Марія поверталася з роботи. Задзвонив телефон. – Привіт кохана. Завтра у нас будуть гості. Купи продуктів, – попросив Михайло. Марія стояла і нерозуміла, що за гості і про яке свято вона забула. Жінка повернулась додому. – Ти так швидко? – здивувався Михайло. – А я не була в магазині, – відповіла Марія. – А що ж ми на стіл поставимо, – здивувався чоловік. – А не буде ніяких гостей, – раптом заявила Марія. – Як не буде гостей? – застиг від здивування Михайло

Марія йшла з роботи. По дорозі хотіла зайти в продуктовий магазин, за хлібом та рибою. Задзвонив телефон. Чоловік.

– Алло, привіт, Михайле. Ти вже приїхав з роботи?

– Ні ще, скоро буду. Хотів тебе попередити, завтра до нас гості збираються, батьки та сестра з дітьми. Підкупи продуктів, приготуємо щось смачненьке. Все поки що, я за кермом.

Марія стояла розгублена і намагалася згадати, про яке свято вона забула. Начебто всі дні народження скінчилися зимові, найближчі лише влітку, свята минули, до восьмого ще тиждень. Щось зовсім незрозуміло. Ноги самі несли її додому і про рибу з хлібом забула геть-чисто, жінка зайшла до квартири. Вдома жінка прийшла до тями, вирішила дочекатися чоловіка і запитати про привід для свята.

Поки чекала, потихеньку себе накручувала: новий рік відзначали всім сімейством у них, а також Різдво і Старий новий рік, на всі дати збиралися у них вдома. Місця то їй не шкода, але на продукти ніхто не дав хоч трохи грошей, все було за рахунок Марії. А там день народження Михайлової сестри, слідом, мами, потім племінника. Знову в Марії вдома. І знову все приготування та продукти на ній. Ніхто не допоможе ні ділом, ні грошима.

– Марійка, ну ти ж так чудово готуєш, буде просто неправильно, якщо ми сидітимемо за столом, де страви будуть приготовані не тобою і все свято буде зіпсоване, – говорили родичі Михайла невістці. 

Благо хоч торти на дні народження їм всі робили в кулінарії на замовлення.

Марія вже чотири роки працювала на посаді шеф-кухаря у дорогому ресторані. Її вміння та відмінна репутація дозволили їй підробляти на великих фуршетах, званих вечерях. Її наймали як кухаря, і як організатора меню. Завдяки такій високооплачуваній роботі, Марія з чоловіком переїхали в нову квартиру, втричі більшу за їхню стару однокімнатну. Правда, кредит ще не виплатили, але Марія була впевнена, що скоро і він буде виплачений. Але ці свята дуже сильно стали відчуватися по гаманцю, адже продукти зовсім не дешеві, і народу збирається завжди багато. 

Марія втомилася за ці два місяці. На роботі постійно на ногах, все потрібно проконтролювати, все встигнути, навчити новеньких, так, у неї були й такі, а тут ще вдома біля плити стій весь день, і ніхто навіть тарілки не помиє за собою. А одним “дякую”, як кажуть, ситий не будеш. І Михайло, негідник, умів умовити Марію взяти на себе все готування: – Ну Марійка, ти ж у мене найкраща, адже тобі не важко приготувати вечерю, а я обіцяю тобі допомагати у всьому! – казав чоловік, але, звичайно, допомоги від нього не було.

У роздумах Марія не помітила, як Михайло з’явився на кухні.

– Привіт як справи? Ти вже повернулась із магазину? Я думав, що тобі потрібно більше часу.

– Привіт, мій любий чоловік. Я не була у магазині, – раптом заявила Марія.

– В сенсі? Я ж подзвонив тобі, сказав, що у нас будуть гості, – здивувався чоловік.

– Ні, ти нічого не сказав. По-перше, що за свято, про яке я нічого не знала? По-друге, я нікого не запрошувала, по-третє, я не маю грошей.

– Чому не маєш грошей? Ти ж зарплату отримала.

– Так отримала. Кредит теж хоче їсти, сплатила за нього. То ти мені не відповів, що за свято?

– Ніяке не свято, просто на вечерю прийдуть рідні. А чому ні? Мамі подобається, як ти готуєш. Тобі ж не важко, адже ти в мене розумниця.

– Ні, Михайле, мені важко. Я втомилася, на свій законний вихідний мені хочеться відпочити, а не готувати на купу народу, та ще власним коштом. Я і так усіх годувала два місяці, вистачить, настав час і честь знати.

– Марія, я не зрозумів. Ти не хочеш бачити моїх рідних?

– Михайле, я не хочу їх годувати, це різні речі. Нехай приходять у гості. Але на стіл крім чаю та печива з магазину нічого не поставлю. Я не хатня робітниця, не куховарка. З мене досить. І ще, зі мною треба радитись, запрошувати в гості когось чи ні, а не ставити мене перед фактом.

– Не думав, Марія, що ти така меркантильна. Це ж мої рідні.

– Михайле, у мене теж є рідні, але чомусь вони не бігають до мене щовихідних, щоб поїсти за чужий рахунок. У мене іпотека, за яку ти не платиш, то я ще на левову частку зі своїх зароблених беру на продукти для твоїх рідних. Так пішов би і купив усе це на свої, і годував рідню свою. Подивлюся я на тебе, коли тобі це набридне. Я не проти, нехай приходять. Але я тобі сказала, у мене вихідний, нічого не робитиму. Так, і на вечерю я сьогодні нічого не приготувала, після твоїх новин про прийом гостей забула зайти за рибою. А в морозилці пусто, всі запаси з’їли твої рідні.

Марія встала і пішла в кімнату, через кілька хвилин закрилися вхідні двері. Уткнувшись у подушку, вона просто розплакалася, образа наповнила її. Через деякий час жінка задрімала.

Вона не чула, як чоловік повернувся додому, довго шурхотів пакетами на кухні, взявся за посуд. Марія прокинулася від гуркоту посуду. Голова була важка. Михайло вдома, значить, повернувся, не пішов. Вийшовши на кухню застала картину маслом: Михайло в фартуху Марії біля плити, що помішує лопаткою в сковороді, на столі повний салатник нарізаних овочів, в духовці щось запікається.

– Привіт, Марійка. Я тебе розбудив?

– Нормально все, голова трохи важка. А що робиш?

– Готую вечерю. Слухай, Марійка. Я, звичайно, трохи перегнув. Але подумавши, зрозумів, що ти маєш рацію. Справді, вистачить виляти хвостом перед ріднею. На вихідні хочу проводити час із тобою. Ми й так проводимо разом мало часу, а вічні гості забирають рештки цього часу.

– Ти справді це зрозумів?

– Так, Марійка, правда. Адже я люблю тебе і обіцяю, що родичі у нас гостюватимуть якомога рідше.

– Дякую, Михайле. Я теж тебе люблю.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.