андрійко, ну насмішив, це ж треба таке придумати! Снасті, а не Настю! Снасті я вдома забув і довелося до Бориса заїхати, але його вдома не було.
Тетяна дивилася на нього, все ще не вірячи власним вухам, потім сіла на лавку і теж пирснула від сміху:
-А я ж подумки вже розлучилася з тобою і оплакувала своє бідолашне сімейне життя. Ну, Андрійко, ну й придумав…
Микола витер сльозу, що набігла від сміху, присів поруч і обійняв Тетяну, яка тут же до нього радісно притулилася:
-Пробач мені, будь ласка…
-Ну слава Богу, розібралися, – посміхнувся у відповідь Микола. – Не засумуєш з нашими дітками…