Марія зібрала вдома всіх друзів. Дехто прийшов з дітьми. Всі розмовляли, жартували. – А ми поки не плануємо малюка, – сказав Максим. – Молоді ще, встигнемо. Так, Іринко? – звернувся він до дружини. – Так, я теж зараз не хочу, не готова, – підтвердила вона. Раптом одна дівчинка залізла на руки до Ірини, подивилася їй в очі і сказала: – А у тьоті ляля в животику! Усі гості враз замовкли і запала тиша

-Проходьте-проходьте, – сказала Марія, хазяйка дому, гостям, – ми вже на вас зачекалися.

-Вибач, подружко, на роботі затрималися, – відповіла Ірина.

-Знову! Ох же ж і працьовиті ви у нас, – засміялася Марія.

Вона взяла їх верхній одяг і почепила в шафу в коридорі.

-А жити ж коли?

Молоді люди пройшли у кімнату й привіталися з іншими парами.

-Ми зараз кар’єру будуємо, а пожити встигнемо, – віджартувалися Ірина та її чоловік Максим.

Подружжя одружилося три роки тому. Й Ірина, і Максим були з простих сімей, котрі не мали багатств, а тому звикли до того, що всього в житті треба досягати власною працею.

Молоді люди закінчили університет, багато працювали, знімали квартиру, ще й самі заплатили за власне весілля, тому що батьки допомогти їм не могли.

Обоє були дуже працелюбними й знали ціну грошам. А нещодавно, буквально три місяці тому, збулася їхня найзаповітніша мрія – власний бізнес. Багато зусиль доклали вони до того, щоб відкрити його, але зробили це, при чому без жодної допомоги.

Тепер вони були власниками туристичного агентства й сиділи там до глибокої ночі, але були щасливі, тому що саме цього вони й прагнули: багато клієнтів, купа справ, жодної хвилини спокою.

Вечір був чудовим. У Марії вдома зібралися всі друзі, з якими вони товаришували вже багато років.

Молоді люди розмовляли про все на світі, жартували, обговорювали плани на майбутнє.

Раптом хтось заговорив про дітей.

-А ми поки не плануємо малюка, — поділився Максим. — Молоді ще, встигнемо. Ми тепер тільки жити починаємо, так, Іринко? — звернувся він до дружини.

-Так, я теж зараз не хочу, не готова. Усі мої думки поки що тільки про наше турагентство, — підтвердила вона.

У деяких пар уже були діти, яких вони взяли з собою. Вони гралися на підлозі, стрибали по дивану, ховалися під столом. Аж раптом одна дівчинка років трьох залізла на руки до Ірини, подивилася їй в очі і сказала:

-А у тьоті ляля в животику!

Дівчинка погладила живіт Ірини, зістрибнула з її колін і побігла, наче нічого особливого не сказала.

Усі гості враз замовкли і на кілька секунд запала тиша.

Після того, як здивування минуло, всі почали сміятися:

-Ну й кмітлива дівчинка у вас росте, друзі! — сказав один чоловік. – А вони тут нам розказують, що дітей не планують! — засміявся він знову, і глянув на Ірину з Максимом.

Ірина застигла, а Максим не надав цим словам жодного значення.

Усі швидко забули про цю розмову й почали обговорювати щось інше.

Наприкінці вечора, коли молоді люди вже розходилися по домівках, до Ірини підійшла мама тієї самої дівчинки і тихенько їй сказала:

-Іринко, я не стала говорити про це за столом перед усіма, але ти, 99 відсотків, що вагітна.

Ірина здивувалася:

-Та ти що, Олю, жартуєш? Це ж просто дитячі вигадки. Я й уваги не звернула, – посміхнулася Ірина, хоча всередині в неї вирували емоції.

-Я ж кажу, не стала про це говорити перед усіма, але за моєю донею таке вже не раз помічалося. Як тільки вона почала говорити, а це десь роки в півтора, стала казати “ляля” і гладити живіт усім вагітним, в кого ще й видно нічого не було й вони самі не знали про своє положення. Жодного разу не помилилася. Я не знаю, як це пояснити, але це правда.

Ірина подякувала їй за “цінну інформацію”, але не повірила у цю
Нісенітницю.

-Мало що там дитина в три роки видумує! — заспокоїла себе дівчина.

Але те, що сталося далі, змусило Ірину повірити в слова маленької дівчинки.

-Як вагітна? Не може бути! 7 тижнів? — перепитувала Ірина в лікаря.

-Ну я ж вам кажу. Помилки не може бути, — сказала лікар.

Ірина з Максимом виявилися ще більше неготовими до такої новини, ніж думали. Дитину зараз вони не хотіли зовсім, але й щодо іншого варіанту навіть мови не було.

Ірина не могла стримати сліз, хоча розуміла, що так не можна.

-Нічого, Іринко, не плач. Якщо вже так сталося, значить, так має бути. Впораємося якось. Тим паче, батьки живі, допоможуть, — втішав він її, як міг.

-Ми тільки стали на ноги, тільки досягли своєї мрії! Ну чому, чому саме зараз? Я так давно мріяла про це турагентство, так хотіла попрацювати там і поподорожувати також! — схлипнула вона знову.

-Нічого. Головне, що ми його вже відкрили, мрія досягнута, а це найголовніше! І ти ж не прямо зараз народжуєш. Ще встигнеш кілька місяців і попрацювати, і злітати куди-небудь. А як малюк трохи підросте, віддаси його у садочок і продовжиш свою грандіозну кар’єру.

І хоча думки про батьківство Максима також лякали, він розумів, що має бути більш емоційно стійким, ніж дружина, і підтримувати її.

Місяці вагітності пролітали дуже швидко. Ірина весь час була здоровою й вела активний спосіб життя, встигала і клієнтську базу напрацьовувати, і світ трохи побачити. Поступово вона звиклася з думкою про те, що стане мамою, і була вже навіть трохи рада, що так сталося.

-Нічого, все що робиться, все на краще. Я зараз така молода! Встигну і народити, і кар’єру збудувати. Набагато гірше, коли є кар’єра, а сім’ї немає, – сказала Ірина чоловікові через кілька місяців вагітності.

-Правильно, люба. Ти в мене – розумниця!

Максим обійняв її і погладив рукою її животик.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.