На весіллі гуляло все село. Чи бачене таке діло – молодий фахівець, який нещодавно приїхав у село, на якого задивлялися всі незаміжні місцеві красуні, взяв за дружину просту доярку!
Марія була далеко не красунею. Щоправда, характер у неї був золото! Мабуть, своєю догідливістю та поступливістю вона і зачарувала хлопця.
– А що, наша Марія, якщо її причепурити, нічого ще вийшла, – шепотіли місцеві пліткарки, наминаючи салати й закуски. – Ось тільки навряд їй він вірний буде. Дивись, який наречений, наречена і нігтя його не варта.
Не праві пліткарки виявилися, ох, не праві. Тому що Анатолій, крім своєї ненаглядної Марійки, більше ні на кого й дивитися не хотів. Добре вони жили. Хоч дружина за статусом нижча за чоловіка виявилася, та весь будинок на ній тримався.
Через кілька років Анатолій Олександрович і зовсім місцеве підприємство очолив, Марія ж з роботи звільнилася і міцно осіла вдома.
Їй і тут клопоту було чимало. Все ж таки в селі та без свого подвір’я ніяк. От і в них корова і телятко, а ще вівці, поросята, окрім курей та гусей із ще живності було.
Потім дочки народилися. Спочатку Олечка, старша, а через три роки Тетянка з’явилася.
Анатолій на той час дуже великим начальником став. Його до райцентру перевели на підвищення.
Дружина, звісно, за ним поїхала. Щоправда, корову за собою в місто не потягнеш, тому все продали, у квартирі заселилися, а Марія, щоб теж склавши руки не сидіти листоношею влаштувалася.
Анатолій хоч мав славу красеня, але відмінним сім’янином виявився. Правда, до певного часу.
Біда прийшла, коли Олечка випускний клас закінчувала.
Та весна спекотною видалася, вже у травні майже тридцять на термометрі показувало.
Ось і подався весь десятий клас на річку. А вона в їхніх місцях, хоч і мілка, курка вбрід перейде, та бурхливою течією відрізнялася, а вже на злитті і зовсім вир на вирі.
Ось до одного з них Оля й потрапила… Не змогли і хлопці з класу допомогти… Забрало дівчину, закрутило…
Таня сьомий клас закінчила, але чудово пам’ятала той день, коли сім’ї повідомили страшну новину. Ось тоді батька, як підмінили.
– Твоя провина, не догляділа! – зло сказав він дружині.
Після дев’яти днів і поминок зібрав Анатолій свої пожитки і, не кажучи ні слова, пішов із дому.
– Мамо, чому тато сказав, що ти винна, що Олі не стало? – Таня пригорнулася до матері.
– Не знаю, доню, йому, мабуть, видніше, – почорніла від горя Марія міцно обняла доньку. – Ти в мене тепер одна залишилася. Ти ж мене не кинеш?
Анатолій оселився на орендованій квартирі, а Таня залишилася з матір’ю.
З батьком, звичайно, бачилася, але робила це потай від Марії.
А та, зрозумівши, що не буде їй більше у житті жіночого щастя, гульбанити потрошку почала.
Спочатку обережно, з огляду на доньку, що та скаже. А потім все сильніше і сильніше. До своїх сорока з невеликим ставала вона вже схожа на стару…
– Батьку, ти бачиш, що з мамою робиться? Пропаде ж зовсім! Може, повернешся до нас? – Таня з надією питала батька.
Той сумно зітхав:
– Так не пробачить вона мені за те, що у найважчий момент її покинув, не підтримав. Та й Таня, знаєш, у мене нова сім’я, до вас повернення в мене вже нема…
І справді, самотнього чоловіка, тут же обкрутила молода і самотня директорка ресторану.
– Тоді ти мені більше не батько, – заявила Тетяна і своє слово дотримала.
Хоч і жили в одному місті, і важко їй довелося – вчитися треба, а тут мати зі своїми проблемами, та на поріг до батька Таня жодного разу не з’явилася.
Минали роки, Марії ставало все гірше… Добре, що до пенсії вона змогла дотягнути. Пам’ятаючи, хто її колишній чоловік, з роботи на пошті жінку не звільнили.
Щоправда, до моменту виходу на заслужений відпочинок вона була слаба, а потім зовсім і зовсім злягла. Одна радість – гульбанити, на щастя, облишила.
Таня вийшла заміж, народила доньку, доглядала матір, розриваючись між нею, сім’єю та роботою. Анатолій на пенсію пішов з високої керівної посади. Був підтягнутий, виглядав для своїх років непогано, тільки роки все одно брали своє.
Біда прийшла, звідки не чекали. Галина, його друга дружина, серйозно заслабла. Залишився він зовсім один. Начебто і гроші є, і все, ось тільки самотність у порожньому будинку так дістає, що неможливо витримати.
Отоді й вирішив він з колишньою родиною возз’єднатися. Закрив квартиру на ключ і до колишньої дружини поїхав…
…Марія сиділа на кухні і чистила картоплю. Раптом хтось тихо постукав у двері.
Марія здивовано поклала картоплину назад у миску.
– Заходьте! – гукнула вона. – Відчинено у мене завжди…
Двері тихо привідкрилися і з них перше зʼявилася невеличка дорожня валізка, а за нею… Він!
– О, Господи! – перехрестилася Марія. – Це мені що ввижається?!
Вона так і застигла від побаченого.
Анатолій став на порозі.
– Ні, не ввижається, Марійко, – сказав він. – Я це… Справжній. Пробач ти мене, – сказав він. – Це я у всьому винен. Даремно тебе очорнив, знаю, як тобі довелося. Але старість треба вдвох зустрічати.
Марія й рада була пробачити, адже, як не крути, вона завжди любила свого чоловіка, а ось Таня що скаже?
І так, молодша дочка залишилася непохитною. Перед вибором батька поставила – або з тим, хто тебе зрадив, сходься назад, або виставляй його на вулицю, якщо хочеш, щоб у тебе дочка залишилася.
Так і живуть. Анатолій приходить до колишньої дружини, не кидає її, старі зв’язки підняв, щоб її в хорошу клініку влаштувати, а Таня бачити батька не бажає.
Та з кожним роком все ж мʼякшою вона стає… І може й пробачить вона його. От тільки коли?