– Мамо, привіт як ти? – забігала Ірина до мами. – Та все добре! – Ми тут з Славком подумали, може, ти переїдеш до нас. – Ну добре, – Сказала вона, важко зітхнувши. Ірина зі Славком перевезли Ларису Іванівну до себе. Спочатку все було добре, а потім зять став все більше чіплятися

– Мамо, привіт як ти? Ірина перед роботою часто забігала до мами.

– Та все добре!

– Ми тут з Славком подумали, може, ти свою квартиру продаси і переїдеш до нас. Ми маємо трикімнатну велику квартиру, ми там віддамо тобі одну кімнату. Знову ж таки за Маринкою доглядатимеш, вона якраз у перший клас піде.

– Та нуу, навіщо я вам Ірино. Молодь має жити окремо.

– Так тобі сумно одній, і ти б нам допомагала, та й з продажу твоєї квартири ми погасили б іпотеку.

– Не знаю Ірино.

– Ну добре мамо я побігла на роботу. І Іринка, цмокнувши матір у щічку, вибігла з квартири.

Лариса Іванівна задумалася, вже не вперше, її дочка Ірина заводить розмову із продажем квартири. Може, й справді погодитись і з Маринкою б допомагала. Лариса Іванівна в минулому викладач алгебри та геометрії, іноді займалася з онукою, але особливої ​​тяги до математики у неї не бачила.

Увечері Ірина прийшла до мами вже усією сім’єю. Вони сіли пити чай і знову завели свою розмову про продаж квартири.

– Мамо, ну що ти подумала? Тобі ж сумно одній, а раптом з тобою щось трапиться, ти заслабнеш і не зможеш вчасно випити пігулку або зателефонувати в швидку, все-таки вік, а тут ти будеш під наглядом, і наша Маринка буде.

– Бабусю, ну давай переїжджай до нас, ми з тобою будемо завжди-завжди разом.

Це був вже контрольний аргумент. Ірина чудово знала, що Маринці бабуся ніколи відмовити не може.

– Ну добре. Сказала вона, важко зітхнувши, якось не спокійно в неї було серце.

Ірина зі Славком перевезли Ларису Іванівну до себе, якось дуже швидко продали квартиру, викинули велику частину речей. Вона сумно дивилася на все це. Забрали гроші від продажу квартири, погасили свою іпотеку.

Спочатку все було добре, Лариса Іванівна займалася онукою, водила її в школу та вчила з нею уроки. Потім дочка попросила готувати їжу для них із чоловіком, бо вона втомлюється, а мама просто ж сидить удома, потім пішло прибирання, прання, прасування. Всю домашню роботу поступово переклали на неї.

– Ларисо Іванівно, щось сьогодні плов якийсь не дуже… рис злипся і солі мало! Коли у вас пенсія, у нас з Іриною гроші закінчуються, ми таки вас годуємо, платимо за комунальні послуги ви не платите зовсім.

Зять все більше до неї чіплявся, а її дочка мовчала, навіть перестала її матусею називати як раніше. Ось знала ж, що не можна було погоджуватися на продаж квартири, і все одно не витримала, дала себе умовити. Лариса Іванівна пішла до своєї кімнати, закрилася, так їй стало прикро, що вона навіть розплакалася. І щодня все більше і більше було не задоволень, що вона намагалася зовсім вечорами не виходити зі своєї кімнати або йшла на вулицю і тинялася до ночі.

Не потрібна вона дочці, потрібна хатня робітниця безкоштовна і гроші. Куди ж тепер податися, квартиру продано. Лариса Іванівна згадала про невеликий будиночок на околиці міста, раніше, коли вона була молодша, то використовувала його як дачу, потім будинок закинули.

Вона дочекалася отримання пенсії, зібрала невелику сумку та з речами поїхала до будинку.

Будинок був занедбаний, але було видно, що хтось у нього ходить. Лариса Іванівна обережно зайшла до будинку, двері були відчинені, у дверях було вставлено новий замок.

– Тут хтось є? Покликала вона з побоюванням.

Вийшов молодий чоловік років тридцяти, трохи зарослий, у старому поношеному одязі.

– Що ви тут робите, бабусю?

– Це ви тут що робите? Це мій будинок.

– Ваш? Він довго пустував, виглядав зовсім занедбаним, мені не було де жити, і я вирішив тут зупинитися не на довго. Будь ласка, не викликайте поліцію, я не зробив нічого поганого.

Лариса Іванівна зайшла в будинок, у ньому виявилося несподівано чисто та пахло їжею.

– А мені теж на старості років нема де жити, от я й згадала про цей будинок.

– Мене звати Саша. Проходьте, сідайте за стіл, я вас погодую. Тут дві кімнати та невелика кухня, можна я в одній кімнатці поживу. А за це підлатаю вам дах, він протікає вже, поправлю огорожу, та й їсти можу варити, грошей у мене немає, платити вам за житло.

– Та залишайтесь.

Лариса Іванівна, подумала, що справді їй з таким занедбаним і старим будинком не впоратись і чоловічі руки їй не зашкодять, а вигнати людину на вулицю вона не може. Сама опинилася у не дуже хорошому становищі.

Дочка зателефонувала матері лише за кілька днів, запитала, де вона і навіть не кликала назад, здавалося, зраділа, що мати сама пішла.

Спочатку Лариса Іванівна насторожено ставилася до свого мешканця. Але той щодня щось робив по дому, був чемний, товариський. Олександр влаштувався на роботу і став рідше бувати вдома і Ларисі Іванівні, навіть стало нудно без нього, вона почала чекати його з роботи. Коли він приходив, вони балакали і вечеряли разом.

– Ларисо Іванівно, мені почали нормально платити, і я можу з’їхати від вас.

– Сашко тобі тут погано зі мною жити.

– Ні добре, ви мені як мама, – сказав Сашко і посміхнувся. Я просто не хотів довго користуватися вашою добротою.

– Давай з тобою далі поки що разом будемо жити, мне потрібна допомога по дому, чоловіча рука, будинок старий одна я з ним не впораюся, та й нудно якось одній.

Так вони і жили разом, трохи ремонтували будинок, він навіть став цілком пристойно виглядати, адже у Сашка були золоті руки, він умів буквально все. Якось приїхала до Лариси Іванівни донька.

– Я тут думаю їй погано живеться, а вона якогось незнайомця завела. Та й з будинком що стало, можливо нам тут вихідні пожити на свіжому повітрі.

– Ти Ірина давай іди до сім’ї нема чого тобі тут робити, і не треба до мене ходити, у мене тепер нова сім’я, ви мене практично на вулицю вигнали і навіть не переживали.

– Ти що мамо, ми тебе зовсім не виганяли, ти ж сама захотіла піти.

– Звичайно, від вас не тільки захочеш піти, втечеш.

Так Лариса Іванівна і залишилася жити із Сашком. Ось так іноді незнайомі один одному люди дбають один про одного більше, ніж найрідніші!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.