Марина швидко ходила по квартирі й зі сльозами на очах збирала свої речі в валізу.
Косметичка виявилася надто маленькою для всього, що вона вигребла з шухляди і довелося брати звичайний пакет.
Марина чудово чула сміх з кухні.
Вона не сумнівалася в тому, що там сміються з її наївності!
Ставши над валізою, Марина згадала, що дещо забула у ванній.
Вона вийшла в коридор, зайшла у ванну, згребла там із полички всі свої шампуні та флакончики.
Ідучи назад, вона не втрималася і глянула в бік кухні. Кухонні двері майже всі складалися з кольорового скляного вітража з безглуздими рожевими ліліями…
А це ж вона вибирала малюнок, коли тут робили ремонт!
І тепер усе це залишиться їй, іншій жінці…
Марині дуже захотілося зробити щось з вітражем. Але вона стрималася – вона не потішить їх тим, що покаже, як їй недобре.
Через скло було видно силуети двох людей, які сиділи за столом.
Дзвеніла чайна ложечка…
– О, Боже, моя кружка! – Марина згадала, що ще забула забрати свій улюблений кухоль з зображенням песика!
Марина відкрила двері на кухню, глянула на коханку чоловіка й оторопіла.
– Невже вона пʼє з моєї чашки, – подумала вона.
Та Марина помилилася. Рита тримала в руках зовсім інший кухоль.
– Ти все ще тут? – Вадим сказав це з явною претензією.
– Я вже йду. Я вже речі зібрала.
Марина легко забрала свою чашку і пішла з кухні. Майнула думка, що Вадим вийде її провести…
Вони ж назавжди розлучаються, хіба це не нормальна, ввічлива поведінка?
Але він не вийшов…
Марина застебнула сумку, винесла речі в коридор, потім вийшла з квартири і спустилася на ліфті вниз.
Надворі щойно закінчився дощ. Здавалося, саме небо натякає – навіть найгірша негода одного разу закінчується, все буде добре!
Ось тільки Марині здавалося, що її випадок абсолютно безнадійний…
…Все почалося кілька місяців тому, коли Вадим раптом почав затримуватися на роботі, а вдома всіляко уникати її.
Словом, він демонстрував усі ознаки невірного чоловіка!
Але Марина не хотіла нічого помічати… Бо любила.
Їй здавалося, що вона найщасливіше дівчина на світі! І причини цього були такі романтичні, надихаючі, чарівні…
Марина приїхала у велике місто з такого маленького містечка, що його можна було назвати селом.
Переїзд відбувся з поважних причин – дівчина збиралася вступати в коледж.
Здавалося, що все складається дуже вдало, тому що в місті була квартира, яка дісталася її батькам у спадок.
Раніше її здавали в оренду і це було чудовим додатком до сімейного бюджету з урахуванням того, що мама Марини працювала на пошті, а батько – столярем у маленькій майстерні.
Орендарі виселилися і в квартиру заселилася Марина. Дівчина вступила і вже бачила своє успішне майбутнє у сфері торгівлі.
Батьки допомагали грішми, та ще вдавалося підробляти офіціанткою в кафе.
А потім вона зустріла Вадима… Він уже не вчився, встиг й інститут закінчити і влаштуватися менеджером «по знайомству».
До зустрічі з ним Марина вважала себе розсудливою, обережною людиною, але потім… Сама не помітила, як переїхала до Вадима, а враженим таким розвитком подій батькам повідомила, що це нормально, це називається «придивитися один до одного», перш ніж одружитися по–справжньому…
Якось не помітила Марина і того, що оцінки її ставали дедалі гіршими і часу на підробіток уже не було – треба було дбати про свого чоловіка, говорити з ним, переживати всі його турботи та проблеми як свої!
Так пролетіло три роки…
Квартиру, звісно, знову було вирішено здавати в оренду і Марина зайнялася цим особисто, адже батьки їй все одно говорили, що це її житло на майбутнє, це її забезпеченість для часів, як діти підуть!
Трохи грошей вона надсилала батьками, а більша частина йшла у її бюджет.
В принципі, Вадим заробляв непогано, але Марині було незручно скупитися, залишаючи все собі, адже вона ніби користувалася комунальними в його житлі…
А він то в ресторан водив, то дарував якусь милу дрібничку!
Тому вона з ентузіазмом взялася за ведення домашнього господарства і вкладала в нього майже все, що отримувала з оренди і заробляла, іноді ще виходячи офіціанткою.
Подумки Марина не раз дякувала мамі за те, що навчила її смачно готувати!
В Марини виходили соковиті м’ясні рулетики, солодкі рум’яні пироги, всілякі закуски…
– Варто спочатку завести первістка, а потім уже будувати кар’єру, – думала вона.
Марина пропустила момент, коли все змінилося остаточно.
Вона списувала холодність Вадима на те, що він втомився на роботі.
Його причіпки – на те, що сама винна… А його критику зовнішності – на те, що, мабуть, справді вона стала менше стежити за собою…
А потім одного чудового дня, якраз у те число, коли Марина збиралася на іспити, Вадим привів у будинок красиву, модельної зовнішність білявку і сказав, що це його кохана жінка.
– Як? – це було єдине, що змогла сказати Марина.
– Речі збирай, – відповів Вадим.
– Ти чого такий злий? – звернулася до нього розлучниця, яка представилася Ритою. – Ми ж домовилися, що ти скажеш, що я твоя кузина! Що я поживу тут трошки, а все розповіси пізніше… Ти ж знаєш, що в неї сьогодні важливий день… – вона повернулася до Марини. – Вибач, я не хотіла, щоб вийшло отак. Але якщо вже все ясно… То тобі дійсно краще з’їхати прямо сьогодні. У тебе є квартира, де жити, так?
– Є, – відповіла Марина, а потім, машинально вирушила до коледжу.
І навіть на свій подив склала іспит на найвищу оцінку.
Поки вона їхала додому, то зателефонувала людям, які винаймали квартиру і запитала у них, чи не можуть вони її звільнити якнайскоріше?
– А нічого, що ми договір підписали? – жорстко сказав чоловічий голос у слухавці. – І гроші внесли, між іншим! Його теж вам віддати? Та що ж ви робите, совість є?! У мене вагітна жінка!
– Вибачте, будь ласка, – пробурмотіла Марина. – Просто мені самій ночувати немає де… А депозит я поверну! І ще… Гроші за частину місяця, що залишилася, теж.
– Он як? – уже трохи м’якше відповів чоловік.
– Зрозумійте, будь ласка, – голос Марина тремтів. – Мене саму виставляють… Я маю гроші, щоб вам повернути, а більше… Ні копійки.
– Ну добре, добре! Он як усе повернулося… Марино, та не плачте ви! Що-небудь придумаємо… Нам по–доброму, щоб новий варіант підібрати, три дні треба… А що, якщо ви заїдете сьогодні і ми якось потіснимося цей час? Дві кімнати, одну ми з дружиною зараз звільнимо!
– Дякую, – відповіла дівчина і її настрій став трохи кращим.
Повернувшись до квартири Вадима, вона зібрала речі. А коли переступила поріг власної квартири, то ніяк не очікувала, що її зустрінуть гарячим чаєм та найсмачнішим яблучним пирогом.
Не стримавшись, Марина розплакалася. Чоловік Денис, попросив його вибачити і разом зі шматком пирога і чаєм пішов у кімнату – сидіти за комп’ютером, де на нього чекала якась дуже термінова робота.
Марина залишилася на кухні з його дружиною Софією. Їй вона й розповіла про все.
– Життєва історія, на жаль, – зітхнула Софія. – Тримайся! Незабаром буде не так погано, а через рік взагалі його не згадаєш! Головне, у нові стосунки не поспішай пірнати, спершу в собі розберися… Я не життя вчу, просто, по собі знаю…
– Ви вибачте, що я поставила вас у таке становище, – ще раз вибачилася Марина.
– Та все добре! – сміючись відмахнулася Софія. – Все в житті буває! Головне, щоб усе це добре закінчувалося.
Орендарі виявилися порядними людьми. Наступного ж дня Денис поїхав дивитися варіанти житла. Марина готувалася до наступних іспитів.
– А в мене якраз обід готовий! Борщ будеш? – запитала Софія, коли вона повернулася додому.
– Дякую, – відповіла господиня квартири.
Взагалі їй було дуже незручно, що все так вийшло… Але їсти хотілося. А потім ще Марина згадала, що в пакеті є сир та копчена грудинка, а ще – шоколадних цукерок пів кіло і вирішила, що якщо вона пригостить усім цим… То обмін буде гідним! І борщу дуже хотілося, а не тільки бутербродів…
Час минав, а квартира все не знаходилась. Якось, вийшовши в коридор, Марина випадково почула розмову мешканців на кухні.
– Можна на подобову з’їхати і звідти далі шукати.
– Так? А гроші? Знаєш скільки буде за пару днів! – відповів Денис.
– Але ж не можна тут залишатися!
– Ага, не можна… Не можна ось так контракт оренди порушувати!
– Добре, Денисе, я хочу сказати, що ми не можемо більше тут бути…
– Можете! – Марина раптово з’явилася на кухні. – Я не підслуховувала, просто повз проходила… Мені до кінця місяця вже диплом віддадуть і я вирішила, що в місті не залишусь. Поїду до батьків… Я хочу запропонувати такий варіант. Може, ми якось разом поживемо? Гроші повертати не треба! І потім, коли я поїду, ви ще… Два місяці не платите. Ви теж не ображайтесь, будь ласка! Але ви мене врятували… Виходить, що це я ніби компенсую вам незручност.
На кілька хвилин у кухні запала тиша.
– Нам треба подумати? – звернулася Софія до чоловіка.
– Ні, – відповів Денис. – Ми згодні.
– Тоді, може, чаю? – посміхнулася Марина. – Я сьогодні сирних тістечок прихопила!
Невдовзі дівчина склала останній іспит і отримала диплом. Вона не збиралася ніяк відзначати цю подію, але Софія наполягла на тому, щоб спекти торт Наполеон.
Марина зателефонувала батькам і оголосила їм своє рішення.
Вона сказала, що збудувати кар’єру у великому місті завжди встигне, а набиратися досвіду за фахом можна і на малій батьківщині.
Про своє розлучення з Вадимом вона повідомила побіжно і батьки, мабуть, зрозумівши, що там трапилося щось сумне, не стали наполягати на подробицях.
Стояла чудова сонячна погода, коли Марину проводжали на вокзал. Софія вручила їй коробку зі смішним малюнком фломастерами — кіт–турист із рюкзаком та вудкою.
– Що це? – здивувалася дівчина.
– Їжа в поїзд, – підморгнула Софія. – Курочка смажена, картопляний салат і ще пиріжки. Як же ж без цього?
– Щасливої дороги, – сказав Денис. – Подзвони, як доїдеш, чи що…
– Дякую! – Марина відчула, як на очі навернулися сльозинки.
Вони тепло попрощалися.
Поїзд уже рушив, вона махала рукою не просто своїм орендарям, а, по суті, новим друзям.
Задзвонив телефон – висвітився номер Вадима.
Марина зволікала…
– Відповісти? – подумала вона. – Хоча… Що він може сказати? Та яка різниця!
Вона рішуче відхилила вхідний дзвінок і заблокувала контакт.
У її житті починалися нові, чисті сторінки на яких не було цього минулого.
Марина прочинила вікно і в купе зайшов свіжий вітерець.
Підперши щоку долонею, вона почала дивитися у вікно.
Їй чомусь здавалося, що таких величезних помилок у її житті більше не буде… Вона в це вірила…