Люба повернулася з роботи пізно. Вона зайшла в кімнату свекрухи і одразу все зрозуміла – бідолашної не стало. Після поминок Люба зібрала речі і сказала чоловікові й родичам: – Будьте здорові! Більше, надіюся, ми ніколи не зустрінемось! – А як же ми? – розгубилася золовка. – А я? – запитав чоловік. – А ви вже дорослі. Впораєтесь, – сказала Люба і швидко вийшла з квартири

Люба давно вже жила подвійним життям. На роботі це була усміхнена і привітна жінка.

Вона була не балакучою і не лізла в чужі справи. Але якщо хтось із приятельок скаржився на якусь проблему – вона завжди вислуховувала і намагалася втішити.

На прохання дати слушну пораду відповідала всім однаково:

-Немає однакових рецептів для щасливого життя. Скільки сімей, стільки й шляхів їхнього існування.

-От у тебе все склалося вдало, – говорила подружка Іра, ти завжди в хорошому настрої, нічим не стурбована…

-Так, у мене все гаразд.

-Ось і поділися своїм секретом, – не вгавала Ірина.

-Якщо я поділюся своїм секретом, то навряд чи він тобі знадобиться. А в мене все може розладнатися.

-От ти вже, Любко! – ображалася співрозмовниця.

Але ображатися на Любу довго не виходило, бо від неї йшло якесь умиротворення.

Дехто заздрив цій особливості жінки.

Якби ж вони всі тільки знали…
Вдома на Любу чекало зовсім не солодке життя… У трикімнатній квартирі жили семеро людей: чоловік, дочка, золовка з чоловіком і новонародженою дитиною та свекруха.

Кімнати були малесенькі.

Чоловік Люби і чоловік золовки ніде не працювали.

Золовка сиділа з дитиною. А свекруха лежала слаба вже довгий час.

У квартирі завжди панував безлад, стояв запах.

Приготуванням їжі ніхто не займався. Люба, приходячи з роботи, одразу бралася за прибирання, готувала вечерю, прала.

-Невже не можна провітрити квартиру, вікна відчинити? – запитувала вона.

-У мене дитина. Ще протягу не вистачало! – відповідала сестра чоловіка.

-Зачиняй тоді двері до своєї кімнати, – говорила їй Люба.

Чоловіків зазвичай удома не було. Вони на весь день йшли нібито у пошуках роботи.

За весь день до свекрухи ніхто не підходив. Жінка зранку лежала не обідавши.

Люба її переодягала, міняла постіль, потім годувала.

Чоловіки мабуть все ж таки десь підробляли, бо приходили зазвичай веселі.

Ніяких продуктів ніколи не купували і грошей дружинам не давали.

Після вечері Люба трохи займалася уроками доньки. Добре, що у Наталки хоч не було проблем із навчанням. Вона вже вчилася у п’ятому класі.

Потім починалася сварка у кімнаті золовки. Спочатку все було при зачинених дверях, потім двері відчинялися.

Золовка кричала на всю квартиру, її чоловік теж сварився.

Наталка швидко йшла до себе в кімнату. Свекруха плакала лежачи на ліжку. Чоловік Люби безглуздо посміхався, не втручаючись.

Люба вже давно перестала сваритися з ним з приводу нескінченних гулянок і безробіття. Це було марно.

Вранці він вибачався, божився, що це було останній раз, а ввечері приходив додому такий самий. Через це він і без роботи сидів.

Добре хоч, що він був спокійною людиною. Прийде веселий, поїсть і спати.

Раніше Люба ще сподівалася виправити чоловіка. Золовка тоді навчалася в іншому місті, а свекруха у всьому підтримувала невістку. Ніколи не критикувала, не сварила…

Тепер же життя стало нестерпним. Золовка, не закінчивши навчальний заклад, повернулася додому і привезла дитину і чоловіка.ʼ

Люба все планувала піти від чоловіка. Жодних почуттів між ними давно не було.

Але свекруха заслабла. За безпорадною жінкою ніхто, крім Люби, не доглядав. А вона не могла зрадити жінку, яка стала їй матір’ю. І Люба терпіла…

І цьому всьому не було кінця краю.

А на роботі ніхто й не здогадувався про її безпросвітне життя.

Та незабаром усе змінилося.

Люба повернулася з роботи пізно. Вона зайшла в кімнату свекрухи і одразу все зрозуміла. Бідолашної не стало.

Любі було дуже гірко. Ця жінка стала їй, як рідна матір.

Після поминок Люба з донькою поїхала в крихітну орендовану квартирку.

Вона зібрала свої речі і речі доньки. А потім сказала:

-Будьте здорові. Більше, сподіваюся, ніколи ми з вами не зустрінемося.

-А як же ми? – розгубилася золовка.

-А я? – запитав чоловік.

-А ви – дорослі люди. Будуйте своє життя самі. Ви маєте квартиру. Працюйте, навчайтеся. На розлучення подам сама, – і швидко вийшла з квартири.

Коли Люба з донькою заселилися у квартиру, вона зрозуміла – тепер її життя тільки починається…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.