Марина прийшла додому пізно. – Який же важкий день, – подумала вона. Марина жила сама і мусила підробляти, миючи посуд в ресторані. А ще 3 роки тому у неї було все! Велика квартира, мати… А потім Марині виповнилося 18 років. І як же вона здивувалась, коли наступного дня її мати заявила: – Я свій обов’язок виконала. Тепер твоє життя мене не обходить. Ти маєш місяць, щоб з’їхати з квартири

Марина прийшла додому пізно. Зайшла в кімнату і втомлено відкинулася на спинку дивана. День був по-справжньому важкий: цілий день навчання, а потім на вечір треба було йти на підробітки – мити посуд в ресторані.

А ще три роки тому життя здавалося таким безхмарним! Простора квартира, де дівчина жила із сім’єю. Батьківська любов… Ну, принаймні, вона так думала.

І яке ж було її здивування, коли наступного дня після вісімнадцятого дня народження, мати дівчини заявила:

-Я свій материнський обов’язок виконала, – говорила жінка на повному серйозі. – Виховала тебе до повноліття. Тепер твоє життя мене не обходить. Ти маєш місяць, щоб з’їхати з квартири і почати повністю себе забезпечувати.

-Чому? – Марина навіть слів знайти не могла, щоб точніше задати питання.

Але жінка чудово зрозуміла, що саме цікавить дочку.

-Я ніколи не хотіла мати дітей. Твій батько, можна сказати, мене змусив, бо сказав що розлучиться. Його вже давно не стало, а у мене немає материнського інстинкту, я абсолютно байдужа до тебе, – Галина знизала плечима і посміхнулася, дивлячись на здивоване обличчя дочки.

-Ти ніколи ні в чому не потребувала, чи не так? Тепер я від тебе чекаю повернення твого боргу, як доньки!

Після тієї розмови мати й дочка більше не бачилися. Ні, Марина робила спроби, але… Її ігнорували. Галина навіть по телефону розмовляти відмовилася, надсилаючи рідкісні смс із привітаннями на день народження та новий рік.

Дівчині було тяжко. Дуже тяжко. Щоб випадково не зустрітися і не спіймати байдужий погляд найдорожчої для неї людини, Марина перевелася на навчання в інше місто, за сотні кілометрів від рідного дому.

Вона спала по кілька годин на добу, аби встигати і вчитися і працювати! Адже дівчина частину заробітку відправляла матері, в рахунок, так би мовити, “доньчиного” боргу.

Минали роки. Марина успішно відівчилася, влаштувалася на хорошу роботу, вийшла заміж… Народила двох дітей, яких любила більше за життя. І тут в її розмірене життя вклинилося минуле.

Її знайшла матір. Через стільки років жінці закортіло поспілкуватися.

І вже вона дзвонила і слала доньці повідомлення. А коли дізналася про онуків, взагалі почала вимагати у Марини, щоб та з усією своєю родиною приїхала у гості.

І Марина приїхала. Але зупинятись у колись рідному домі не стала – вони з чоловіком і дітьми зняла номер у готелі.

На першу зустріч дівчина пішла одна, аж надто їй хотілося побачити, що саме так змінило ставлення до неї матері. Чоловік із дітьми попрямували до місцевого парку розваг, просто щоб не заважати розмові.

Галина старалася з усіх сил. Накрила на стіл, приготувала подарунки онукам. І поводилася так, ніби й не було всіх цих років повного ігнорування, ніби вони бачилися лише вчора.

Ось тільки Марина на старання матері дивилася з холодом у власних очах.

Зустріч Галини з онуками відбулася наступного дня. Хлопчики поводилися досить скуто, вони зовсім не знали людину, яка так активно набивається їм у родичі. Та вони навіть голосу своєї “бабусі” ніколи не чули! І жодні іграшки цього не змінять!

Жінка була явно незадоволена ставленням дітей, але вголос нічого не говорила, лише запросила прийти завтра. На що Марина, переконавшись, що сім’я вийшла з під’їзду, запитала:

-Ти отримувала мої перекази?

-Так, – здивовано відповіла жінка. – А до чого тут це?

-З онуками познайомилася?

-Та що ти хочеш сказати? – почала дратуватися Галина, відразу ж нагадуючи колишню себе.

-Нічого особливого. Тільки те, що я виконала свій доньчин обов’язок, і бачити тебе я більше не хочу.

Марина спокійним кроком спускалася сходами, жодного разу не обернувшись. Вона відчувала, що більше нічого нікому не винна…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.