Коли Марина одружилася з Миколою, то було вирішено жити у його батьків за містом.
Старший брат Миколи Петро з дружиною Лідою та сином Андрієм тільки від батьків переїхали.
– Зраділи, що втекли від старих, – бурчала Тетяна Андріївна, якій лише шістдесят з невеликим було. – Ледачі, не хочуть батькам допомагати!
– Мамо, так ми ж тут поряд будемо з нашим селом, куди ж ми подінемося? Андрій тут і в садок ходитиме, дід після роботи Андрійка забиратиме, а ми з Лідою щовечора тут як тут! А вихідні – взагалі святе діло, нічого не зміниться, мамо.
Олег Матвійович кректав, але мовчав. Тетяну Андріївну дещо побоювався.
– А ти, старий, чого мовчиш? За старою хто дивитися буде? За матір’ю твоєю лежачою доглядати? Зайві очі та руки завжди потрібні, а вони бач, на квартиру переїжджають, кидають старих!
– Тетянко, це те саме, так Миколка ж дружину привів у будинок, а значить все добре, – примирливо відповів дід Олег.
– А тобі завжди все нормально, старий! Що б не трапилося – все тобі добре. А хто хазяйство наше глядітиме? Ти ж не впораєшся! То Петро тут жив, справлявся, а Ліда готувала, а тепер чекай їх, ні супу наварити, ні нічого зробити! – Тетяна Андріївна вийшла, гримнувши дверима.
А Марина помітила тріумфуючий вогник в очах Ліди.
– Не бери в голову, мама добра, побурчить і все гаразд буде, – увечері шепотів їй Микола.
Мати і справді їм перину віддала і свої пухові подушки. Постільне тонке, накрохмалене, солодко так спати.
Марина вперше лежала на такій перині – добре як,
– Микольцю, та я не маленька ж, мої теж іноді посваряться, не без цього, а потім знову все нормально.
Але потім Марина зрозуміла погляд Ліди – мати лізла скрізь, де тільки можна.
Кімната їхня за прохідною кухнею була. Мати рано вставала – не спалося їй. І починала гриміти каструлями, ставити на плиту на всіх їсти варити і заодно натякати, що вставати їм пора!
Микола вдячний був Марині – вона жодного разу зі свекрухою не посварилася, але прикро їй іноді було до сліз.
Тетяна Андріївна постійно порівнювала, хоч і не в очі, але Марина чула:
– Ти, Микольцю, з Петриком і не зрівняєшся. Той і водопровід полагодить, і в курей і кролів почистить, і трави з дідом у мішки набере, а ти від родини відбився зовсім.
Приїхав, дружину привіз молоду, а користі від вас нуль. Теж мені, вивчився на аптекаря, і радий! Тут твоя Маринка на столі вітаміни якісь залишила, то я їх Лідці віддала, їй потрібніше. Вона Андрійка важко народжувала, а Маринка твоя молода обійдеться…
Марина почула, хотіла обуритися, а потім подумала:
– Нічого, хай так і буде.
Звичайно, все пішло, не так, як Петро обіцяв. Вони ремонтом у квартирі зайнялися. Андрійка дід приводив із садка, Марина на всіх готувала, Петро та Ліда на тижні і носа не показували, з’являлися лише до обіду в суботу.
Згодом мати Миколи звикла до Марини, і навіть полюбила її і вже не бурчала, а навпаки виділяла, картаючи тепер Ліду.
Зате раніше вони всім гуртом виживали.
Матінка верховодила, шуміла, казала всім садити городи, збиратися на свята всією великою родиною й допомагати один одному.
Робила це не завжди вміло, але Марина тільки потім зрозуміла, що з душею, люблячи і від щирого серця, чомусь прикриваючи свої почуття. Таке було старше покоління.
А час минав… Бабуся лежача Олена Денисівна несподівано отримала невеличку спадщину – аж дві тисячі євро, і сказала все Маринці віддати.
Бо Марина ходила за нею безкорисливо всі ці роки, поки в декреті з Ігорчиком сиділа. Їжу готувала протерту, годувала Олену Денисівну, бабцю чужу, бабку, на яку Ліда і дивитись не хотіла.
А Марина розмовляла, тримала її за руку. А потім намилювала стару, як дитину, терла спинку. А Олена Денисівна плакала, та Бога просила за неї, і дякувала, що послав їй таку онучку!
Олени Денисівни незабаром не стало. Марина половину грошей Ліді таки віддала. Щоб зла не тримала.
Незабаром вони з Миколою відкрили магазин медтехніки. У Марини мама – завідувачка аптеки. Допомогла і на постачальників вийти, і конкуренцію витримати…
…Марина Сергіївна вийшла з кабінету – робочий день у них із чоловіком часто закінчувався пізно.
Сьогодні раптом згадалося, як вони починали, адже вже понад двадцять років минуло.
Тепер у них і велика квартира, і своя мережа магазинів медтехніки.
І ніхто не заважає жити, не вказує, не порівнює, тому що немає вже їх батьків.
А пам’ятається тепер більше тільки хороше, хоч і всяке бувало.
Про батьків чоловіка у Марини Сергіївни найтепліші спогади.
То мамині слівця згадає, то як вона шуміла, на чоловіка бурчала, а він ображався і тут же пробачав.
Жаль, що все це вже в минулому…
Син Ігор одружуватися зібрався, свою дівчину приводив знайомитися днями.
Тепер ніхто навіть і не думав жити разом, Ігор хоче квартиру винайняти, а далі каже видно буде. Ну що ж, він працює, Іринка, його дівчина теж. Тож вони впораються.
Марина та Микола пам’ятають, як допомогли їм стати на ноги гроші бабусі Олени Денисівни, тож вони синові теж відклали, а далі хай самі.
Думали, що добре б було якби вони квартиру неподалік них купили, потім онуки підуть…
Тоді, коли вони жили зі свекрухою, з Тетяною Андріївною, Марина подумки поклялася, що сина ніколи ні з ким не порівнюватиме, не вказуватиме йому, як жити.
У неї з сином будуть дружні стосунки та повне порозуміння. Вона вже постарається!
Але вчорашній вечір показав, що вона помилялася, та ще й як!
Ігор дуже хороший син, але вони, їхні діти, все одно інші…
…Вчора відбулося знайомство з нареченою Ігоря Іриною.
Марина цілий день поралася на кухні. А як же ж?! Син наречену знайомитися приведе.
Хотілося обовʼязково все самій приготувати. Щоб домашнє все, свіженьке. Та й приклад майбутній невістці показати.
Нарешті пролунав дзвінок у двері.
– Заходьте, молодь! – гукнула із зали Марина, де вона накрила стіл. – Там відкрито у нас!
В коридорі почувся шурхіт, і син з дівчиною щось забарилися.
Раптом Марина почула якийсь шепіт. Вона здивовано прислухалася і застигла від почутого.
– Мої батьки хороші, але строгі, тому я їм свої плани особливо не розповідаю… – тихо говорив Ігор. – Тож, Ірино, давай їм поки що не говоритимемо, що жити не тут збираємося.
Їх треба підготувати, вони ще не старі, але пʼятдесят уже є, сама розумієш. Вважають, що всі повинні поряд жити, правильно харчуватися, та й таке інше. І щоб онуки в них були, а вони їх виховували, а ми з тобою не про це мріяли.
Точніше, у нас діти в планах є, але не зараз…
– Та годі тобі, Ігорю, у тебе чудові батьки… Ти моїх ще добре не знаєш, ось від них точно оторопіти можна. Хоча я їх дуже люблю, але слухати їхні настанови – неможливо!
Марина Сергіївна мало не розсміялася, ледве стрималася і швидше поспішила вийти до молодих…
…Найбільша помилка розраховувати на дружбу та порозуміння з дітьми, як зі своїми ровесниками.
Вони інші, і колись теж згадуватимуть, як їх любили батьки, як хотіли добра і як вони були праві.
Але це буде згодом.
А зараз нехай теж самі будують своє життя… Так як їм хочеться.