– Мамо, привітай нас, у нас буде дитина! – Артем світився від щастя. На обличчі Галини Миколаївни відобразилася ціла гамма емоцій. – Артеме, яка дитина, ви ж самі ще діти! – Мамо, ти, я дивлюся, не дуже рада. Ну порадуйся хоч трохи! У тебе буде онук чи внучка! – Жодних внучок! Тільки хлопчик! – різко вигукнула Галина Миколаївна

– Мамо, привітай нас, у нас буде дитина! – Артем світився від щастя, як нова лампочка. – Дитина, мамо! Мій син чи донька!

На обличчі Галини Миколаївни відобразилася ціла гамма емоцій, що закінчилася виразом вселенського горя.

– Артеме, яка дитина, ви ж самі ще діти! Куди Наталі народжувати, вона за собою стежити не може.

– Мамо, ти, я дивлюся, не дуже рада? А як же твої нескінченні стогнання, що ми не маємо дітей, а без дітей – це не сім’я? Тепер буде сім’я! Ну порадуйся хоч трохи! У тебе буде онук чи внучка!

– Жодних внучок! Тільки хлопчик!

– Чому? – здивовано вимовила Наталя.

– Тому що у мене сини, два внуки. Що робити з дівчинкою? Однозначно – хлопчик!

Наталя з Артемом переглянулися і обидва посміхнулися. Вони ще не знали, на кого чекають.

– Добре, нам час, пізно вже. Завтра зідзвонимося. – Артем цмокнув матір у щоку.

Дорогою додому чоловік із дружиною весело реготали та робили ставки.

– Якщо народиться дівчинка – здійсню будь-яке твоє бажання!

– Ти так хочеш доньку?

– Ні, хочу подивитися на вираз обличчя мами.

– Артеме, ти не правий. Ну, сам подумай! Вона справді не знає, що робити з дівчинкою. З хлопчиками звичніше.

– Іноді, рідна, свої думки можна тримати і при собі. Особливо у такий день. Їй кажуть, що у неї онук народиться, а вона диктує умови.

– Не кип’ятись. Ми її просто приголомшили.

– Чим? Ми п’ять років одружені, а від цього, знаєш, буває, і діти народяться. І на кожному святі вона стверджує, що її єдина мрія – це онуки.

– Добре, зачекаємо. А поки що давай подумаємо, як нам у маленькій кімнаті ремонт зробити і влаштувати там дитячу. Я такі проекти цікаві бачила. Тільки давай обійдемося без рожевого-блакитного, добре?

Наталя добре знала свого чоловіка і закрила неприємну тему.

Артем з матір’ю мали складні стосунки. Він був пізньою дитиною і мама займалася його вихованням з палким запалом, який іноді переростав у нав’язливість і такий командний тон, що будь-який генерал заздрив би. Жодні заперечення не приймалися. До своїх тридцяти років Артем розібрався що до чого, навчився відокремлювати свою любов до мами від того боку свого життя, яку визначив, як особисту та потихеньку все налагодилося. Перший шлюб, на якому свого часу наполягла мати, з «дівчинкою з доброї сім’ї», розпався через два роки, оскільки спільного у молодого хірурга, готового жити в операційній і моделі, що досить успішно робить кар’єру, було по-справжньому мало. Розлучилися цілком по-дружньому, без взаємних претензій та закидів. А за півроку Артем зустрів Наталю і зрозумів, що ось воно – справжнє, своє.

Мама прийняла нову невістку без родості. З Наталею була ввічлива і коректна, а синові періодично висловлювала невдоволення то одним, то іншим. Артем пропускав все повз вуха, для нього дружина була найкращим, що трапилося з ним у цьому житті.

У день, коли вони дізналися стать дитини, Артем завіз Наталку додому і поїхав на роботу. Приготувавши вечерю, Наталя вирішила прилягти, бо нили ноги, але тут пролунав дзвінок у двері.

– Галино Миколаївно, привіт! Ось так сюрприз!

– Привіт, Наталю. Артем на роботі?

– Так, звичайно, за годину має приїхати.

– Добре. Він казав, що ви вже доробили дитячу. Покажеш?

– Звісно, ​​проходьте.

Наталя відчинила двері в дитячу і Галина Миколаївна завмерла.

– Цікаве колірне рішення. Чому не рожевий чи блакитний?

– Вирішили відійти від стандартів. Гарний відтінок, правда? Говорять, що зелений колір корисний для очей і заспокоює. Та й підійде і хлопчику, і дівчинці.

– А ви ще не знаєте, хто буде?

– Вже знаємо. Сьогодні сказали. В нас буде дівчинка!

– Сумно. Адже Артем хлопчика хотів.

Наталя насупилася.

– Це він вам казав?

– Він завжди був дуже порядним і намагався берегти почуття інших людей. Ну це таке, вже нічого не виправити. Запропонуєш чаю?

– Так, звичайно, ходімо на кухню.

Протокольні п’ятнадцять хвилин, відведені Галиною Миколаївною на чай, пройшли майже мовчазно. Наталка або мовчала і слухала, або відповідала, але не в попад.

– Смачний пиріг! Дякую, Наталко, мені час.

Свекруха пішла, а Наталка опустилася на стілець у коридорі і заплакала. Так її і застав Артем, повернувшись з роботи.

– Що таке? Час купувати зволожувач повітря?

– Навіщо? – схлипнула Наталка.

– Ну ти вогкість розводиш, мабуть, не вистачає вологості в будинку.

– Скажи, ти правда мамі сказав, що хочеш лише хлопчика?

– Що за дурниці?! Хто тобі сказав таку дурницю? Почекай, здогадуюсь! Ну я…

– Стривай! Не говорив?

– Ні звичайно! Зараз подзвоню та з’ясую, що за справи такі!

– Не треба! Ні до чого хорошого це не приведе, тільки сваримося. Артеме, у нас до пологів начебто ніяких сімейних свят не передбачається?

– Та начебто ні.

– Тоді давай ми скажемо, що я до батьків поїхала на пару місяців. У цьому випадку з твоєю мамою зустрічатися мені не доведеться, а потім ми ще побачимо, хто кого і як любитиме.

Через чотири місяці Наталя народила здорову, міцну дівчинку. Спочатку бабуся цуралася внучки. Наталя чудово справлялася з дитиною сама, але обов’язково раз на тиждень, а то й частіше у Галини Миколаївни дзвонив телефон:

– Ви нам дуже потрібні!

Наталя трошки хитрила і кликала свекруху на допомогу. На поради кивала, дякувала, робила по-своєму і продовжувала потихеньку спостерігати, що вийде. І ближче до року маленька сміхотугка Марійка вже вила мотузки з суворої Галини Миколаївни, а ту було не впізнати. Навіть Артем не пам’ятав, щоб мама так багато посміхалася.

– Мамо, у нас новини! Ти знову станеш бабусею!

– Ой! А чому так швидко? Хоча, дурне питання, звісно. Але як Марійка, вона ж маленька зовсім.

– А що Марійка? – Наталка посміхнулася. – У Марійки он яка бабуся. З такою хоч у розвідку. Так, Марійко?

– Так! – Марійка гримнула ложкою по тарілці і гучно засміялася.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.