– Андрію, а ти пам’ятаєш, що сьогодні ввечері Маруся свого хлопця Олега приведе до нас знайомитись? – уже на ходу, біжучи на роботу, згадала Галина.
– Звичайно пам’ятаю, до речі, не називай її «Марусею», гаразд? Адже ти знаєш, що їй це не подобається. Вона Марічка, – Андрій дуже любив дочку і цікавився її життям і проблемами трохи більше, аніж Галя.
Галинка завжди кудись поспішає, то в неї купа роботи, то перукарня, то подруга.
Або тягне чоловіка і дочку на виставку, а Марічка, як і батько, любить вдома посидіти.
Андрій з Марічкою в дитинстві і грався, і спати вкладав.
Читав доньці добрі казки, розповідав історії з життя, в яких завжди перемагало добро.
Вони ліпили разом фігурки із пластиліну і малювали. Будували разом із Марічкою з конструктора цілі міста, у Андрія давнє хобі таке.
Йому самому, коли він ще зовсім був хлопчиськом, його дід подарував модель паровоза, а тепер у нього ціла залізниця в мініатюрі!
Можна вимкнути світло, і на макеті засвітяться вогники в будинках і ліхтарі освітлення вздовж шляху.
Увімкнув – і макет оживає, це наче цілий світ! Зелена трава, смуга дерев. Локомотив тягне вагони, освітлюючи шлях. І раптом – гудок, це їде зустрічний потяг, треба терміново перевести стрілку!
Зазвичай маленька Марічка в цей момент починала переживати.
– Тату, швидше перемикай, адже вони зараз зійдуться, ох!
Андрій, як чарівник, гордо переводив стрілку, і потяги в останній момент розʼїжджалися.
Марічка зачаровано дивилася, як вони ще гудуть, віддаляючись один від одного, а потім плескала в долоні і просила:
– Тату, тату, ще, ще так зроби!
Галина за цей час усі справи встигала переробити, і вони разом ішли на гірку кататися на санчатах.
Потім Андрій возив Марічку «на музику», і вони з Галею ходили на «концерти» дочки. Вони аплодували найголосніше, і вигукували їй:
– Браво, браво!
Потім були поїздки з класом. Андрій їх завжди супроводжував. І вони співали разом…
…А тепер раптом прийде якийсь Олег, і відведе їхню Марічку!
Андрій розумів, що звичайно так і має бути, але нічого не міг з собою вдіяти – він уже тихо незлюбив обранця дочки…
…Увечері Андрій повернувся з роботи раніше за Галину.
Він за її дорученням купив торт і цукерки, у морозилці лежали домашні вареники – Галя ліпила. Тож на вечерю все майже готове.
Але раптом двері квартири відкрилися навстіж і в коридор заскочила Марічка.
Очі в дівчини були засмучена, було видно, що вона плакала.
Марічка одразу кинулася до батька.
– Тату, як добре, що ти вдома, тату! – і пригорнулася до його плеча.
Андрій застиг від несподіванки, не розуміючи, що відбувається.
Він погладив доньку по голові.
– Ну, що, маленька, що ти?
Потім обережно спитав:
– А ти чому одна? Ти ж ніби хотіла нас познайомити з…
І тут же пошкодував, що спитав, Марічка знову заплакала, але потім зібралася:
– Тату, виявилося, Олег не той, за кого себе видає. Я думала він… А він не такий, він… Він! Я не можу, тату, давай я тобі все потім розповім, гаразд?
І Марічка пішла у свою кімнату.
Андрій подзвонив Галі, вона відразу видала:
– Що, вже прийшли, Андрію? Я зараз – десять хвилин! Що? Одна прийшла? А що, посварилися? Ну буває, слухай, я тоді до Олени забіжу, вони з Аркадієм посварилися, ну ти розумієш. Так, як завжди. Я недовго, якщо що – вечеряйте без мене…
Андрій кивнув, уявивши, як зараз шкільна подруга дружини, Олена скаржитиметься їй на свого Аркадія.
Галя слухатиме її, киватиме, потім прийде Аркадій, і Галя скаже:
– Слухайте, ну це все така нісенітниця! – і сонячно посміхнеться.
Коли Галя так усміхається, одразу здається, що все погане вже позаду.
Тим більше, що Олена з Аркадієм чудова пара, у них і сварки бувають ну просто для якоїсь різноманітності, не можна ж бути завжди такими ідеальними.
Аркадій іноді бурчить і тоді Олена починає ображатися.
А через пару годин Аркадій, насолодившись сваркою, просить у Олени вибачення.
При Галинці це відбувається набагато ефектніше, так що нехай дружина подругу відвідає, а вони тут з донькою поки з’ясують, в чому справа.
Через пів години двері кімнати відчинилися і вийшла Марічка.
Вона довго не сумує зазвичай, до батька йде розмовляти.
Андрій поставив чайник і спитав:
– Марічко, вечеряти будеш?
– Ні, – похитала головою дівчина
– А чаю? Може поговоримо?
Марічка сумно подивилася на батька.
– Так, тату, мені з тобою треба порадитись, а чай… Чай я буду, давай я сама заварю…
Галинка затрималася у друзів довше аніж зазвичай. Видно цього разу Аркадій дуже в чомусь завинив.
Марічка спочатку говорила слова, що нічого не значили, але потім розговорилася, і Андрій вже з подивом слухав свою дочку…
– Тату, Олег збирався зробити мені пропозицію після знайомства з вами… Ми йшли парком, і він щось мʼявся, наче хоче щось ще сказати, але не наважується. А потім раптом каже:
– Марічко, ми ж із тобою один одному про себе багато говорили, здається, що все.
Але є одна річ, яку я тобі не сказав, а тепер зрозумів, що маю.
Ти знаєш, так вийшло… У мене були проблеми деякі, як би це сказати… Юридичні…
Від цих слів Андрій стрепенувся:
– Що він наробив?!
– Не знаю, тату, я не стала розпитувати, для мене сам факт важливий! Значить Олег переступив межу. Ти ж сам мені так казав, – очі Марічці були сумні й заплакані.
– Він що, мав термін? – Андрій напружився, не чекав він такого.
– Наче ні, тату, може умовний. Але ж це неможливо просто – термін! Ні, я не можу тепер з ним спілкуватися, він мене обманув! Він виявився зовсім не тією людиною, якій я довіряла, розумієш, тату? – Марічка запитливо подивилася на батька.
Андрій скочив, скуйовдив волосся, потім сів на табуретку.
– Марічко, розумієш, у житті не завжди все буває ідеально! Іноді доля посилає нам випробування, адже ти чула приказку про те, що не треба зарікатися?
– Тату, і це ти мені говориш?! – здивувалася Марічка. – Чому? Ти раніше мені ніколи так не говорив! Ти вчив мене бути чесною і справедливою, казав, що тоді все буде добре, поясни, тату?!
– Сядь! – Андрій вивчаюче подивився на дочку, ніби за щось переживав і хотів оцінити, як дочка поставиться до його розповіді.
– Гаразд, Марічко, слухай! Я ж не завжди працював на цій роботі, де зараз працюю. Ні, я дуже люблю свою роботу, але… Значить, діло було так…
…Галина прийшла додому ближче до опівночі,
– Андрію, ти уявляєш? Ну це треба знати Оленку, ось це здивувала, так здивувала! І зрештою не вона, а Аркадій раптом образився. А це виявилося набагато складніше…
Виявилося, що Олена пожартувала, і сказала, що Аркадія… Ти не слухаєш? Загалом він дуже образився, ти уявляєш?
Нам довелося докласти стільки зусиль, щоб йому пояснити, що це жарт, хоча загалом у кожному жарті є лише частка жарту.
Оленка, звичайно, даремно так сказала!
Галя раптом побачила, що Марічка і Андрій в темряві сидять на кухні і вигляд у них якийсь змовницький.
– Ой, а що ви тут так пізно в темряві сидите? – здивовано запитала вона.
– Тебе чекаємо, матусю, – Марічка посміхнулася. – На добраніч, я спати пішла.
Вона повернулася до батька.
– Дякую, тату за те, що ти мені розповів! – і пішла у свою кімнату.
– Секрети? – здивувалася Галина. – Від мене?
– Та ні, Галю, давай я тобі завтра все розповім, гаразд? Ти не голодна? Що це ти в Оленки з Аркадієм поїла і навіть ігристого не пригубила? Тоді ходімо спати, я так втомився…
…Через два дні Марічка привела Олега знайомитись з батьками.
Поки вона з матірʼю поралися на кухні, Андрій та Олег вийшли на балкон.
Марічка виглянула з кухні, і досить кивнула обом – все йде за планом.
За вечерею Олег розповідав про себе, потім Марічка вийшла його провести і вони вирішили прогулятись – їм не хотілося розлучатися…
– Хороший хлопець Олег, мені він сподобався, а тобі? – запитала Галя чоловіка. – Втім, що це я питаю, ти ж з ним поговорив і було видно, що ви зрозуміли одне одного.
Чесний хлопець втрапив у недолугу історію. Як він, кажеш, тобі сказав? Зрозумів, що йому не варто займатися фінансами, не його це. І пішов із посади фінансиста у гіпермаркет працювати! Щоб тягати звідти ковбасу і шинку! Та жартую я.…
– Ну й жарти в тебе, Галю, добре, що Марічка з Олегом не чують, – зауважив Андрій.
Це зараз смішно, а хлопець натерпівся схоже. Коли його підставили з тією розтратою грошей, йому було не до сміху.
Молодець сестра Олега, за брата боролася, в результаті вона і домоглася перегляду справи.
Так що з нього все знято, він міг би це й не говорити Марічці.
Але вирішив сказати і я Олега за це поважаю!
– Мені здається, у тебе до цього особисте ставлення, адже ти йому все про себе розповів, так? – запитала Галя і сама відповіла: – Ясно, що розповів!
– А ти думала! Якби не ти, Галю, моє життя невідомо б як склалося, – Андрій обійняв дружину.
– Молодий хірург Андрій Семеняк прикрив старшого товариша, який несподівано пішов з процедурної, а пацієнта врятувати не вдалося. Рідні подають у суд, винним визнають Семеняка, тобто мене.
І якби не адвокат Галина Лисенко, яка за чоловічим прізвищем тепер Семеняк, яка розібралася і зажадала перегляду справи, я б зовсім пропав!
– Тобі, до речі, тоді дозволили повернутись у професію, сам не захотів, а чому? – Галина запитала, хоч знала це напам’ять.
– Та тому, що я, як і цей хлопець Олег, теж зрозумів, що ця професія не для мене, що я не зможу бути хірургом. Мені простіше із паперами працювати. До речі, ти так і не сказала, на що образився Аркадій? — раптом згадав Андрій.
– Та так, на повну нісенітницю! Оленка сказала йому, що ніколи його не ревнувала, а він вирішив, що вона його не любить. Дорослі люди, а поводяться, як діти, – сумно відповіла Галина.
– Напевно, вони такі тому, що у них дітей немає! А у нас, між іншим, можуть і онуки з’явитися, до весілля треба готуватися, – Андрій посміхнувся. – Ось і стала Марічка дорослою. Я завжди переживав, як вона сприйме, коли дізнається, що її батько не зміг врятувати когось…
Та вона все вірно зрозуміла – людина не завжди має владу над обставинами.
Але якщо є поруч той, хто в тебе вірить, то правда переможе.
І я дуже сподіваюся, що у Марічки з Олегом все буде гаразд…