– Може не варто Кирило? У нас же сім’я, дівчатка, – Ольга без будь-якої надії дивилася на зібрану валізу і чоловіка, який поспішно вдягався. – Дочкам скажеш, що я поїхав у відрядження. Сподіваюся ти не будеш заважати нашим зустрічам, – швидким кроком, він вискочив на вулицю. Кирило сів у таксі і навіть не озирнувся. Ольга стояла біля вікна і не знала, як це могло трапитися

Ольга прокинулася від незрозумілого відчуття. Всього п’ята ранку. За вікном блимає березневий світанок. Близнята Таня та Юля міцно і безтурботно сплять.

Це їх останній рік перед дорослим життям. Цього року Ольга з Кирилом відправлять їх перший раз у перший клас.

Як трепетно ​​вони готували їх до випускного в садочку. Як підбирали найкращі сукні та туфельки. Скільки любові, уваги та турботи було вкладено у двох прекрасних доньок.

Кирило застогнав уві сні.

-Спи мій хороший, спи, – сказала вона, тихенько вкриваючи його ковдрою.

Він відвернувся, прокинувся від Ольгиної турботи про нього, дорослого мужика. Думки полізли в голову…

Кирило раптом злякався, що рішення піти до іншої, переможе бажання залишитися в сім’ї. Але ж там скоро має народитися син… Його син…

Якби ж він знав, що не пройде й півроку, як усе його життя різко зміниться.

-Пора! Я прийняв рішення, я йду, пробач якщо зможеш, – у його голосі звучали одночасно і сум і тривога.

Він повернувся до Ольги, своєї дружини, до тієї, яка була з ним протягом дев’яти років. Він розумів, що їй буде важко, але лише морально. Адже він залишає їй квартиру, машину, дачу.

Буде надалі допомагати дівчаткам. Він просто хоче сина. Його майбутній дружині, на УЗД сказали, що буде хлопчик…

-Може не варто Кирило? Адже у нас сім’я, дівчатка, – вона без будь-якої надії дивилася на зібрану вже валізу і чоловіка, який поспішно вдягався.

-Дочкам скажи, що я поїхав у відрядження, сподіваюся ти не будеш надалі заважати нашим зустрічам, – швидким кроком, майже бігом, він вискочив на вулицю. Кирило сів у таксі і навіть не озирнувся.

Ольга ще довго стояла біля вікна, дивилася в далечінь, ніби сподіваючись… Сподіваючись, що ось зараз повернеться таксі, Кирило вийде з букетом троянд підніметься у квартиру. І скаже такі рідні слова:

-Дівчатка мої, рідненькі, я вдома.

Ні не прийде, і нічого не скаже. Так, вона не народить йому сина. Вона не така струнка і приваблива, як у той час коли вони познайомилися. Але вона, як і раніше, любить його більше за життя.

Яка прекрасна була весна, того року, коли вони познайомилися.

Після останнього дзвінка Ольга поверталася додому. Злива змусила її забігти до сусіднього кафе.

-Дівчина, що замовляти будемо? – запитав офіціант, що підійшов до неї.

-Я? Нічого, я просто перечекати дощ, – вона дивилася на нього з надією, що її не попросять вийти з кафе.

-У нас не під’їзд, у нас заклад, попрошу вас вийти, – і він вказав на двері.

Ольга встала і пішла до дверей, їй так не хотілося у своїй красивій святковій сукні йти під дощем. Вона вже відчинила двері кафе, як відчула, що чиясь міцна рука, ці двері зачинила.

-Не треба такій гарній дівчині мокнути під дощем. Підемо, поп’ємо гарячої кави, – він пройшов повз офіціанта, навіть не глянувши в його бік.

-Дякую, але у мене немає грошей, можна я додому, – їй дійсно тільки хотілося перечекати цей дощ.

-Сьогодні я пригощаю тебе, а завтра ти зустрінеш мене, і теж пригостиш чашкою кави, згодна? – заглядаючи в її блакитні очі, питав він.

Вони разом вийшли з кафе. На стоянці стояло таксі, із зеленим вогником.

-Молоді! Вас підвезти? – запитав водій.

-Проїжджай приятель, ми пішки, – він не хотів сідати у свій дорогий джип який стояв тут же на парковці, щоб не збентежити Ольгу…

Кирилу хотілося йти з цією дівчиною, у мокрій сукні, хоч на край світу.

І ось знову те кафе, в якому він просто п’є свою улюблену каву.

І чекає Жанночку, вона повинна з хвилини на хвилину прибігти. Вона не дозволяє йому зустрічати її з жіночої консультації, каже що це погана прикмета.

-Коханий привіт, я тут! – яскрава як метелик, Жанна сідла навпроти нього.

-Як почувається наш малюк? Все добре, що каже лікар? – він засипав її питаннями, і розумів, що те саме він питав колись в Ольги…

Він у цій метушні вже не дзвонив дівчаткам тиждень.

-Цікаво, як вони там без мене? І що каже їм Олечка.

-Кирило! Я Жанна причому тут Ольга? – вона ніжно торкалася своїми руками його руки.

-Пробач я подумав про дівчаток, ми ж домовилися, що це моє, рідне… Я замовив тобі твої улюблені тістечка, – він готовий був виконувати будь-яке бажання Жанни, адже скоро вона народить йому сина.

Через п’ять місяців Кирило запідозрив недобре, він бачив, як проходила вагітність в Ольги. Ні змін у поведінці, ні округлості живота, він не помічав у коханої, як йому здавалося Жанночки.

-Олено Юріївно, я хотів би попросити вас про одну послугу, – Кирилу було не зручно звертатися до своєї помічниці по роботі, і тим більше до подруги Ольги.

-Я вас слухаю Кирило Васильович! – Олена дивилася на начальника з надією на правильне рішення з його боку.

Адже тоді на їхньому весіллі вона була свідком і подружкою Ольги. Це Оля попросила чоловіка взяти її в свою компанію, знаючи, що вона ніколи не підведе. Ось і зараз Олена, як її здавалося чекала, чогось важливого від шефа.

-Оленко, я б хотів, щоб ви дізналися в жіночій консультації, все про мою Жанну, я вам довіряю, – він поклав на її стіл конверт.

І все виявилось банально просто. За ті гроші які Жанні залишилися ще від першого чоловіка, вона вирішила розіграти спектакль із вагітністю. Вона не чекала дитину. Жанна просто хотіла забрати Кирила з родини.

Через півроку Кирило стояв під вікнами їхньої з Ольгою квартири, опустивши голову від сорому.

-Мамо, там тато з відрядження повернувся! – в один голос кричали дівчатка, дивлячись у вікно.

Вони бігли до нього по першому снігу. Разом зайшли у квартиру, він дивився в сумні очі своєї дружини і розумів, що міг втратити її назавжди…

-Проходь, я пригощу тебе чашкою гарячої кави, – сказала Ольга і Кирило мовчки зайшов у свій такий рідний дім…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.